Остання молитва «непохитного»

А були тут і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко…  Та Віктор Янукович виявився останнім. І молитва його 6 січня 2013 р. із нагоди відзначення Різдва Христового (хто б подумав?!) також стала заключною… Бо того ж року почався Майдан… І вже на Вербну неділю 2014-го в Луцьку вперше і востаннє побував тоді ще кандидат, а нині – діючий Президент Петро Порошенко.

Може, не в тому місці 4 роки тому бив поклони Віктор Федорович?

Ще б пак! Побував чи не в найсвятішому храмі нашого краю – у Свято-Успенському Святогорському Зимненському жіночому монастирі УПЦ Московського патріархату, що в с. Зимне Володимир-Волинського р-ну.

Може, не ті особи приймали високого (на той час у прямому, а тепер і переносному значенні!) гостя?

Судячи з долі голови облдержадміністрації Бориса Клімчука і голови облради Володимира Войтовича, то ніби й так… Але зважаючи на те, що ігуменія Стефана й досі є намісницею монастиря – то ніби й ні…

Може, не ту ікону дарували?

Навіть ставити так питання – святотатство! Матушка Стефана та Архієпископ Бориспільський із УПЦ Московського патріархату Антоній вручили Вікторові Федоровичу копію Чудотворної Зимненської ікони Божої Матері… При цьому Його високопреосвященство Антоній ще й побажав Вікторові Януковичу:

«Щоби Христос, який сьогодні народився, посилав вам свою благодать, захищав, давав мудрості, аби й надалі ви вели наш народ до розвитку».

То в чому ж із тих пір щось ніби як і пороблено, і задавнено? 

Може, щось у келіях того монастиря відбувалося таке, про що широкі маси не знають, учасники процесу не розповідають? Бо ж у результаті сталося так, як є: і Різдвяна молитва, і пряме телезвернення Віктора Януковича до народу з території жіночого монастиря виявилися останніми...

Хоча дорогоцінний церковний посуд «для здійснення обряду освячення хліба, пшениці, вина і єлею», подарований 6 січня 2013 р. Віктором Федоровичем ігуменії Стефані, мабуть, і досі використовується за прямим призначенням…

Тільки й згадувати залишається, як Віктор Федорович заповідав:

«…Історія святині, починаючи від дня її заснування, й ті випробовування, через які довелося пройти, вказують на те, що наша православна віра – непохитна… Ми також зобов’язані пройти всі іспити, котрі посилає Господь Бог, і зробити так, щоб життя наше, наших дітей, онуків на цій землі покращилося»…

Правда, й тут президент-утікач, як то кажуть, «накаркав»: їхнє життя зовсім не погіршилося, а от щодо більшості людей, то все відбувається з точністю до навпаки.

Хоча бажаючих у нас на свята вітати людей зі словами про «непохитну віру» та «сильний дух» зовсім і не поменшало…