Краще раз побачити…

Краще раз побачити…

Про бацьку, Білорусь і «помярковану» журналістику

Волинські журналісти побували в гостях у білоруських колег. Власне, це вже друга подібна брестська зустріч у рамках проекту «Школа журналістики», ініційованого ГО «Форум українських журналістів» та підтриманого облдержадміністрацією та облрадою. Ідея візиту  проста: традиційно представники мас-медіа бувають на теренах Польщі чи Білорусі в складі тих чи інших делегацій із метою висвітлення поїздки. Звичайно, паралельно кожен під час таких заходів спостерігає за роботою колег з-за кордону. Цікаво ж…  «Школа сучасної журналістики» – тим і унікальний проект, що передбачає тісну співпрацю з медійниками сусідніх з Волинню регіонів: знайомство, гостини, обмін досвідом роботи, думками з приводу тих чи інших подій у суспільно-політичному житті та й просто – можливість подивитися на їхню журналістику своїми очима.

Ми вирушили до Бреста рано-вранці 22 листопада. У складі делегації – журналісти різних мас-медіа: головний редактор «Волинської газети» і голова правління ГО «Форум українських журналістів» Володимир Данилюк, власкори газет «Урядовий кур’єр» та «Голос України» Валерій Мельник і Микола Якименко, редактор відділу луцької районної газети «Слава праці» Ніна Коструба, редактор відділу тижневика «Вісник» Руслана Татарин, головний редактор інтернет-порталу «ВолиньPOST» Юрій Ричук, заступник головного редактора Старовижівської районної газети Юрій Коваль, кореспондент інтернет-видання «Волинська правда» Олена Кузьмич та ін. Разом із нами – представники управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю облдержадміністрації, зокрема й заступник начальника Віктор Сливка.

Розпрощавшись із Волинню філіжанкою ранкової кави, перетинаємо кордон у межах МПП «Доманове – Мокрани». Поки авто долає нейтральну смугу, хтось із колег звертає увагу на парк, що миготить за вікнами – висаджений надцять років тому на честь українсько-білоруської дружби, нині він заростає кущами і вже мало нагодує парк як такий… Не секрет: колись дуже тісні стосунки з білорусами у різних галузях і аспектах донедавна якось стихли…

В царині журналістики ініціативу відновити взаємини висловили волиняни. Уперше роботу колег із Бреста наші працівники ЗМІ вивчали торік. А от про результати того візиту можна було судити під час цьогорічної поїздки: і програма була більш насиченішою, і білоруси – щирішими у розповідях про справи медійні й не тільки.

«Заря» задає тон

…Першими волинян зустрічали журналісти найтиражнішої брестської обласної газети «Заря» на чолі з головним редактором Александром Логвіновичем та керівником Брестської спілки журналістів Георгієм Томашевічем. Газета «Заря» виходить у світ із 1941 р. У період Другої світової  війни друкувалася підпільно. Співзасновником видання є Брестський облвиконком. З-поміж працівників – 12 творчих. Виходить тричі в тиждень. Найбільший тираж четвергового номера сягає 16 тис. примірників. У власності редакції – чималеньке приміщення (на 7 поверхів!), збудоване у 1982 р. Наразі там, окрім «Зарі», розташована редакція ще однієї обласної газети «Народна трибуна». Частину площ орендують інші структури.


Під час короткого спілкування з колективом газети говорили про різне: роботу зі зверненнями громадян, роль і завдання тамтешньої спілки журналістів, особливості підготовки молодих спеціалістів, журналістські династії…  При редакції «Зарі» діє клуб «Наставник», що гуртує молодих людей, які тільки торують свої стежки до журналістики. Цьогоріч, за словами Георгія Томашевіча, до спілки прийняли 25 людей. Що цікаво: спілчанські внески на Берестейщині – 35 тис. рублів (35 грн).

…У міської «общеполитической» газети «Брестский вестник» (прототипу нашого «Луцького замку»), з колективом якої мали змогу познайомитися волиняни, позиції на теренах тамтешнього медійного поля дещо скромніші порівняно з виданням «Заря», однак – такі, що дозволяють газеті працювати у своїй ніші, виходити у світ тиражем 2750 примірників і раз у тиждень нести новини мешканцям міста. Газета друкується з 2004-го, а розповсюджується в основному шляхом передплати.

За словами працівників редакції,  «Брестский вестник» на 50% – дотаційний. Співзасновник – Брестський міський виконавчий комітет. Функціонує видання загалом за рахунок реклами. Матеріали дублюються на сайті газети. У редакції – чотири кореспонденти, один фотокореспондент, заступник редактора та головний редактор, решта – працівники технічної ланки. Хоча у вихідних даних газети й зазначено, що друкується вона обома мовами (російською та білоруською), жодного матеріалу білоруською у презентованому  свіжому номері «Брестского вестник» не було. Очевидно, це – відбиток того, що читацька аудиторія видання – міщани, які й спілкуються переважно російською.

На одну районку – три опозиційних

У Березівському районі, де волиняни побували уже 23 листопада,  місцеву «массово-политическую» газету «Маяк» читають 70 років. 12 із них колектив очолює Александр Іванов. Сивочолий головний редактор загалом віддав газеті не один десяток літ. Хоча конкурентів виданню в районі нема («Маяк» виходить двічі на тиждень тиражем 10 тис. 810 примірників!), утім функціонує тут і три опозиційних газети.

«Це так… політичні листівки, на мою думку, – каже заступник голови Березівського райвиконкому Євгеній Тарасюк. – Ми ж знаємо, на які гроші вони видаються. Офіси цих політичних партій у Мінську. Є фінансування – друкують, нема – ні. Але вони теж їх називають газетами».

Березівська районка – одна з кращих подібних газет Берестейщини. Співзасновниками видання є райвиконком, районна рада депутатів та редакція. Що цікаво: в районі престижно працювати у «Маяку». Буває, що в газету на роботу просяться… чиновники райвиконкому. Та й зарплата, до речі, якщо вірити почутому в Березі, в працівника районки – вища, ніж у службовця з виконкому.

Висновки із чергового знайомства з представниками медіа-простору Білорусі – неоднозначні. По-перше, на відміну від Волині на Берестейщині нема новинних інтернет-порталів. Правда, є приватні ЗМІ. Районки, очевидно, почуваються більш упевнено, ніж їхні волинські «посестри». Серед обласних друкованих видань багато двоколірних, тоді коли у нас більшість газет уже давненько виходять повнобарвні (очевидно, дається взнаки потужніша конкуренція за читача).  Варто зауважити предметну роботу білоруських колег зі скаргами громадян. На дзвінок, лист чи усне звернення в редакцію чиновник зобов’язаний відповісти швидко. І не просто відповісти, а вирішити проблему. Народ це добре знає і з недобросовісними службовцями «не панькається».

«У нас у людей так: чуть що – відразу до бацьки. Навіть ваші (очевидно, українці,  – авт.) навчилися. Пишуть, дзвонять. А там – не розбираються, – відповідаючи на запитання волинян про реагування чиновників на критичні публікації в газеті, зазначає заступник голови Березівського райвиконкому Євгеній Тарасюк. – Тому на кожен запит у пресі чи щодо комунальних проблем, чи соціальних реагуємо відразу і жорстко. Інакше можуть і звільнити».

Що цікаво: в області діє окрема телефонна лінія, за допомогою якої можна подати скаргу в будь-яку газету. Телефонограму фіксують, передають у редакцію, де її спрямовують у відповідні державні органи.

Щодо політики влади у ставленні до журналістської праці, то тут, за словами того ж таки  чиновника Березівського р-ну, теж усе – «помярковано» і «без нажима». Мовляв, звикли всі працювати тихо та спокійно. Що відрадно: спілкуючись із волинянами, колеги-журналісти переходили на білоруську. Щастило нам бачити і друковані видання білоруською.  Хоча переважно газети у Бресті – двомовні й панівним там все-таки є російське слово.

Поміж рядками…

Попри те, що ціль поїздки волинян – вивчення медіа-простору Берестейщини, не журналістикою єдиною жили ми впродовж двох днів візиту. Завдяки старанням організаторів проекту та представників Брестського облвиконкому (зокрема – першого заступника начальника головного управління ідеологічної роботи, культури і у справах молоді Брестського облвиконкому Ігоря Гетмана) мали цікаву і насичену програму: побували на короткій екскурсії обласним центром, змогли пройтися унікальною алеєю кованих ліхтарів, сфотографуватися біля помпезного монумента на честь 1000-ліття Бреста, побачити льодовий палац, узяти участь у скорботному молебні за жертвами Голодомору в стінах Свято-Семенівського кафедрального собору… Під час прийому делегації волинських журналістів у стінах Генерального консульства України у Бресті віце-консул Роман Тершичин розповів про діяльність  дипломатичної установи.

Останнім акордом візиту стала поїздка до районного центру Береза. У Березівському р-ні мешкає трохи більше 60 тис. людей. Під «жорстким контролем» там розвивають промисловість, сільське господарство. Бізнес потурбувався про функціонування льодової арени. В районі відчувають гострий дефіцит лікарів і оптимізують первинну ланку медицини. Мають завдання – утримувати середній рівень зарплати не нижчим 548 дол., із чим справляються.

Та найбільше у райцентрі волинян цікавило інше: саме тут із 1934-го до 1939-го діяв концентраційний табір «Береза-Картузька». Нині у так званих Червоних казармах, де конали політичні полонені під нагайкою польських наглядачів, – дитяча музично-мистецька школа… Журналісти пройшлися територією колишнього концтабору, побували на екскурсії в місцевому музеї, а згодом поклали квіти до підніжжя скромного монумента, встановленого у радянські роки в пам’ять про загиблих в’язнів різних національностей. Жовто-синіми барвами вони нагадуватимуть сучасникам, що серед 10 тис. полонених було чимало українських націоналістів. І що про це пам’ятають в Україні…


Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора:

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (8) - 57.1%
Пізно (1) - 7.1%
Яка різниця? (1) - 7.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (3) - 21.4%