Амністія для перевертнів

Незважаючи на всі звинувачення потерпілого, які повністю були підтримані стороною захисту та прокурором обласної прокуратури Олішкевичем і знайшли свої підтвердження під час судового розгляду, зрештою, підсудних виправдали, підвівши під амністію, пославшись на закон про декриміналізацію. 

Гуляй і пий, грішна «мєнтовська» душа, ти сьогодні іменем України стала праведною! Дивина ще й в іншому: підсудні так і не визнали своєї вини... Людям властиво помилятися, але у більшості своїй вони знаходять потім у собі мужність вибачатися за зроблене чи скоєне. Чогось подібного у цьому випадку не сталося… Суд до уваги відсутність розкаяння не взяв…

Коротенько суть справи. Ще 26 квітня 2016 р. (це був вихідний день – неділя) рожищенські пінкертони, зустрівши на площі Богдана Хмельницького мого сина, висунули вимогу «пройти з ними» у райвідділ «для з’ясування його особи». Коли той показав паспорт громадянина України, з’явилася інша версія – його розшукують. Аби, дійсно, не стати правопорушником, син зателефонував знайомому адвокатові. 

«Якщо правоохоронці покажуть рішення слідчого судді, то йди, в іншому випадку здійснювати привід вони не вправі», – почув резонну пораду. 

Нема ніякого сумніву, що це добре знали й обидва міліцейські офіцери – майор Куц та лейтенант Мартинов. Але всупереч здоровому глузду, Конституції України, закону про міліцію,  вирішили йти протиправним шляхом. Залучивши до своєї групи ще кількох співробітників, силою заламали руки безпідставно затриманому, побили його, надягли кайданки, використали сльозогінний газ і, зрештою, завезли у ту «мєнтовську» буцегарню, де просто протримали біля чергового дві години й… відпустили.

Проте, якою далекою є наша міліція, що не так давно поміняла вивіску на «поліція», від свого народу, не варто навіть говорити. Замість того, аби захистити людину, на податки якої і утримується ця структура, правоохоронці її якщо не фізично, то морально знищують. Навіть найбільший тугодум збагне з першого разу, чому чоловік, потрапивши в лабети правоохоронців, починає оговорювати себе й зізнаватися навіть у найтяжчому злочині, якого не тільки ніколи не вчиняв, а й в думках такого не мислив?! Мабуть, не тому, що з ним п’ють каву, жартують, підсолоджують делікатні розмови медом. Термін «вибити зізнання» добре характеризує методи, які використовують правоохоронні структури. Б’ють – це ще м’яко сказано. Непоодинокі випадки, коли в кабінетах слідчих людину позбавляють життя…

Чому так? Відповідь дуже проста. Окремі люди, на яких держава вдягла уніформу й наділила більшими правами від інших, відразу починають усвідомлювати себе мало не небожителями. Діють за принципом «Що хочу, то і ворочу». Вони вже не можуть скласти собі ціни! Саме це і знецінює добре та чесне ім’я солдата правопорядку та кидає тінь на саму державу, підриваючи в основі суть демократії. Тож недаремно у нас така низька довіра до всієї правоохоронної системи… 

Шукати в них захисток чи правду – це те саме, що голку в стіжку сіна. Навпаки, ці державні інституції, які зобов’язані стежити за дотриманням законності, нерідко самі ігнорують правовими нормами. Про моральні  не йдеться й близько. Через те Україна одна з тих країн, де мораль стала поняттям якоїсь аморфності. Це, мов вода, що просочується між пальцями та швидко витікає з долонь. Коли це так, то позиція прокурора обласної прокуратури Олішкевича має цілком довершену форму. 

Під час неодноразових засідань суду першої інстанції дії колишніх міліціонерів – Куца та Мартинова – він кваліфікував неправомірними та злочинними, вимагаючи адекватного покарання за вчинене. Та в Апеляційному суді Волинської області та сама прокурорська особа заявляє, що… абсолютно згідна з рішенням суду першої інстанції і заперечує всі вимоги потерпілого та сторони його захисту. Буває грім і з ясного неба! Чому це сталося? Здогадайтеся самі, у яких випадках представник держави може стати на бік підозрюваних та обвинувачуваних у певному кримінальному злочині? 

І чи випадковим був недавній факт, коли високопоставленого співробітника прокуратури Волинської області спіймали на хабарі за те, що хотів допомогти злочинцеві вийти на волю?

Тепер щодо розгляду самої апеляції потерпілого, на яку пан Олішкевич також написав заперечення, про що учасникам стало відомо тільки під час засідання. З цим прокурорським документом заздалегідь не ознайомили ні потерпілого, ні його захисника. Син зробив відвід складу суду. Свою позицію мотивував тим, що саме ця  трійка суддів у складі Гапончука, Подолюка та Денисюка вже розглядала аналогічну справу й апеляцію потерпілого відхилила. Син неначе у воду дивився, саме так сталося  і цього разу. 

Пишучи ці рядки, не беруся ревізувати ухвалу суду. Немає на те права, і порушувати Закон не буду. 

Але найбільше непокоїтиме громадськість зовсім інше: якщо найвища судова інстанція Волині  іменем України підводить під амністію міліціонерів, які безпричинно затримують та б’ють звичайного громадянина України, то чи не дала цим самим вона індульгенцію нинішнім правоохоронцям на подальші зловживання службовим становищем? 

То хто ж захистить пересічного громадянина навіть тепер? На жаль, реальність лишається безрадісною, сумною та невтішною.