Святе і грішне

Під час нашого візиту пролив світло на ситуацію Цуманський селищний голова Олександр Кобилан: мовляв, змушені поєднувати, образно кажучи, святе і грішне, бо інакшого виходу не мають: із радянських часів приміщення використовували під Будинок культури, хоч і його первинна функція була, м’яко кажучи, зовсім іншою. Звісно, сучасники не винні в експропріації радянських карателів, котрі ще в сорокових роках відібрали в католицької громади храм і облаштували його під клуб… 

Одначе… Лік Незалежності перевалив за двадцять, та виправляти помилки «совєтів» досі ніхто не береться. З одного боку, можна зрозуміти: важкі дев’яності, закривали навіть дитсадки, що вже казати про будівництво якихось клубів! Заплющити очі на мораль і далі використовувати костел під Будинок культури, безперечно, можна було б у випадку, коли католицької громади в Цумані не було зовсім і ніякі служби там не здійснювалися, та все ж таки останнє має місце (прихожан – 17). Причім саме на їхньому боці – закон, котрий гласить: релігійна громада є власником сакрального об’єкта (наявне і відповідне розпорядження Президента про передачу духовних пам’яток, відібраних у минулому). Аби храм остаточно відійшов до рук парафіян, ще далеких дев’яностих поклопоталися і на обласному рівні (12.12.1997 р. костел переданий громаді РКЦ згідно з розпорядженням №739 тодішнього голови облдержадміністрації Бориса Клімчука). Відтоді минуло 16 років, та досі працівники культури не спакували валізи. Все просто: нема куди переселятися…

– Ми пропонували альтернативу, – каже Олександр Кобилан. – Річ у тім, що у власності депутата облради Володимира Дуба є підходяще для нас приміщення, однак коштів (а це два мільйони гривень), котрі треба сплатити за нього, ми не маємо. Тож якщо католицька громада придбає для нас цю будівлю, ми остаточно повернемо костел.

Хороший вихід, та виникає ряд логічних запитань: звідки в парафії такі гроші і, що найголовніше, чому духовенство має платити за те, що і так згідно з законом належить релігійній громаді? Тож не дивно, що саме з цього розпочали зі мною розмову о. Роман Бурник – канцлер Луцької дієцезії Римсько-католицької Церкви та настоятель цуманського храму о. Юрій Почнерибка. 

– Дивуюся ставленню місцевих мешканців: мовляв, такий-сякий ксьондз, хоче забрати в діточок клуб, ще йому мало! – розповідає отець Юрій. – Нібито костел для мене особисто, а не для релігійної громади. 

Духовні наставники визнають: у тому, що в храмі досі провадять танці, є частково і їхня вина, адже не забрали своє добро, як кажуть, по гарячих слідах – відразу після розпорядження голови виконавчої влади.

– Попросили відсвяткувати там Новий рік, ну ми й дозволили, – кажуть. Тож виходить: процес святкування тягнеться до сьогодні…

До слова, історія костелу св. Аргентина цікава і водночас – трагічна.  Його будівництво було закінчено у 1936 р. через фундацію князя Януша Радзивілла. Та вже 1945-го – святиню сплюндровано, її майно – розкрадене, а приміщення передано під клуб. Жахлива доля спіткала і останнього настоятеля храму Стефана Завадзькі: ще до того, в 1943 р., невідомі бандити перерізали йому горло. 

Чи збираються якось відвойовувати своє добро? Звісно, духовенство й прихожани не ітимуть на цуманчан із вилами: досі надіються на розуміння з боку людей і на рішучість місцевої влади.

Власне, до представника останньої – голови Ківерцівської райдержадміністрації Зіновія Колісника – звернулася за коментарем. Зіновій Богданович мовив, що про проблему знають, та жодних звернень із боку католиків, поки він головує, не було. Та попри таку толерантність і недостатню наполегливість релігійної громади, очільник виконавчої влади краю обіцяє в перспективі закрити це питання:

– Є указ Президента, я ж не можу порушувати закон, – каже Зіновій Колісник. – Ми навмисне не робимо ремонт у Будинку культури: як-не-як, то – не наша власність, згодом доведеться повернути її. 

Хтозна, коли це буде та чи дочекаються цього дня прихожани, частина яких поважного віку? Поки ж і надалі доведеться перед богослужіннями прибирати приміщення від розбитих пляшок, недопалків та інших «відходів» гуляння сучасної молоді. 

Від редакції. Напередодні минулих парламентських виборів у Цумані клявся людям у вірності не один кандидат у нардепи. Один із них навіть обіцяв власним коштом викупити у підприємця Володимира Дуба приміщення для клубу, щоб у костелі можна було самостійно помолитися. А потім ввійшов до списку і забув про обіцянку. Проте хтось же повинен вирішити цю проблему, чи не так? Бо в Цумані і костел потрібен, і клуб. Але – окремо один від одного!