Чемодан. Вокзал. Росія

Завершивши кар’єру професійного футболіста, 37-річний екс-гравець збірної України з Казахстану, де останніми роками грав у футбол, повернувся... в Санкт-Петербург, щоб стати одним із асистентів свого колишнього наставника в донецькому «Шахтарі» Мірчі Луческу, який нині тренує цей російський клуб.

Отже, інформресурс «Спорт день за днем» повідомив: екс-гравець збірної України, який повинен отримати тренерську ліцензію PRO в січні або лютому 2017 р., уже декілька днів знаходиться в Санкт-Петербурзі і спілкується з керівництвом клубу:

«Переговори затягуються через тривалість контракту. «Зеніт» пропонує Тимощуку термін 1,5 року, тоді як  колишній півзахисник команди готовий погодитися на тривалішу угоду. Існує вірогідність, що сторони зійдуться на 18 місяцях за контрактом із опцією продовження».

Але як так могло статися, що людина, яка своїми спортивними здобутками стала гордістю Волині та України, не захотіла повертатися ні в Німеччину, де мешкає родина, ні додому, звідки й починався шлях у великий футбол?

Що Анатолій Тимощук може перетворитися на одного з провідних українських футболістів остаточно стало зрозумілим ще понад 20 років тому, коли волинські тренери Альберт Мікоян і Віктор Гуцаленко у складі делегації Луцької міськради (очолював тодішній заступник мера Олег Максимович) вирушили на юнацький турнір у ФРН. І хоча суперники були набагато старшими за віком, талановитий вихованець столичного спортінтернату виконував на полі головну роль і вів за собою всіх інших. Тож не дивно, що вже в 15-рінчому віці Анатолія Тимощука запросив у «Волинь» досвідчений та тонкий на чуття талантів Віталій Кварцяний. 

Правда, в момент, коли Віталій Володимирович був усунутий від керівництва командою, невдячні і недальновидні наступники встигли віддати хавбека в донецький «Шахтар» фактично за безцінь…

А після «Шахтаря» були російський «Зеніт» і німецька «Баварія», найбільша кількість офіційних матчів у складі збірної України… Кілька років догравання в Казахстані, і перед Анатолієм Івановичем постав вибір: що робити далі?

І ось тут у справу втрутилися обставини, котрі мають дуже віддалений стосунок до спорту.

Офіційна причина,яка  вказана в документах на розлучення Анатолія Тимощука і Надії Навроцької –  «втомились один від одного». Неофіційна, про яку говорять неохоче  – взаємні звинувачення у подружній зраді. 

«Вони здавалися ідеальною парою. Анатолій здобував усі можливі трофеї, робив блискучу футбольну кар’єру, а Надія не ховалася за спиною чоловіка. Вона розвивала власний бізнес і дбала про сім’ю – у 2010-му в подружжя народилися дві доньки – Ноа і Міа», – розповідав сюжет у «ТСН».

Портал «Футбол 24» ще влітку минулого року поспілкувався з Надією Навроцькою, і жінка назвала ще одну, дуже інтимну, причину розірвання шлюбу:

«Для мене відкрилося інше лице Анатолія, інша сторона життя, яку він приховував протягом майже десяти років, завдяки постійним введенням мене та наших близьких, знайомих, друзів в оману. Одним з приводів позову щодо розлучення став його багаторічний зв’язок із громадянкою Росії, яка паралельно, до того ж, знаходилася у зв’язках з іншими відомими співвітчизниками… Я втомилася від поверхневого, інфантильного та егоїстичного відношення Толіка до мене і до сім’ї в цілому».

«Я ж вам сказав, нехай вона говорить, що хоче. Діти живуть із нею, от і все. Буде час, ви все взнаєте. Вона мені не дає бачитися з дітьми!», – сказав Анатолій Тимощук українським журналістам після одного з провальних матчів збірної в фіналі Євро-2016.

Окрім цього, несподівано з’ясувалися й інші, не менш неприємні обставини. Надія Навроцька стверджувала, що Анатолій Тимощук, не бажаючи зіпсувати стосунків зі своїми новими російськими друзями, намагався якщо не схвалити агресію Кремля в наші Крим і на Донбас, то хоча б відсторонитися від цієї проблеми.

«Якось він телефонує мені, каже, що вся збірна їде до солдатів, каже, а я не хочу. Я кажу, ти що здурів? «Ну, можливо, ця війна несправедлива, можливо, там з обох сторін є купа всяких речей», – каже. Це просто, кажу, хлопці, які пішли воювати за свою країну, їх послали, їх взяли, у них було нормальне життя, і вони просто пішли. І вже не важливо, що там на рівні генералів, президентів, але воювали вони за наш дім. Там, де живуть наші батьки, там де ти ходиш зараз. Я не знаю, можливо, він ще з кимось радився, я не беру на себе, що це я так повпливала, він пішов», – цитує корінну лучанку «Таблоїд»….

Цілком можливо, що «Зеніт» уже й забув про це все і, за наполяганням Мірчі Луческу, таки укладе контракт із нашим земляком. Але їде Анатолій Олександрович зовсім не там, де манну небесну роздають. В усякому випадку, його рідний клуб уже понад 10 років ніяк не може збудувати новий стадіон. «Зеніт-Арена» вже стала притчею во язиках, і навіть Владімір Путін недавно був змушений пояснювати представникам ФІФА, чому фінал Чемпіонату світу з футболу запланований на 2018 р., а спортивну споруду російським халтурникам ще будувати й будувати…

Втім, стадіон – це, мабуть, не головне, що кличе Анатолія Тимощука на береги Неви…

«Не знаю, ще не вирішив (де житиму), але все-таки я думаю, що не те що краще для мене, а для моїх дітей та моєї сім’ї, жити в Європі», – говорив колись Першому національному телеканалу Анатолій Тимощук.

Як бачимо, цим планам реалізуватися не судилося. Хіба що Анатолій Олександрович поїде в Європу з Росії з іншою родиною…