Богородиця з коралями

Відомо, що восени 1846 р. Тарас Шевченко за завданням від Тимчасової археологічної комісії таки виїхав на Волинь, щоб зробити малюнки з пам’ятних будівель, могил, зібрати народні оповідання, пісні, казки… . Під час тої поїздки був поет у Почаєві, а між іншим – і у селах Вербка та Секуні тодішнього Ковельського повіту. Малюнки з цієї подорожі видані в праці Олексія Новицького «Тарас Шевченко як маляр» понад століття тому, ще в 1914 р. А що ж потім відбулося з безцінною для волинян мистецькою спадщиною Великого Кобзаря?

Увагу до цього привернула архівна стаття «Загадка історії» невідомого автора, надрукована ще в вересні 1943 р. в окупаційній україномовній «Пінській газеті». Ця територія під час панування тут третього райху відносилася до етнічних українських земель, то й густо населена нашими співвітчизниками нинішня Білорусь мала змогу читати періодику саме українською мовою.

Що ж розповів невідомий дослідник 75 літ тому?

«Будучи в селі Вербці (нині – Ковельський р-н, – авт.), старався я розпитати найстаріших селян, чи не оповідали їм їхні батьки або діди чого-небудь про побут у їхньому селі Тараса Шевченка, але не міг нічого довідатися.

Натомість у селі Секуні (наразі – Старовижівський р-н, – авт.) старі селяни оповідали мені, що, як запам’ятали їхні батьки, що якийсь пан, який звався Шевченко, приїздив до села та переглядав документацію в церкві. Далі оповідають, що Шевченко намалював запрестольний образ Матері Божої, який переховується в цвинтарній каплиці, що побудована зі старої цегли. Після ближчих досліджень прийшов я до переконання, що образ є типовим для кінця XVII ст. або початку XVIII ст. На золотім, тісненим квітами тлі Мати Божа в короні і намисті. Слід образа поділений на маленькі квадратики, і в кожному з них були колись постаті фундаторів в молитовних поставах.

Але в оповіданнях селян все ж таки зерно правди є. Бо образ, як це видно, був колись кимось майстерно відновлений.  Можливо, що й Шевченком, якому приписують його малювання».

То чи малював Тарас Шевченко як не в Вербці, то хоча б Секуні образи в церквах?

Найімоврніше, що так. В усякому випадку, «Вікіпедія» свідчить, що православна церква архангела Михаїла с.  Секунь побудована у 1542-1588 рр. Існувала до середини XIX ст., а коли храм перебував в аварійному стані, то в 1893 р. давню церкву перенесли на нове кладовище і освятили на честь преподобного Іова Почаївського. 

«Сюди забрали різний церковний інвентар, церковний архів та давній образ Богородиці. Ця церква згадувалася ще у 1840 роках професором Іванішевим, адже тут був знайдений давній образ «Святителя Миколая» візантійського письма. Саме з цією церквою пов’язана і малярська творчість Т. Г. Шевченка… Але знайдений запис в інвентарній прицерковній книзі с. Секунь Старовижівського р-ну, як і зібрані вченими спогади-перекази очевидців, є досить переконливими аргументами. В «Описи церковного имущества», заведеній ще 1806 р., навпроти «Образу Божої Матері за Престолом» було зазначено: «1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасием Шевченком».

А колеги з газети «Вісник і К» в статті «На іконі Богородиці намисто домалював Шевченко» написали таке:

«Народна пам’ять зберегла спогади старожила Секуня Мефодія Рижка, який повідав, що його дід Іван розповідав йому про те, що в Секунь приїжджав Шевченко і малював стару церкву, не нинішню, збудовану пізніше, а ветху, – розповідає секунський сільський голова Надія Костючик. – Тарас Григорович не тільки змалював той храм, а й реставрував для нього ікону Богородиці. Коли церкву розібрали, то образ перенесли до кладовищенської каплички. Історія зберегла свідчення, що реставрував «пан у чорному плащі і чорному капелюсі, який говорив народною мовою». Він домалював Діві Марії й Богонемовляті намисто, що не характерно для ікон, але притаманне українським жінкам. У нижній правій та лівій частині образа проглядаються чіткі людські постаті, звернені до небес, де на хмарі видніється Всевишній. Докторові філософських наук Вікторові Жадьку вдалося розгледіти медальйон Ісуса Христа, в обрамленні якого видніються букви і цифри – абревіатура Ш, а під нею – Т, нижче цифри «1846», що підтверджує – над відновленням ікони дійсно працював Тарас Шевченко». 

Тоді настоятелем Свято-Михайлівської церкви с. Секунь, в якій зберігався старовинний образ Богоматері, був молодий священик Ілля Мусієвич. Очевидно, він і попросив художника Тараса Шевченка відреставрувати ікону. І він не просто оновив її, а домалював прикраси, характерні для української жінки, –  коралі.