→Архів

Тисяча і один анекдот Василя Краглика

Ратнівчанин збирає анекдоти з 1967-го…

Про своє хобі Василь Костянтинович розповів нам випадково. Чесно кажучи, й сам не задумувався над тим, скільки часу, як тільки бачить у пресі смішний анекдот, так одразу хапається за ножиці й вирізує… Так уже склалося, що мимо анекдота він «пройти» не може. Але навіть такому досвідченому шанувальнику цього специфічного жанру важко жартувати «по команді».

У його колекції – унікальний блокнот 60-х років, де у виписаних ним анекдотах слова, що могли стати предметом «політичної претензії», означені тільки однієї буквою з три крапкою. На всякий випадок.

Багато років колекціонуючи анекдоти і спостерігаючи за тим, хто стає героями цього жанру та як змінюються смаки у народу, Василь Костянтинович заслуговує називатися експертом у цих питаннях. Таким собі анекдотних справ майстром. Що цікаво: у його колекції з-поміж вирізок останніх років чимало анекдотів від «Волинської газети». Як запевнив нас ратнівчанин: далеко не кожній газеті вдається мати гарне почуття.

Нині Василь Краглик – пенсіонер. У минулому – педагог. Колекціонувати анекдоти він почав ще в юності.

«Тоді анекдоти розказував «Голос Америки», – згадує Василь Костянтинович з певною ноткою ностальгії. – Про Чапаєва, який потрошив царські дивізії. А виявляється, що то така була американська ідеологія: очорнити російського Чапаєва. Мовляв, отакі вони російські герої – тупуваті…».

Спочатку Василь Краглик (на ту пору ще студент) виписував анекдоти у блокнот. Найпопулярнішими героями тоді були… Брежнєв, Хрущов. Ту сивеньку книжечку, списану дрібним почерком, Василь Костянтинович береже й досі. Що цікаво: слова, які, на його думку, мали політичний відтінок (або ж імена) він писав не повністю.

«Я так тільки першу букву ставив… А тоді – крапочки, – зізнається чоловік. – Час тоді такий був, що навіть за такі речі (за Чапаєва скажімо, чи за Брежнєва) можна було конкретно загриміти. Тим більше я знав, що є серед нас студенти, котрі працюють за завданнями КГБ і пильно стежать, чим хто займається, що говорить».

У тому студентському блокноті – найбільше анекдотів про модне тоді «армянське радіо». А от коронний анекдот Василя Краглика – від Нікуліна.

«Його можете друкувати сміло, – додає чоловік. – Цьому анекдоту пішов 67-й рік. Історія така: у мене була колись книжка «Спогади Юрія Нікуліна» (того самого знаменитого клоуна). Там я прочитав, що йому батько у 1947-му привіз з Одеси анекдоти. То, у тій книзі спогадів кожен розділ починався анекдотом. Але запам’ятався мені один. Він дуже простий. Але – мудрий:

«Вийшов кіт вранці надвір. Бродив-бродив поміж смітниками. Їсти ж хочеться, а в смітниках, мов на зло, – нічого. Коли зирк – миша біжить. Він за нею! Ось-ось спіймає. А вона в щілинку – шморг! Стоїть кіт, думає… Як то мишу звідти виманити? З того всього почав гавкати. Чує миша собачий голос і міркує: «Хм… Собака з котом – вічні вороги. Тому точно кота біля шпаринки вже нема! Треба втікати…». Вилазить собі спокійненько. А кіт її – шлап! З’їв, обтерся і зробив такий висновок: «Добре знати іноземні мови!»

Можливо, саме цей анекдот припав Василеві Костянтиновичу до душі, бо й сам чоловік – вчитель німецької мови…

Після Чапаєва, згадує ратнівчанин, модно було жартувати про Брежнєва і його старечий маразм. А тоді – про Хрущова…

«От пригадалася загадка з тих часів: «В якій кишені Хрущов носив гребінець? Усі думати відразу: в правій чи лівій, нагрудній чи ще якій… А він же був лисий мов бубон!»

Сучасні анекдоти, каже колекціонер, менш політичні. Жарти стали побутовими. Василь Краглик нарікає: чомусь почали рідше друкувати анекдоти у газетах. А дарма, мовляв! З гумором легше жити. За вірність анекдотам він шанує кілька видань: «Волинську газету», «Волинь-нову» та «Факти».

Не лінується чоловік вирізати ще й афоризми чи кросворди. А от вирізками користується тоді, коли йде у якесь товариство. Трапляється відповідний момент, коли можна пожартувати, – у його кишені завжди рятівна вирізка з газети. Каже: у багатьох установах вже знають, що він – любитель анекдота. Буває, просять розповісти щось…

От був, скажімо, недавно в ратнівській лікарні, а там себе біля неї поставили фігуру, що символізує емблему медицини: чашу зі змією. Глянув – і згадав анекдот: «Гуляє чоловік з дружиною біля лікарні. Щось – не в настрої… А вона побачила на стіні емблему медицини і питає: «Ти не знаєш, що вона означає?» «Що-що… То твоя мати чай п’є».

Завдяки цікавому хобі Василь Краглик – бажаний гість у кожній компанії. На кожну вільну хвилину у цього чоловіка – знайдеться захоплення: чи книгу почитати, чи анекдоти в газетах пошукати, чи навіть … у закордонну подорож з дружиною Валентиною Тарасівною гайнути (це подружжя літніх за віком, але молодих душею людей і на таке здатне).

Словом, не тому цей ратнівчанин товаришує з анекдотами, що з ними весело. А тому, що сам володіє хорошим почуттям гумору й просто не вміє нудьгувати.

А наостанок – добірка анекдотів від Василя Краглика:

Запитують у «армянського радіо»: «Чим нічний горщок для хрущовки відрізняється від нічного горшка для великогабаритної квартири?»

«Армянське радіо» відповідає: «Він такий же, тільки ручками всередину».

…

Чоловік жаліється друзям: «Вчора побився через дівчину!».

«З ким???»

«З дружиною».

…

Вигнала Марія Іванівна Вовочку з класу. Іде директор і запитує: «Вовочка чого ти не на уроці?». «Учителька з батьком послала» «А де твій батько працює?» «В ЦК» «Не треба, Вовочко, вертайся в клас і скажи вчить тельці, що я матиму з нею серйозну розмову». Приходить Вовочка додому і каже: «тату, твоя центральна котельня мене знову врятувала».

…

Молода медсестричка приходить до завідуючого відділенням: «Іване Івановичу, ви не могли б дати іншого хворого? А то передній вже помер…»

…

(від одного ратнівського священика) Приходить до батюшки панянка і каже: «Отче, у мене пропав собачка. Такий був розумний. Ну хіба говорити не вмів! Відправте по ньому панахиду». Глянув батюшка сердито з-під лоба: «Ви думаєте, що говорите?!» «Отче, я ж не за спасибі, даю 300 баксів». «А-а-а… То ви так і кажіть, що він у вас був православний!»

Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора: Василь Краглик – анекдотних справ майстер; дещиця колекції на стіл не вміщається.