Онопрієнко з Красного Луча

Люба зайшла до квартири і вжахнулася: господиня лежала не рухаючись. Всюди – безлад, на шиї – темні сліди, навіть мочки вух пошматовані – хтось зняв сережки. Одначе того, що пережила старенька в останню ніч свого життя, соцпрацівник у кошмарному сні не бачила…

Натомість Іванові… наснилося. Він зірвався з ліжка і ще мутними від учора спожитого спиртного очима дивився поперед себе. Руку – до кишені, а там – сережки, ланцюжок і хрестик! Звідкіля? Над цим питанням розмірковував недовго, а подався до ломбарду. Згодом 23-й річний молодик ошелешить міліціонерів зізнанням: якби не їхні докази, то ніколи би не повірив, що здатен на убивство. Думав, що наснилося в деталях, як відправляв на той світ стареньку.

Сталося нечуване й жорстоке убивство 16 квітня цього року. 11 вересня долю володимир-волинського онопрієнка суд: колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Волинської області, керуючись іменем України, винесла її синові вирок – 12 років ув’язнення.  Щоправда, ірод, у біографії котрого вже є судимість, таке покарання вважав… надто жорстоким, тому й скористався правом на апеляцію. Мовляв, Феміда виявилася надміру суворою і не врахувала того факту, що вину свою визнав, каявся щиро й мав молодий вік. Дійсно, коли вбивця вийде на волю, йому буде 35, а бабці, над якою знущався, наче звір, життя відлічило 86!

Іван – уродженець м. Красний Луч, Луганської обл. У Володимирі-Волинському винаймав квартиру у тому ж будинку, де мешкала старенька: жертва – на другому, убивця – на першому. Того злощасного вечора молодик причастився не лише пивом. Згодом у його крові було виявлено ще й сліди наркотичних речовин. «Під кайфом» він і подався поверхом вище. Зайшов до квартири. Старенька підвелася, почувши, що хтось до її оселі проник. Далі годинник став лічити час… її катування. 

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ встановила, що уродженець Красного Луча проник у квартиру й, «поваливши літню жінку на ліжко, у рішучій формі пред’явив вимогу передати належні потерпілій грошові кошти, а коли остання відмовилася її виконати, запхнув їй у рот паперовий кляп і, щоби змусити вказати місцезнаходження матеріальних цінностей, застосовував насильство, небезпечне для життя людини…». Бабцю не просто бив, а мордував: тричі вдарив по голові вазою. Коли ж кераміка розбилася на друзки, вибрав найбільший уламок і порізав старій стегно. Не дізнавшись того, що хотів, схопив палицю для кульгавих і взявся душити. Садист знущався, як хотів, навіть поглумився над старенькою тією ж палицею. Згодом у паперах досудового слідства буде зазначено: прекрасно розумів, що в такий спосіб завдає жінці особливих фізичних страждань. Урешті зламав ребра і задушив.

Коли ж літня жінка перестала дихати, познімав із неї скромні золоті прикраси: сережки із вух прямо вирвав, зняв ще й хрестика на ланцюжкові. Далі, ймовірно, взявся шукати гроші. Одначе знайшов усього… шість гривень – усе, що було в гаманці. Забрав й пішов до квартири… спати.

На ранок, коли загиблу виявили, у Володимирі-Волинському підняли на ноги всю тамтешню міліцію. Воно й не дивно, бо ж трапилося таке жахіття й звірство. Ще за кілька годин до Княжого града прибули й експерти-криміналісти з Луцька. Опитували сусідів. Усі одноголосно розповідали, що покійна ніколи ні з ким не конфліктувала, була спокійною і доброю жінкою, єдине – страждала від склерозу. Близьких родичів не мала, лише десь у Торчині Луцького р-ну мешкала її племінниця.

Невдовзі міліціонери вийшли і на Івана, котрий три роки поспіль мешкав у Володимирі-Волинському, але толком ніде не працював, іноді перебивався роздрібною торгівлею. Молодика затримали. Щоправда, аж на території Львівщині. Залишатися у Володимирі-Волинському уродженець Красного Луча після скоєного вирішив недоцільним. Отоді й почули дивне зізнання: буцімто не пам’ятає достеменно, де і з ким був, що робив і чим займався, відтак думав, що вбивство літньої жінки йому просто наснилося. Згодом зізнався, що викрадені речі заніс до знайомого в ломбард. Здати сам не зміг, бо не мав паспорта. Прикраси оперативники з ломбарду вилучили. Їх упізнала торчинська племінниця баби Варки. 

Нині той, кого суд визнав винним у звірячому вбивстві 86-ти річної жінки, вже відбуває покарання. Його утримували під вартою ще до суду, адже саме такий запобіжний захід було застосовано. Що надумав собі Іван, лежачи на нарах у СІЗО, достеменно не відомо, одначе вирок Володимир-Волинського міськрайонного суду його обурив. Мовляв, забагато «впаяли». Одначе, коли справа дійшла до суду другої інстанції, обвинувачений відкликав свою апеляцію. Натомість претензій до Феміди вистачало й у обвинувачення: прокуратура прохала, зважаючи на суспільну небезпечність Івана, позбавити його волі на 15 років із конфіскацією усього належного йому майна. І хоча доводи прокурора в апеляційній скарзі колегія суддів визнала слушними, одначе максимального терміну вбивця старенької не отримав. Феміда врахувала, що обвинувачений – особа молодого віку й наявні пом’якшувальні обставини – «щире каяття та активне сприяння розкриттю цих злочинів». І хоча були й обтяжувальні нюанси, одначе відбуватиме уродженець Красного Луча покарання у вигляді 12 років позбавлення волі та 9 років із конфіскацією майна. А позаяк строки не сумуються, тож покарання визначається шляхом поглинання більшого меншим.

І хоча вирок набрав чинності з моменту проголошення, одначе засуджений ще може звернутися та оскаржити його у Вищому Спеціалізованому Суді України. То – його повне право. Чого не скажеш про замордовану ним бабцю. Парадокс, але прав у онопрієнка більше, ніж у його жертви…