→Архів

Добро без кулаків – зло…

Щоб зрозуміти, чому німці так делікатно ставлять до теми толерантного поводження з представниками інших народів і континентів, треба зрозуміти головне: хоча й минуло понад 70 років після завершення Другої світової, й хоча про криваві події далекого минулого тут зазвичай вголос згадувати не хочуть, синдром моральної відповідальності за те, що відбулося на континенті в 1939-1945 рр. й досі примушує демократичну владу ФРН демонструвати максимум лояльності щодо різноманітних біженців та заробітчан. Але не нинішній канцлер Ангела Меркель винна в тому, що Німеччину нині заполонили представники інших рас, культур, релігій і цивілізацій, бо це наслідок зовнішньої політики цієї країни впродовж останніх десятиліть.

Пригадую, як у далекому 1996 р. у Західну Німеччину ми возили групу ветеранів, які через 50 років після закінчення війни нарешті змогли спокійно поспілкуватися з такими ж, як і самі, колишніми солдатами. Тільки до травня 1945-го вони дивилися один на одного через прорізи прицілів, а тут отримали шанс глянути в вічі і разом сказати: минулу війну розв’язали тоталітарні режими Гітлера і Сталіна.

Але навіть не це було характерною особливістю того давнього візиту. Організатори повезли нас на екскурсію в м. Вольфсбург, де знаходиться один із заводів виготовлення автомобілів «Фольксваген». Те, що побачили в цехах люди, які знають реалії умов праці українських робітників на тому ж ЛуАЗі, просто вразило. Особливо безкоштовні автомати з напоями та їжею, користуватися якими можна безлімітно впродовж цілої зміни! А ще – можливість купити новісінький «Фольксваген» за пільговою ціною, якщо ти працюєш на цьому підприємстві… Та особливу увагу привернуло те, що на конвеєрі, де з дня в день робітник, наприклад, лише стежить, як автоматика вставляє в кузов коробку передач, не заважаючи на високу зарплату було дуже мало білих людей: більшість – із Африки та Азії.

Хтось із наших ветеранів пожартував: мовляв, я б тут ще попрацював…

Організатори висловили велике здивування (як так?!, термін візи закінчується!, дозволу нема і т. д.) із суто німецькою педантичністю, але потім, у приватній розмові, я почув пояснення, яке згадую й досі. На запитання, члму на той самий завод «Фольксваген» не можуть набрати українських робітників, пролунала доволі відверта відповідь: ви, слов’яни, можете повністю адаптуватися до життя в Німеччині і не повернутися назад із заробітків. Вас потім навіть на вулиці важко ідентифікувати, що ви – не німці. А от вихідців із Африки, Латинської Америки та Азії ми, німці, завжди зафіксуємо, і коли виникне якась загроза, зможемо діяти адекватно…

Життя показало, що в деяких містечка Німеччини «біженців» і «переселенців» уже більше, ніж самих німців. Але проблема не в цьому: в СССР по всій території Союзу також жили різні народи, та й у нашому Луцьку чимало змішаних сімей, і це не становить ні для кого ніякого дискомфорту. Проблема в іншому: за 20 років в ЄС хлинув потік людей, які реально не хочуть ні працювати, ні навчатися, ні відпочивати, а лише – існувати за рахунок доволі високих соціальних виплат із боку уряду ФРН.

Ну, а коли Ангела Меркель, в якої немає власних дітей, але яка як кожна жінка пожаліла нещасних сирійських діток, що гинули в Середземному морі, як канцлер таки відкрила кордон для біженців, на практиці це обернулося гігантською проблемою для самої Німеччини! Скажіть, кому сподобається, коли притулок для престарілих заберуть у волинян і поселять туди арабів? Хто вітатиме рішення, якщо зал ОДЮСШ в Луцьку перетворять на їдальню для прибульців? Як реагувати, якщо цілі квартали, наприклад, Ковеля, населятимуть особи, які живуть за своїми законами і як мінімум недружелюбно ставляться до самих ковельчан, зате отримують із казни міста достатньо грошей на своє утримання?

Німці, до речі, терпіли цю ситуацію довго й героїчно. Але криваву крапку поставив теракт у Берліні біля кірхи Кайзера Вільгельма…

Не відомо, чи убивця з Тунісу випадково скерував багатотонну вантажівку на базарчик саме в цьому мікрорайоні німецької столиці, чи це сталося свідомо, та факт залишається фактом: душогуби спробували вдарити в найменш захищене місце серця кожного німця! Я був у Берліні і бачив цей храм. Його залишили таким, яким він став у травні 1945-го після масованих обстрілів артилерії та авіації. Він – символ жахіть війни, про які треба пам’ятати вічно! І саме біля нього садист холоднокровно давить машиною з убитим водієм-поляком у кабіні сотні безневинних німців, які готуються до Різдва…

І ще одна обставина, яка як мінімум дивує. Виявляється, 31-річний араб спочатку прибув із Тунісу в Італію, а рік тому перебрався в комфортну і багато Землю північний Рейн-Вейстфалія, де оселився в будинку для біженців (перед цим звідти забрали всіх пенсіонерів-німців). Він попросив дозволу на проживання в ФРН, але отримав відмову… Як же могло так статися, що громадянин, який перебуває в Німеччині фактично нелегально, може не тільки вільно розгулювати вулицями невеличкого містечка, але й безперешкодно поїхати в столицю?!

На Волині теж є пункт тимчасового утримування осбі без громадянства та нелегальних мігрантів, збудований за гроші та за стандартами ЄС. І там створені справді цивілізовані умови для тих, хто незаконно перебуває в Україні та чекає або депортації, або легалізації. Але, вибачте, умови утримання такі, що підозрілі особи не мають права вільно розгулювати навколишніми селами та містами з невідомо якими намірами…

Тому те, що сталося на Різдвяному базарі в Берліні – наука. Кривава. Страшна. Така, яка не повинна повторитися. Але урок напрошується один: добро має бути з кулаками. І гості в хаті не мають права перетворюватися на господарів чужого помешкання. І коли вони цього не розуміють, то діяти треба за перевіреним лозунгом: «Чемодан, вокзал, Росія!». Під «Росією» мається на увазі країна походження.

Але раз уже її згадано, то треба поділитися ще одним спостереженням. Фактично в той самий день, як у Берліні терорист-араб розчавив понад 70 людей, на Донбасі в районі Світлодарської дуги російські найманці під час чергового наступу вбили та поранили фактично таку ж кількість українських військовослужбовців. Президент України Петро Порошенко цілком правильно висловив співчуття німецькому народові з приводу того, що сталося в столиці ФРН. Ангела Меркель не черговий злочин Кремля не відреагувала ніяк, хоча його наслідки не менш криваві.

Невже Європа звикла, що в Україні вже 2 роки йде війна? Що на Волині вже ледь не 200 родин втратили в боях АТО своїх батьків, чоловіків, братів чи синів? І що Німеччина та Франція як основні гравці «Нормандського формату» та «Мінського процесу» повинні рішуче та наполегливо загнати кремлівського шатуна в його барлогу та спільно відновити мир і правопорядок і на своїй території, і в нас. в Україні…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора: храм у Берліні, біля якого сталася трагедія.