Дорога в Європу – через Прилуцьке

Розпочиналося все із Мрії. Не дивуйтеся, що з великої літери, просто така назва вулиці у Прилуцькому, котру 7 літ тому взялися осучаснювати. Тепер місцеві й пригадувати не хочуть, як то було, коли ноги і колеса грузли в страшному болоті. Нині тут – гарна бруківка. Як на і на сусідній, нещодавно збудованій вулиці  Виговського. Все – коштом та з ініціативи самої громади, котра тут напрочуд уперта (в хорошому значенні цього слова).

– Ще кілька років тому цю територію хотіли внести у межі міста. То ми проводили опитування серед людей – не побажали. І сталося це навіть не тому, що нижчі тарифи на комунальні послуги, а просто громада самостійна, люди не хочуть від когось залежати, – розповідає Прилуцький сільський голова Віктор Кирилюк.

Щодо такої цікавої назви, то Віктор Георгійович каже, що сам її придумав та ініціював затвердження під час сесії. Пояснює, мовляв, не хотілося, аби це було щось політичне. Політика – змінна, мрія – вічна.

Звісно, краще все побачити. Хоча б раз. Але дещо таки скажу. При в’їзді у село справа вас зустрічатимуть українські господарі на лавочці. Зліва – дивакуватий чоловічок із біноклем. Гарна декоративна огорожа, квіти.

Проходимо далі. Окремо варто сказати про вказівники. Кумедний котик навпроти симпатичного будинку. Очевидно, свідчить про те, що тут мешкає не один такий вусатий. Зі ще одного знаку дізнаєтеся, в якому напрямку і скільки звідси до польського Любліна. Чому саме Любліна? От і я запитала...

– Щоб так показати: ми живемо наче в Європі, – сміється Сергій Балицький, мешканець вулиці Мрія, головний ініціатор, натхненник, спонсор і водночас виконавець дорожніх робіт. – Таку ідею, як і зі знаком „Бориспіль”, подав мій син.

– На жаль, не всі погодилися долучитися до справи, – зізнається ще один мешканець відремонтованих вулиць Камо Авітесян. – Але впоралися й так. Найбільше ж попрацював Галицький. Його внесок великий: і матеріально, і самою роботою.

Певної суми для здачі на ремонт доріг визначено не було – збирали з миру по нитці. Як кажуть, хто скільки може. А судячи з ошатних будинків та автівок у дворах, напрошується висновок, що можуть тут ще й як...

– Знаєте, наші люди чомусь звикли сподіватися на когось. Нібито хтось зобов’язаний прийти і зробити для них дорогу, облаштувати дитячий майданчик. Приклад цих мешканців переконливо доводить: якщо є бажання і трішки можливостей, можна все, – каже Віктор Кирилюк. 

Саме з таких невеликих кроків і складається шлях у Євросоюз, де ініціатива місцевих громад уже давно стала символом успіху цілих країн!