Уклін вам, мамо!

Чого тільки не довелося звідати та перебачити на своєму віку жительці с. Боровичі Маневицького району Домінікії Лучко? Різні влади бачила – польську, совіцьку, а тепер уже нашу, українську. Тож є що згадати та з чим порівняти. Цими днями, а точніше 13 березня, цій славній трудівниці виповнилося 90 літ. Народилася Домінікія Терентіївна серед чудової поліської природи, від якої й успадкувала  її багатство та щедрість. У рідному селі і долю свою знайшла. Заміж вийшла за місцевого парубка Петра. Більше як півстоліття прожили у злагоді. Вінцем їх любові стали троє синів та сестра. Двоє дітей – Анатолій та Ніна – здобули вищу освіту в Львівській політехніці, Павло та Григорій після Колківського профтехучилища трудилися водіями. Тепер найбільшою втіхою для недавньої ювілярки стали семеро внуків та семеро правнуків, які не тільки продовжать рід, а й збережуть його славні традиції.

Нелегко було поставити усіх на ноги. Крім важкої колгоспної праці, треба було порати власну господарку, а також часто сідати за швейну машинку, аби щось перешити з одягу дітям та гарно їх зодягнути.  Не відлунював і чоловік, Петро Іванович, усе життя трудився  у місцевому господарстві механізатором, а вечорами шевцював, аби ніхто не був босий, 5 літ як пішов у засвіти. У пам’ять про цього працелюба та життєлюба лишилися його ордени «Знак пошани» та Трудового Червоного прапора.

Діти, онуки, правнуки та вся родина бажають ювілярці ще багато щасливих літ при доброму здоров’ї , а також низько вклоняються і щиро дякують їй за смачний хліб, який вона пекла усе життя.