Мамонт із орденом Лєніна

Але коли туша заввишки майже 4 метри підвелася і підійшла до замерзлого озера, то льодове відображення жахнуло! В Мамонта не було... бивнів! Це тільки в Віслючок із радянського мультика про Вінні-Пуха міг загубитися хвостик. Але в бувалого вожака стада щоб за ніч зникли його бивні, це вже занадто!

Пересохлим від хвилювання язиком тварина провела по місцях, де буквально вчора ввечері починалися майже двометрові ікла, що допомагали добувати їжу та наводили жах на всіх ворогів.

«Де бивні?!», – хотів одразу запитати самицю, але побілок тоді ще не було, а доревіти за кілька кілометрів, щоб та почула, забракло сили.

І Мамонт від відчаю впав на всі чотири копита, втративши свідомість.

А в цей самісінький час у далекому Луцьку, де мамонтів не було ніколи, але їх дуже люблять, хтось наярював телефоном  за оголошенням, приклеєному буквально на контейнері зі сміттям.

– Ви бурштин купуєте? 

– Авжеж! Дорого!

– Ікони, стародавні пляшки і шаблі також? – не вгавав.

– Так точно! І монети, і статуетки і медалі СССР! – чітко по-військовому відповіли.

– Добре, в нас є щелепа з зубами Кашалота. В доброму стані! І – пара бивнів Мамонта! – відкрив нарешті карти абонент.

– О, то раді Вас бачити негайно! Заплатимо за цей крам стільки, що до кінця своїх днів у золоті купатиметеся!

За кілька хвилин продавець і покупець зустрілися. Довго торгувалися. Зуби Кашалота пішли дешевше, за ціною вставної щелепи Лєоніда Брєжнєва. А от із парою бивнів Мамонта довелося повозитися. По-перше, вони ледь вміщалися в кузові вантажівки. По-друге, продавець ціни їм не міг скласти...

– Хочу за пару бивнів 20 «штук» «баксів»! – заявив. – Торік у Києві лише за один, і то слонячий, я виторгував 10 тисяч!

– Так той же ж був із гравіруванням, оброблений. А це –  щось таке необтесане, грубе і немите... Я взагалі сумніваюся, що ці кістки – бивні Мамонта! – намагався спустити ціну покупець.

– Як сумніваєтеся? Я їх позаминулої ночі сам відпиляв у живого Мамонта! – закипів відвідувач.

Покупець почав сумніватися в здоровому глузді свого клієнта. Бо ще зі школи знав, коли повністю вимер цей вид доісторичних тварин...

– Ви що, кіно «Іван Васильович змінює професію» надивилися?

– Я його не тільки вивчив на молекулярному рівні, але й сконструював таку самісіньку Машину часу! І з її допомогою можу відправитися в Льодовиковий період і звідти повернутися! – заявив власник чужих бивнів.

Щоб викрити продавця в цілком явному, як на покупця, шахрайстві, той делікатно поцікавився?

– А як ти міг відпиляти в живого Мамонта його бивні? Він би тебе як Муху, одним копитом вбив би!

Карта зневіри була бита таким секретом:

– Мамонтисі я дав грошей, щоб вона сходила на закупи в сусідній табун. А з Мамонтом перед операцією ми добряче випила за дружбу... І коли той заснув, я й узяв бензопилу... Ось, бачите, свіжий слід від ланцюга?

Щоб не розмірковувати довго, правда це чи ні, покупець запропонував дивному відвідувачу красну ціну – 12 тис. доларів США. Вдарили по руках. Як бонус, подарував мандрівнику в минуле ще й орден Леніна (а раптом відвідає Мавзолей?!)…

– Скільки ти можеш спати без задніх ніг?! Сумки хоч у барлогу допоможи занести! – Мамонт прокинувся від сердитого голосу своєї самиці.

Чимдуж підхопився на всі чотири лапи, збігав, узяв, приніс, поклав. Так квапився, що бивнем за камінь зачепився...

«Ой, а що то зі мною було? Ніби ж бивні хтось учора відрізав?», – подумав.

Нічого не мукнувши своїй судженій, бігом – до озера, вкритого льодом. Подивився на відображення: все на місці!

– Ото вже ті сни! – радісно заревів і повернувся додому.

Але там його чекав неприємний сюрприз. Мамонтиха уважно оглянула його тушу і за вухом побачила якусь дивну кольорову залізячку.

– А це вже що?! – вибухнула гнівом. – Знову до чужих самиць совався, всі їхні прикраси додому позносиш?!

Ні Мамонт, ні його «друга половинка» не знали, що це був орден Леніна. 

Але де він міг узятися?

На це ніхто не знає, що відповісти. Навіть ті, хто намагається купити на «чорному ринку» бивні мамонтів, бурштин, ікони, монети і таке інше...