→Регіони →Луцьк

Богдан Шиба – проти «мискоборства»

Нинішній кабінет Богдана Шиби – не той, де він працював трохи більше трьох років. То – не просторі робочі апартаменти Луцького міського голови. У кімнатці на кілька квадратних метрів – найнеобхідніше для роботи (нехитрі меблі, комп’ютер) і невелика шафа з книгами. На полицях екс-мера, а нині депутата Луцької міської ради, можна знайти чимало цікавого, зокрема твори земляка Володимира Лиса та інших літературних сучасників, а ще –видання Дмитра Табачника і Леоніда Кучми. Щоправда, Богдан Шиба зауважує: не читав, а на полиці тримає про всяк випадок: а раптом коли згодиться? Красномовно, що на одній зі стін висить портрет Тараса Шевченка. Відтак, коли балакаєш із Богданом Павловичем, мимоволі кидаєш погляд і на Тараса Григоровича. А Юлія Володимирівна? Її зображення також присутнє у кутку робочого стола… Згадалося, що свого часу наявність цього ж жіночого фото, правда, на мерському столі, один із учасників передвиборної гонки розцінив як елемент агітації. Дійшло навіть до суду.

Сьогодні пан Шиба каже: якби повернутися в минуле, то нічого б не змінював. Активно доводить, що транспортна реформа в обласному центрі Волині (коли Богдан запустив на вулиці кредитні «Богдани») себе повністю виправдала. Згадує анекдот про конверти. Навіть жартома називає себе… «папірєдніком» Миколи Романюка, нинішнього Луцького міського голови.

– Коли людина – при владі, коло неї багато друзів, порадників. Одначе щойно період перебування в теплому кріслі завершується, як зникає більшість добродіїв із оточення. Ви подібне відчули?

– Кількість відвідувачів трохи зменшилася, але не дуже сильно.

– А якщо говорити не про відвідувачів, а тих, хто були ближчими?

– Зменшилася кількість тих, які приходять у громадську приймальню, але істотно збільшилася кількість таких, хто зупиняє на вулиці. Тепер у мене робочий кабінет – весь Луцьк. Особливо – центральна частина, де багато ходжу. Процедура моєї роботи з людьми стала більш простою і відкритою.

– В якому статусі, окрім обранця громади, сьогодні перебуваєте? Всюди пишуть, що ви – тимчасово безробітний. Чим же заробляєте на життя?

– То в нас така радянська термінологія неправильна. Тимчасово безробітний? Може, варто було б назвати офіційно тимчасово не влаштований, чи як? Тому що державний службовець третього рангу на Волині, скажу з іронією, – птиця рідкісна (голосно сміється, – авт.). І так дивно про це говорити. Я, хай навіть тимчасово, але не потрібний, як фахівець у структурах державної влади та місцевого самоврядування. Але це – факт! Такі політичні реалії у нашій державі. Для того, аби пролобіювати теплу чи й не зовсім теплу посаду, я своїми принципами торгувати не збираюся. А іншого способу влаштуватися на службу не має. Тому доводиться миритися з таким тимчасовим статусом і заробляти на хліб власним розумом. Я – у таких умовах, як і усі прості люди: не знаєш, чи ти заробиш сьогодні, а дітям завтра потрібно платити гроші за навчання, за щось жити. Складно. Але, вважаю, такий період потрібний, аби не відчути себе паном.

– Чому ваша праця в управлінні містобудування та архітектури облдержадміністрації, куди влаштувалися невдовзі після виборів, була такою нетривалою? Там вимагали, аби ви торгували власними принципами?

– Так склалося, що на початку серпня приступив до виконання обов’язків на практично рядовій посаді, а під час святкування Дня Незалежності, коли відбулася опозиційна хода, я виступив і висловив свою позицію. Наступного дня мене попередили: посаду скорочують. Хоча ввели її місяцем раніше. За два місяці після попередження написав заяву, бо не хотілося відповідного запису в трудовій книзі.

– Чимало ваших колег-депутатів, отримавши вотум довіри, влаштувалися у комунальні підприємства міської ради на керівні посади. Як вам такий сценарій?

– Такі пропозиції не надходили лише тому, що мене вважають потенційним опонентом на майбутніх виборах. Причому – не на одну посаду й не до одного органу місцевого самоврядування.

– Оцінюючи свою діяльність на посаді міського голови сьогодні, в яких ситуаціях діяли б не так?

– А історія вже відбулася. Вона не має умовного способу. Я працював – як умів. Напевне, навіть забагато старався, бо не можна всіх нагодувати однією хлібиною. У мене часом є такі ілюзії. Треба допомагати тим, хто сам цього зробити не може, і тим, хто має бажання чогось досягнути.

– Упродовж останніх трьох років доводилося щось підказувати Миколі Романюку і чи він потребує цих порад?

– (пауза, – авт.). Думаю, потребує, але вважає, що не потребує.

– Депутат Шиба у перелік питань сесії неодноразово вносив проекти рішень, котрі зачіпають інтереси бізнесмена Василя Токарського й стосуються торгових рядів, що між вулицями Кравчука та Карпенка-Карого. Яку мету переслідуєте, що й кому хочете довести?

– Певно, то стосується не лише Токарського, а й облспоживспілки та інших структур, які пробують працювати на ринках Луцька методами радянського колгоспного минулого. У нас на базарах залишився колгосп, де голова вважає, що може розпоряджатися і рабами, і їхніми особистими інтересами, і їхніми долями. Тому прізвища та персони для мене не мають значення. Хочеться, аби це розуміли люди, які спостерігають за усім збоку. У нас час від часу приватних підприємців, які працюють на ринках, використовують для різних політичних інсинуацій. А потім ті підприємці, які приходили під мерію у 2009-му з плакатами, буцімто я хотів зробити їм гірше, тепер кажуть: «Ви мали рацію». Йдеться про припинення договорів оренди землі, укладених між міською радою і приватними фірмами (а облспоживспілка – практично приватна структура, лише не зрозуміло, хто й від чийого імені розпоряджається тим майном, яке було власністю пайовиків). Оці пани й хочуть обкласти додатковим оброком підприємців. Вони ж, виявляється, такі свідомі, що надають безповоротну фінансову допомогу не дитячому будинку, а приватній структурі. І – регулярно.

– Тобто ви стали на бік обдурених підприємців, які працюють на тому ряду?

– Моя мета – створення на всіх ринках правових умов, де будуть захищені інтереси кожної зі сторін. У першу чергу – людей, які туди приходять. І жодна фірма на має вважати себе монополістом! Оце і є залишки колгоспу, коли голова вказував, з ким одружуватися…

– Невже Луцький міський голова Богдан Шиба не мав відповідних важелів упливу, аби змінити ситуацію й позбутися отієї колгоспності на ринках Луцька?

– У мене не було стільки часу, аби займатися лише ринками. Окрім того, не було тих людей, які би хотіли і могли глибоко розібратися в тих взаєминах… Ви ж розумієте, що будь-який чиновник чи депутат – заангажований. От ви мене запитуєте: на чиєму я боці? Токарського? Облспоживспілки? Підприємців? І іншого варіанта нема! Хтось завше має бути на чиємусь боці! І це – біда! Міська рада, депутати і чиновники мають читати закон і намагатися не лобіювати чиїсь інтереси, а відстояти закон. А то інтереси однієї сторони захищені абсолютно, а іншої… 1820 підприємців. І вони – ніхто! А так не може бути!

– Богдане Павловичу, ще одна тема на слуху – справа «Західінкомбанку». Ви зголосилися допомогти ошуканим вкладникам із напрацюванням пропозицій для депутатського корпусу. Який варіант, на вашу думку, є прийнятним у ситуації, коли серед тих, хто не виконує кредитні зобов’язання, – обранці?

– Ще нічого доброго ми не напрацювали. Я ходив на акцію протесту, яку влаштували вкладники. На жаль, вона була… розхристаною, бо помітно впливи різних інтересів. А цього найменше хотілося. Мене цікавлять люди, які не отримують своїх грошей. Інтереси решти – мало хвилюють. Чому я зголосився? Ця історія мені дуже знайома. 2001-го року розвалився банк «Україна». Тоді пропало багато людських грошей, особливо – за здане молоко. Були й кошти сільських рад. Тоді так само пропонували сидіти й чекати, коли держава з часом віддасть. Я ж підписав розпорядження, яким зобов’язав підприємницькі структури та сільгосппідприємства, що взяли кредити у банку «Україна», аби вони уклали прямі договори із сільськими радами і замість віддавати кредити банку віддали людям. Приблизно половину тих коштів вдалося повернути. Але потім із вказівки тодішнього голови облдержадміністрації Француза відкрили кримінальну справу проти мене. Шокувало, коли представники влади прощали шахрайські схеми з кредитами й казали, аби держава повертала ці гроші. Така ж ситуація – із «Західінкомбанком».

– Але немає голів колгоспів, яких можна зобов’язати розпорядженням…

– Чого ж? Тих же голів колгоспу поіменно називають!

– Як же їх зобов’язати?

– Треба розібратися в кредитних договорах… Як так сталося? Шукайте, де поділася застава і гарантії. Якщо договори укладено без застави і гарантії, то вони – завідомо шахрайські.

– Якою ж має бути роль Луцької міської ради, як представницького органу влади в цьому процесі?

– А такою ж, як була моя роль 2001-го. Я наважився. Так, було боляче, бо потягали 9 місяців по кабінетах і знеславили на всю область. Казали: «Гроші кудись перегнав»! Міська рада не має важелів впливати безпосередньо, але вона мусить заявити свою позицію.

– Якщо ті голови колгоспу – члени виконкому, депутати різних рівнів, то, можливо, варто позбавити їх повноважень та мандатів?

– Та я не є прихильником когось і чогось позбавляти. Я – прихильник того, аби розв’язати проблему.

– Богдане Павловичу, давайте – про політику. Сьогодні ви – і член партії ВО «Батьківщина», і член фракції у міськраді. То було справою принципу знову долучитися до білосердешних?

– Я завжди був заангажований у якусь політичну структуру, зокрема націонал-демократичного спрямування. Вважаю, що працювати в дрібних партіях заради власних екзальтованих принципів немає сенсу. Політика – серйозна боротьба, і тут вплив має лише сильний.

– Але бютівці не одразу розкрили вам обійми: 2011-го відмовили, зголосилися лише в 2013-му…

– Відмовляли три роки поспіль. На жаль, за Дарвіном, почався негативний відбір: держава недосформована, політична система –також. Йде містечкова боротьба. Мискоборство якесь!

– Довелося застосовувати особисті зв’язки з Миколою Томенком?

– Ні. Він до цього не причетний. Мені довелося чинити відповідно до статуту партії. Я поїхав до Арсенія Яценюка, написав заяву, показав усі відповіді… Після того питання вирішилося.

– Сьогодні не всі луцькі бютівці вітають вашу присутність у лавах. Вас такий момент бентежить?

– Абсолютно ні! Маю свою позицію і не звик її розмінювати. Закулісні домовленості та торги мене взагалі не цікавлять. Ви ж самі бачите, що я вношу такі проекти рішень, від яких у людей очі відкриваються.

– Тобто не узгоджуєте їх із фракцією?

– Узгоджую. Але це ще не означає, що фракція їх підтримує (сміється, – авт.). З політичних питань має бути мобілізація голосів. Решта – переконуй, доводь, працюй!

Розмовляла Світлана ГОЛОВАЧУК.