→Рубрики →Колонка редактора

Жовтоблакитники без маски

У ці святкові дні, коли повсюди розвішані синьо-жовті прапори, а з трибун ллються потоки полум’яних слів про Українську самостійну соборну державу, як не згадати про часи, коли біле було чорним і навпаки?

У роль «жовтоблакитника без маски» мені довелося увійти не по своїй волі. У дев’ятому класі десятирічки на уроці військової підготовки воєнрук Сергій Шаров вишикував наш клас, уздовж шеренги пройшов якийсь чолов’яга в цивільному, а потім тицьнув пальцем на мене і Богдана Семенюка. І нас викликали до директора.

Виявилося, якийсь режисер із обласного театру вибрав нас обох на ролі… Аж дух перехопило, як почули!

Школа брала участь у т. зв. «політбоях» із іншими навчальними закладами, і крім змагань інтелектуальних щодо ситуації в світі організатори придумали ще й інсценізовані виступи. Оскільки фінальний бій з школою №5 проходив під егідою «Українські буржуазні націоналісти: кому вони служать?», то тематика була зрозумілою. І наша сьома вирішила заручитися допомогою професійного режисера.

Так автор цих рядків став очільником «боївки УПА», а Богдан – рядовим «головорізом». Завдання перед нами поставили чітке й зрозуміле: замордувати «молоду вчительку зі Сходу» (учениця Наталія Дорошина), показавши тим самим «звірячу сутність буржуазного націоналізму». Її «син» (другокласник Ігор Чуб) виконував роль жертви і сироти, якій дала дорогу в життя Радянська влада і Комуністична партія…

Кілька місяців ми тільки те й робили, що тренувалися. «Вчительку-Наташу» з тризубами на кашкетах як тільки не «вбивали»: і сокирою рубали, і закруткою душили… Нарешті режисер ухвалив остаточне рішення: «жовто-блакитні вовкулаки (тобто, ми з Богданом) «уб’ють» її пострілами з німецького «Шмайсера», героїня перетвориться на пам’ятник, її дитя – на символ вірності партії і совєтам, а ми, «упівці-кровопивці», назавжди зникаємо «в мороці історичного небуття» (тобто, за лаштунками сцени).

Одягнуті відповідним чином, на сцені Палацу піонерів (тепер це в Луцьку Палац учнівської молоді), наш квартет блискуче виконав поставлене завдання… В мене навіть почесна грамота збереглася!

На передніх кріслах переповненого залу сиділи «достойники» з числа керівництва обкому та міськкому партії, радянських і комсомольських органів. Багато хто з них живий і досі. Правда, плескає вже з іншого приводу: не «замордованій» «учительці» зі Сходу, а таким, як ми з Богданом Семенюком…

І сидять вони в президіях чи крокують проспектами так само в перших рядах, тільки не під червоними стягами, а в ореолі синьо-жовтих кольорів.

Шкода тільки, що Ігор Чуб усієї цієї химери не бачить: талановитий журналіст передчасно помер.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото з архіву: радянський пропагандистський плакат, створений після публікації Звернення «До населення тимчасово окупованих районів України» від 12 січня 1944 року, підписаного першим секретарем Центрального комітету КП(б)У Микитою Хрущовим, де йшлося: «Ваш ворог – не тільки німецькі розбійники. Ваш ворог – зграя німецько-українських націоналістів. Всякі ці бандери, мельники, бульбівці, що продавшись Гітлерові, допомагають йому поневолювати наш народ, нашу Україну».