→Рубрики →Духовні обрії

Без терміну давності

Чорна квіткострічка – на груди. Її прищепила мені дівчина. Дружка Молодого Народного Руху. «Як на весіллі, – подумалося. – На страшному весіллі великої української скорботи»…

Хлопці й дівчата зібралися біля храму ікони Холмської Божої матері, щоб пом’янути жертв українського голодомору. Мовчали, сумували, роздавали «страшну правду» про катування безборонних селян: «…У 1933-му від голоду померло 3 млн 238 тис. людей». Виморювали голодом десятки, сотні, тисячі сіл… Закорінені в квітучі зела і зоряні сузір’я найпрадавніші роди найдревнішого народу… Його одважне парубоцтво і довірливе дівоцтво, вкраїнські весілля і хрестини, багатовікові звичаї і традиції, пісні, казки, легенди, мову, пам’ять, мрію, життя… З таких сіл смерті людей не випускали озброєні червоні солдати. То був спланований сталіністами людиномор. Нищили тільки за те, що українці… «Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише замовчувалося радянською владою, але й узагалі – заборонялося про нього будь-де згадувати», – каже Молодий Народний Рух. Можна було розповідати про голод на Поволжі 1921-1922 рр. та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни, а за правду про український голодомор висилали до Сибіру. Голодомор 1932-1933 рр. офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили Австрія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада… Тільки не визнає Росія і – дико й страшно – частина нардепів, які живуть в Україні.

Дівчина прищепила мені на груди чорну жалобу… Золота вкраїнська молодь. Красива, мудра і скорботна… В полудень минулої суботи на багатолюдному Театральному майдані вона зоріла, як єдина наша надія. У Луцьку зібралися тисячі українців, щоб пом’янути «вбитих голодом». Голова облдержадміністрації Борис Клімчук, голова облради Володимир Войнович, інші посадовці, священнослужителі, депутати, вчителі, підприємці, студенти, діти… Сивочолі, літні, юні…Козаки, пластуни, матері, батьки… Дуже багато людей, ціле море пливло вулицею Лесі Українки до Братського майдану, де на мить спинилося біля Хрестовоздвиженського храму, поклало квіти до пам’ятного знаку і понеслося на Замкову площу. Люди несли свічки, клали колоски і гвоздики до пам’ятника замордованим у Луцькій тюрмі, до символічного мученицького хреста і цифри «80», викладених на бруківці Замкового майдану. Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл відслужив панахиду за загиблими: «Ми згадуємо і будемо згадувати, щоб пам’ятати». До присутніх звернувся Луцький міський голова Микола Романюк, наголошуючи: «Двадцять п’ять тисяч українців умирало щодня».

17-25 людей за хвилину… за скорботні 1932-1933 рр. – 10 млн 63 тис. особи: 3 млн 941 тис. – померла безпосередньо від голоду, 6 млн. 122 тис. – ненароджених. І такий підрахунок є. Та хоч би одне село отак навмисне заморила влада голодом, потрібно було б криком кричати цілому народу.

Яка б прекрасна була Україна, якби не столочили її вороги. Бо ж голодомор тривав і в 1946-1947 рр…

…Було багато суму. Жалоба жалобна. Ця скорботна хода поколінь під назвою «Запали свічку» прокотилася всією Волинню. У школах, бібліотеках, будинках культури і клубах пройшли уроки, вечори, виставки, які закликали пам’ятати про цей страшний злочин супроти українського народу. Церкви усіх конфесій молилися за убієнних. У тисячах віконець мерехтіли свічки. На всіх державних і громадських установах цими днями приспустили синьо-жовті прапори із жалобною стрічкою. Луцьк, Нововолинськ, Володимир-Волинський, Ковель, Камінь-Каширський, Маневичі, Шацьк… Усі волинські села й містечка пам’ятають, люди – у журбі, великому сумі. Не забувай, читай, дізнавайся… Будь насторожі! Будь готовий до захисту своєї матірної нації, народу, котрий носії людиноненависницької більшовицької ідеології хотіли стерти із землі голодом і підмінити брехнею.

А цього ж дня у Брестському Свято-Семенівському кафедральному соборі відбулася поминальна служба пам’яті жертв Голодомору. Разом із настоятелем храму, місцевими православними вірянами, віце-консулом Генерального консульства України в Бресті Романом Тершовчиним за упокій жертв Голодомору молилися і волиняни. Зокрема – журналісти різних волинських видань та представники управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Волинської облдержадміністрації, які 22-23 листопада побували на теренах Республіки Білорусь у рамках проекту «Школа журналістики», організованого ГО «Форум українських журналістів».