За кулісами євроінтеграції

Чи може бути кохання без шлюбу? Цей постулат – справжня концепція запропонованого для ЄС Польщею та Швецією проекту «Східне партнерство» щодо України, Грузії, Молдови, Вірменії, Азербайджану і Білорусі чи вплив інших чинників, які стали на перешкоді створенню системи цивілізованого процесу зближення країн Східної Європи з тими державами, що зараз входять у Європейський Союз? І чи варто зараз розмірковувати: ухвалять у листопаді у Вільнюсі рішення про Асоціацію України з ЄС чи вирок уже давно написаний та затверджений?

Відповіді на ці запитання вдалося знайти у зовсім не великих за розмірами, але дуже відомими за вагомістю на міжнародній арені містечках Малопольського воєводства Республіки Польща: у Нови Сончу, де нещодавно відбувався VIII Економічний форум молодих лідерів, і в Криниці, де пройшов XXIII Економічний форум.

Тож зазирнімо за куліси цього дійства, що відбулося неподалік м. Краків. Бо там говорили як лідери європейських держав, так і представники опозиції. Спілкувалися на геополітичні теми, причому – відкрито та відверто. Ця риторика – не для споживачів із «третього світу», а виключно для внутрішнього споживання. Тобто відповідальні люди прямо говорили слова, за кожне з яких несуть відповідальність.

Алекс Петріашвілі вважається дипломатом нової грузинської делегації, бо отримав посаду в жовтні минулого року після перемоги на парламентських виборах партії Бідзіни Іванішвілі «Грузинська мрія». Коли Президент цієї кавказької республіки Міхаіл Саакашвілі належав до партії, яка контролювала більшість та формувала уряд, то прагнення цієї держави долучитися до ЄС і НАТО були очевидними. Проте зараз міжнародну політику Тбілісі визначають інші люди… То що ж вони думають про «Східне партнерство»?

«Переконаний, що нова генерація європейських лідерів здатна довести спробу політичного кохання до реального шлюбу. Навіть Френк Сінатра співав, що ці речі – неподільні! Так, у Грузії працює новий уряд. Уперше за часи нашої державності він отримав владу мирним шляхом. Це дуже важливо. Як і те, що і наш уряд пріоритетом зовнішньополітичної діяльності вважає доручення до ЄС і НАТО. Ці пріоритети є незворотними, бо ґрунтуються на волі грузинського народу. Якщо недавно за європейську та євроатлантичну інтеграцію виступало 75% моїх співгромадян, то тепер їх уже 80%!

Грузія також сподівається на успіх Вільнюського саміту. Це означатиме якісно новий етап інтеграції, ще один аргумент проти скептиків. Так, і в нас, грузинів, і в інших учасників «Східного партнерства» існують власні внутрішні особливості зближення з Євросоюзом. Вони відмінні. Є проблеми, бо не всі хочуть європейської перспективи… От дехто каже: якщо Грузія хоче в ЄС, то це одразу погіршує взаємини з Росією. Після війни, внаслідок якої наша держава втратила Південну Осетію та Абхазію (які рано чи пізно повернуться), Москва, наприклад, заборонила експорт нашої продукції на свої ринки. Виробники спочатку втратили дуже багато, але за таких мов переорієнтувалися на інші ринки. І тепер наші винороби і без Росії постачають напої в 30 держав світу і в більшій, ніж раніше, кількості! На щастя, зараз змінилася риторика переговорів із представниками Кремля, тому блокада поволі слабне…

Мене запитують, як оцінити заяву Вірменії, яка теж у працює в програмі «Східного партнерства», ніби вона може долучитися до Митного Союзу? Нехай це вирішує офіційний Єреван, хоча, думаю, заява належить лише представнику влади, а не всьому вірменському народові. На жаль, для мене, як послідовного прихильника ЄС, його вибір викликає нудьгу. Згадуються розмови про те, що Росія хоче відродити СССР…

Проте наш приклад мирного переходу влади від однієї політичної сили до другої ясно показав, що в країнах «Східного партнерства» вже є певні демократичні зрушення… Ми гордимося ними, кажемо, що до цього була воля влади та грузинського народу, проте чимало інституцій демократії ми розбудовували за безпосередньої допомоги ЄС! Це допомогло нам мобілізуватися і принести ще більше користі в процесі зближення. 

Тому, переконаний, рано чи пізно Україна, Грузія, Молдова, Азербайджан, Вірменія і Білорусь будуть у ЄС. Іншого вибору просто не залишилося! Продовжую сподіватися, що у Вільнюсі Україна першою з держав «Східного партнерства» підпише угоду про Асоціацію. Я буквально тримаю кулаки за Україну і наші дружні багаторічні стосунки!».

Не міг утаємничити багатьох аспектів європейського підходу до політики розширення ЄС на Схід і Габор Броді, Державний секретар – міністр закордонних справ Угорщини: «Коли розмірковувати над тим, чи завершується проект «Східного партнерства» проривом уперед, чи закінчився стагнацією, то, думаю, перелому на краще немає, але й про занепад говорити зарано. Так, ніхто не знає, чи встигне Україна до листопадового саміту виконати всі умови ЄС. Бо це залежить не тільки від неї. Ми, угорці, робимо все від нас залежне, щоб усі 6 країн цього проекту відповідали євроінтеграційним критеріям, але я не буду оцінювати результат зусиль України, Грузії та інших країн проекту. Проте треба визнати: вони зробили дуже багато на цьому шляху, долаючи великі внутрішні проблеми. Хоч би там що, але партнерство між ЄС і цими державами за будь-якого результату саміту у Вільнюсі має тільки посилюватися...

Я мав честь бути одним із тих, хто готував недавній саміт у Варшаві. Так, стратегічних рішень щодо країн «Східного партнерства» там не ухвалено, бо й у ЄС існують свої внутрішні протиріччя. Приходить розуміння, що, мабуть, треба мати двошарову Європу: з країн із вищим рівнем розвитку та можливостями, і тими, які повинні бути в «другій лізі». Проте всі зійшлися на тому, що треба розвивати громадянське суспільство. Ми в столиці Польщі також узгодили чимало спільних проектів у сфері екології, енергетики, освіти, науки. Міністри транспорту, наприклад, дуже слушно та вчасно напрацювали алгоритм розбудови нових транспортних коридорів. 

Щоб процеси зближення східних країн із ЄС тривали, потрібно, щоб у цьому регіоні континенту була стабільність. А її явно недостатньо… І в політичному, і в економічному плані. Навіть російські аналітики кажуть, що підписання угоди про Асоціацію з Україною, це насправді великий шанс не лише для Києва, але й для ЄС. Шанс у тому, щоб нарешті відчинити «вікно на Схід», ключ від якого завжди перебував у російських руках. Бо інакше це вікно зачиниться надовго… У Кремлі розуміють усю небезпеку для власних інтересів, коли Україну приймуть до асоційованих членів. Адже це дає величезні політичні та економічні переваги для Києва та Брюсселя. Але та ж Росія є і буде стратегічним партнером усіх європейських країн. Від неї нікуди не подінешся. Зокрема – й у питанні безпеки на континенті та світі. 

Угорщина чітко рекомендує колегам із ЄС: позитивне рішення щодо України треба ухвалювати. Ми маємо досвід налагодження співпраці. І хіба погано допомагати іншим жити краще? Робота тієї ж Вишеградської групи (Чехія, Польща, Угорщина і Словаччина) із залученням України показала всі вигоди нашої взаємодії, де одні взагалі не належать до ЄС, а інші не є його «старими членами». Словом, усі ніби не заперечують щодо асоціації з Україною, але коли приходить час робити вибір, то одразу лунають сумніви… Проте Євросоюз повинен зрозуміти реалії, в яких живуть Україна, Грузія, Молдова! Вони – лідери «Східного партнерства», а тому потребують допомоги»…

Що саме внутрішні проблеми всередині учасників європейського співтовариства (а не наші недопрацювання!) перешкоджають швидшому ухваленню позитивного для нас рішення, підтвердив і комісар Єврокомісії з соціальної політики Ласло Андор: «Рецесія, що триває після кризи 2008-го року, зменшує робочі місця, тому попит на кваліфіковану робочу силу треба підтримувати. Неминуче виникає ще одне глобальне питання: що важливіше для кожної країни – власні національні інтереси чи інтереси ЄС? Відповідь – у кількох аспектах, але криза показала, що окремі країни протистояли їй гірше, ніж інші. Тому центральні органи Євросоюзу повинні мати більше важелів впливу на розвиток ситуації».

Набагато чіткіше висловився колишній депутат бундестагу ФРН і екс-міністр закордонних справ Німеччини Маркус Меккель: «Євросоюз – це великий, але ще не завершений проект, спрямований на перспективу. Проте навіть в оцінці історії спостерігаємо, що кожна країна-учасниця зосереджується лише на тому, що вважає потрібним. Тому одні й ті ж дати для одних стали святковими, а для інших – сумними. Так, після війни відносини між Німеччиною та Францією стали фундаментом ЄС. Але між Німеччиною та Польщею зберігаються деякі розбіжності. Так само, як і у взаєминах між Польщею та Україною. І з цим важко змиритися. Бо експеримент зі створення «радянського народу» закінчився крахом. А от експеримент зі створення американського народу є набагато успішнішим. І нам саме на цьому зразку належить створити європейське співтовариство народів!».

А ось думка екс-президента Сербії Боріса Тадіча: «У кожній країні Євросоюзу постійно відбуваються якісь вибори. І політики просто бояться ухвалювати рішення, котрі зменшать їхню популярність. Чому? Бо дбають, насамперед, про власні інтереси.

Враховуючи, що скептиків у ЄС щодо політики розширення цієї спільноти на Схід більше, ніж прихильників, то, звичайно, є вагомі перестороги щодо позитивного завершення саміту ЄС-Україна у Вільнюсі. Проте необдумана агресивна політика Росії, яка вводить ембарго на постачання товарів не тільки з України, але навіть і Польщі (недавно в Калінінградській області РФ – колишній німецькій Прусії – не пустили вглиб країни вантаж із м’ясопродуктами, назвавши його низькоякісним), спрямована на зрив домовленостей у Вільнюсі, як це не дивно, але може допомогти нам усім: оптимістів у Європі щодень зростає». 

Хоча, звичайно, в Європі існують сили, які намагаються довести українській стороні, що основна перепона інтеграції з ЄС – невиконання офіційним Києвом тих чи інших умов «дорожньої карти». Це підтверджують і слова міністра закордонних справ РП Радослава Сікорські, які він у розмові з журналістом польського Радіо-1 сказав буквально наступного ранку після завершення форуму в Криниці: «В Україні добре знають, хоча б від мене, бо я часто це підкреслював, що доля документа залежить від рівня виконання Києвом поставлених йому умов. А це три пункти: відмова від вибіркового правосуддя, реформа сталінської системи прокуратури і встановлення прозорого виборчого кодексу».

Тому успіх у Вільнюсі залежить насправді не лише від нас. Заручини України з ЄС уже відбулися. Тепер настав час говорити про весілля. Але якщо економічний прагматизм та енергетична залежність від Росії візьмуть гору, то формула «політичного кохання» 1х27 завершиться для України гарбузом. Якщо ж на прикладі нашої держави ЄС доведе до логічного завершення політику «Східного партнерства», то жити «молодятам» у мирі, любові та злагоді не одне століття..