За кулісами татамі – не гримерна...

За кулісами татамі – не гримерна...

Вони зійдуться в двобої лише за однієї умови: якщо одна схудне, а друга поправиться... В усіх інших варіантах представниці міст-побратимів Ковеля і Холма на Олімпійських іграх в Токіо можуть зустрітися лише як подруги.
Насамперед, про нашу землячку Юлію Ткач (дівоче прізвище – Остапчук). Корінна ковельчанка почала займатися вільною боротьбою у відомого наставника Анатолія Мілєхіна. З 2001 р., коли остаточно стала на спортивну стезю, доросла до звання «Заслужений майстер спорту». Нині представляє львівський клуб «Динамо», але в заліковому розряді продовжує приносити бали рідній Волині. З-поміж найбільших досягнень останнього періоду – участь в Олімпійських іграх 2008, 2012 і 2016 рр., найвище досягнення – 7 місце). 
У 2014 р. на Чемпіонаті світу в ваговій категорії до 63 кг вона виграла золоту медаль, у 2015-ому – бронзову. На змаганнях континентального рівня позаторік Юлія Анатоліївна виборола бронзову нагороду, а торік – срібну.
У 2015-ому на перших Європейських іграх наша землячка піднялася на другу сходинку п’єдесталу пошани. Цікаво, що таку ж нагороду, але в категорії 44 кг, у Баку виборола й Катажина Кравчук – спортсменка, про яку є сенсі розповісти докладніше!

Бо саме в сусідньому м. Холм Люблінського воєводства Республіки Польща за клуб «Cement-Gryf Chełm» («Цемент-Гриф Хелм») уже не один рік на змаганнях загальнодержавного рівня та міжнародній арені виступає ще одна майстриня вільної боротьби – Катажина Кравчук. Саме вона стала однією з лише двох польських представників цього виду спорту, які торік отримали право виступів на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. І хоча дебют для Катажини Кравчук склався не зовсім вдало (вона зійшла з дистанції задовго до боротьби за медаль), на початку січня спортсменка однозначно заявила: після нетривалого відпочинку знову візьметься за напружену роботу в міжолімпійському циклі і таки порадує земляків медаллю найвищого ґатунку!
Вихованка тренерів Даруіша Кашарскі та Ігоря Лобаша виборювала путівку в Бразилію в напруженій боротьбі. 
Визначальним став турнір у Сербії, де молода полячка подолала опір усіх суперниць.У ваговій категорії до 53 кг у фіналі з рахунком 10:1 виграла в німкені Нінель Геммер. А до цього довела свою перевагу над болгаркою Вілєною Дудовою, в чвертьфіналі поклала на обидві лопатки росіянку, віце-чемпіонку світу Ірині Ологонову, і в півфіналі не залишила жодних шансів італійці Франчесці Морії – 11:1. 
Почала займатися спортом Катажина Кравчук в Мазурському спортклубі «Ołów Ryn» («Свинцевий ринг»), потім в 11-річному віці вступила в Спортклуб «Спілки технічних шкіл Хелма» («Zespol Szkół Technicznych w Chełmie»). А потім вступила в клуб Cement-Gryf Chełm» («Цемент-Гриф Хелм»), за який виступає й досі.

До речі, в історії олімпійського спорту сусіднього повіту є й кілька інших прикладів виступів холмських атлетів на змаганнях найвищого рівня. Як зауважили журналісти з газети «Kurier Lubelski», в 1988 р. в Сеулі Анджей Глаб виграв срібну медаль. У наступних трьох Олімпіадах повіт представляв Даріуш Яблонскі, але без нагород. Так само в Афінах виступав Радослав Трусковскі, а в Атланті – Пьотр Яблонскі.
Гордиться місто-побратим Ковеля і своїм колишнім мером – Кшиштоф Грабчук у молоді роки був суддею міжнародної категорії і обслуговував поєдинки кількох Олімпіад поспіль...
Щодо Волині, то, чесно кажучи, автор цих рядків не може назвати прізвища жодного міського голови чи керівника обласного або районного рівня, який би в минулому всерйоз і професійно займався спортом вищих досягнень і завойовував на міжнародних змаганнях хоч якусь медаль. Неможливо нічого позитивного в цьому сенсі пригадати і з історії турнірів республіканського чи всесоюзного рівнів...
Та і найвищі нагороди за всю олімпійську історію нашої області виборювали лише 3 спортсмени. Початок поклала веслувальниця Неллі Тараканова, яка на Олімпіаді в Монреалі в 1976 р. на дистанції 1000 м. в академічному веслуванні разом із подругами виграла срібну нагороду. 
Володимир Татарчук із Володимира-Волинського в складі збірної СССР із футболу в Сеулі в 1988 р. здобув золоту медаль. 
А дзюдоїст Руслан Машуренко в 2000 р. в австралійському Сіднеї виборов бронзову нагороду.
Щодо представників області повоєнного періоду на найголовніших змаганнях планетарного рівня, то першим був у 1960 р. легкоатлет Олександр Мартинюк. У складі збірної СССР він виступив на Іграх у Римі і на в забгові на 5000 м фінішував дев’ятим. 
Як би там не було, але жити однією історією – не зовсім правильно. Тож, не забуваючи про досягнення попередників, будемо сподіватися, що ковельчанка і динамівка Юлія Ткач (Остапчук) і чинний військовослужбовець Військово-Повітряних сил Польщі Катажина Кравчук із Хелма таки зустрінуться в 2020 р. у Токіо на Іграх XXXII Олімпіади. І якщо не в очному поєдинку (суттєво різняться вагові категорії), то хоча б поза межами татамі.
В усякому випадку, торік вони мали реальний шанс поспілкуватися тет-а-тет на Відкритому чемпіонаті Польщі, де наша землячка виграла золоту медаль...
Світлана КОМА.
На фото з відритих джерел,  і газети «Kurier Lubelski»: символ Оімпіади в Токіо; Юлія Ткач (Остапчук); Катажина Кравчук отримує відзнаку кращої спортсменки року.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (503) - 88.4%
Пізно (18) - 3.2%
Яка різниця? (9) - 1.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (20) - 3.5%
Мені байдуже (17) - 3%