Безбатченки... мимоволі

Чому традиційна українська сім’я часто стикається з проблемою ігнорування батька? І хто в цьому винен: хтось один із батьків чи обидва?

На прийомі (хлопчик 6 років, важкий невротичний розлад):

– З ким ти живеш?

– З мамою.

– А тато? 

– А ми його вигнали.

– Як це?

– Ми з ним розлучилися … Він нас принижує… Він не мужик … Зіпсував нам кращі роки…

На прийомі (підліток 14 років, важкі мігрені, непритомність, протиправна поведінка):

– А чому ти не намалював тата, адже ви ж одна сім’я?

– Краще б його взагалі не було, такого тата…

– Що ти маєш на увазі?

– Він мамі все життя спаплюжив, вів себе як свиня…зараз не працює…

– А особисто до тебе тато як ставиться?

– Ну, за погані оцінки не свариться…

– …Все?

– І все …чого від нього ще? …я навіть гроші сам заробляю собі на розваги…

– А чим заробляєш?

– Кошики плету…

– А хто навчив?

– Тато…він мене взагалі багато чому навчив, я ще рибу ловити можу…за кермом їду… по дереву трохи… Ось до весни човен смолили, на рибалку з батьком поїдемо.

– Як же ти в одному човні сидиш з людиною, якої б краще взагалі не було на світі?

– … Ну, взагалі у нас з ним не так-то… Відносини цікаві… Коли мама їде, у нас добре…Це вона з ним не ладнає, а я то і з мамкою і з батьком можу, коли вони не разом…

На прийомі (дівчинка 6 років, проблеми зі спілкуванням, не уважна, нічні кошмари, заїкання, гризе нігті …):

– Чому ти намалювала тільки маму з братом, а де ж тато і ти?

– Ну, ми в іншому місці, щоб у мами був гарний настрій…

– А якщо ви будете разом?

– То погано…

– Як це погано?

– … (дівчинка плаче)

Через деякий час:

– Тільки мамі не кажіть, що я тата теж люблю, дуже…

На прийомі (підліток із важким невротичних порушенням):

– …Ваш син дійсно вірить у смерть свого батька?

– Так! Ми це йому спеціально сказали,… А то, не дай Бог, із ним зустрітися захоче і набереться від нього… Але ми з бабусею про батька тільки хороше говоримо, щоб не переживав і прагнув стати хорошою людиною.

На прийомі (хлопчик 8 років, важка депресія і ряд інших захворювань):

– … А що з татом?

– Не знаю…

Я звертаюся до мами:

– Ви не говорите про смерть батька?

– Він знає, ми говорили про це… (мама плаче), та він і не питає, і фотографії дивитися не хоче.

Коли мама виходить з кабінету, я питаю хлопчика:

– Тобі цікаво про тата дізнатися? 

Хлопчик оживає і перший раз дивиться мені в очі.

– Так, але не можна…

– Чому?

– Мама знову заплаче, не треба.

За час роботи з дітьми, у своїй практиці мені довелося зіткнутися з такими фактами.

1. Діти люблять своїх батьків однаково сильно, незалежно від демонстрованої ними поведінки.

2. Дитина сприймає маму і тата як одне ціле і як найважливішу частину самої себе.

3. Ставлення дитини до батька і батька до дитини завжди формує мама (жінка виступає посередником між батьком і дитиною, саме вона транслює дитині: хто її батько, який він і як до нього слід ставитися).

4. Мама має абсолютну владу над дитиною, вона робить з нею усе, що захоче, свідомо чи несвідомо Така сила дана жінці природою для того, щоб потомство змогло вижити, без зайвих сумнівів. Спочатку сама мама є світом дитини, а пізніше вона виводить дитину в світ через саму себе. Дитина пізнає світ через маму, бачить світ її очима, акцентує увагу на тому, що значимо для мами. Свідомо чи несвідомо мама активно формує сприйняття дитини (див. статтю «Мама – ти моя доля!». З батьком дитину теж знайомить мама, вона транслює ступінь значущості батька. Якщо мама не довіряє чоловікові, то дитина буде уникати батька.

На прийомі:

– Моїй донечці 1рік 7 місяців. Вона з криком тікає від батька, а коли він бере її на руки, то плаче і виривається. А останнім часом стала казати батькові: “Іди, я тебе не люблю. Ти поганий».

– А що ви насправді відчуваєте до свого чоловіка?

– Я сильно ображена на нього…до сліз.

Ставлення батька до дитини теж формує мати.

Наприклад, якщо жінка не поважає батька дитини, то чоловік може відмовити дитині в увазі. Достатньо часто повторюється одна і та ж ситуація: достатньо тільки жінці змінити внутрішнє ставлення до батька дитини, як він несподівано виявляє бажання бачити дитину і брати участь в її вихованні. І це навіть в тих випадках, коли батько до цього довгі роки ігнорував дитину.

Якщо у дитини порушена увага, пам’ять, неадекватна самооцінка, а поведінка залишає бажати кращого – то в душі дитини катастрофічно не вистачає батька.

Відкидання батька в сім’ї часто веде до появи інтелектуальної і психічної затримки розвитку дитини.

Якщо порушена комунікативна сфера, висока тривожність, страхи, а пристосовуватися до життя дитина так і не навчилася, і скрізь відчуває себе чужою – це означає, вона ніяк не може відшукати маму в своєму серці.

Дітям легше справлятися з проблемами дорослішання, якщо вони відчувають, що мама і тато приймають їх цілком, такими, які вони є.

Дитина росте здоровою емоційно і фізично, коли вона знаходиться поза зоною проблем своїх батьків – кожного індивідуально і/або їх як пари. Тобто вона займає своє дитяче місце в системі сім’ї.

Дитина завжди «тримає прапор» за знехтуваного батька. Тому вона з’єднуватиметься з ним в своїй душі будь-якими способами. Наприклад, вона може повторювати важкі особливості долі, характеру, поведінки і т.п. Причому, чим сильніше мати не приймає ці особливості, тим яскравіше у дитини вони виявляються. Але як тільки мама щиро дозволить дитині бути схожим на свого батька, любити його відкрито, у дитини з’явиться вибір: з’єднуватися з батьком або ж любити його безпосередньо – серцем.

Дитина віддана мамі і татові однаково сильно, вона зв’язана любов’ю.

Але коли стосунки в парі стають важкими, дитина силою своєї відданості і любові глибоко включається в те важке, що заподіює біль батькам. Вона бере на себе стільки, що дійсно багато в чому полегшує душевні страждання одного або обох батьків відразу. Наприклад, дитина може стати психологічно рівною батькам: другом, партнером. І навіть психотерапевтом. А може піднятися ще вище, замінюючи психологічно батьків. Така ноша є непосильною ні для фізичного, ні для психічного здоров’я дитини. Адже у результаті вона залишається без своєї опори – без батьків.

Коли мама не любить, не довіряє, не поважає або просто ображена на батька дитини, то, дивлячись на дитину і побачивши в ній багато проявів батька, усвідомлено або неусвідомлено дає малюку зрозуміти, що його «чоловіча частина» погана. Вона ніби говорить:

 «Це мені не подобається. Ти не моя дитина, якщо ти схожа на свого батька». 

І з любові до матері, а точніше через глибоке прагнення вижити в даній сімейній системі, дитина все-таки відмовляється від батька, а отже і від чоловічого в собі.

За подібну відмову дитина платить дуже дорогу ціну. У душі цієї зради вона собі ніколи не пробачить. І обов’язково покарає себе за це зламаною долею, поганим здоров’ям, невдачами в житті. Адже жити з цією провиною нестерпно, навіть якщо вона не завжди усвідомлюється. Але це ціна її виживання.

Щоб приблизно відчути, що відбувається в душі дитини, спробуйте закрити очі і уявити двох найдорожчих для вас людей, за яких ви можете, не замислюючись, віддати життя. А тепер ви всі троє, міцно тримаючи одне одного за руки, опинилися в горах. Але гора, на якій ви стояли, несподівано впала. І так сталося, що ви чудом втрималися на скелі, а дві ваші найдорожчі людини повисли над прірвою, тримаючись за ваші руки. Сили закінчуються і ви розумієте, що двох вам не витягнути… Врятувати можна лише когось одного. Кого ви виберете? В цей момент мами, як правило, говорять: 

«Ні, краще вже вмерти всім разом. Це Жахливо!»

Справді, так було б легше, але умови життя такі, що дитині доводиться робити цей неможливий вибір. І вона його робить. Частіше в сторону матері.

Але природа мудра – тема злості на матір в дитинстві суворо затабована. Це виправдано, адже мама не тільки дарує життя, вона його ще і підтримує. Після відмови від тата, мама залишається єдиною людиною, яка може підтримати в житті. Тому, виражаючи свій гнів, можна відрізати гілку, на якій сидиш. І тоді цей гнів звертається на самого себе (аутоагресія). «Це я погано справився, я зрадив тата, я зробив недостатньо для того, щоб… , і тільки я один. Мама не винна – вона слабка жінка». І тоді починаються проблеми з поведінкою, психічним і фізичним здоров’ям.

Чоловіче – це значно більше, ніж схожість на власного батька. Принцип чоловічого – це закон. Духовність. Честь і гідність. Відчуття міри (внутрішнє відчуття доцільності і своєчасності). Соціальна самореалізація (робота до душі, хороший матеріальний дохід, кар’єра) можлива, тільки якщо в душі людини є позитивний образ батька.

Якою б чудовою не була мати, але тільки батько може ініціювати дорослу частину усередині дитини. Навіть якщо батькові самому не вдалося збудувати стосунки з власним батьком. Для процесу ініціації це не так важливо. 

Ви, напевно, зустрічали дорослих людей, які інфантильні і безпорадні як діти? Починають одночасно купу справ, мають безліч проектів, але жоден так і не доводять до кінця. Або ті, хто бояться почати справу, проявити активність в соціальній самореалізації. Або ті, хто не можуть сказати «ні». Або не тримають даного слова, на них складно в чомусь покластися. Або ті, хто постійно брешуть. Або ті, хто бояться мати власну точку зору, погоджуються з багатьма проти власної волі, «прогинаючись» під обставини. Або навпаки, ті, хто поводяться зухвало, воюють з навколишнім світом, протиставляючи себе іншим людям, багато що роблячи просто наперекір, або навіть поводяться протиправно. Або ті, кому життя в соціумі дається з величезними зусиллями,  і т. д. – все це ті люди, у яких не було доступу до свого батька.

Тільки поряд із батьком маленька дитина вперше пізнає межі. Власні межі і межі інших людей. Межі дозволеного і недозволеного. Свої можливості і здібності. Поряд з батьком дитина відчуває, як діє закон. Саме у чоловічості формуються гідність, честь, воля, цілеспрямованість, відповідальність – у всі часи високо ціновані людські якості.

Іншими словами, діти, яких мама не допустила до батьківського плеча (свідомо або несвідомо) не зможуть легко і природно розбудити в собі урівноважену, дорослу, відповідальну, логічну, цілеспрямовану людину, – тепер доведеться докладати величезні зусилля. Тому що психологічно вони залишилися хлопчиками і дівчатками, так і не ставши чоловіками і жінками.

Тепер за мамине рішення: захистити дитину від батька, людина все життя платитиме неймовірно високу ціну. Немов вона втратила благословення на життя.

«Якщо дружина поважає чоловіка, а чоловік поважає дружину, діти теж відчувають пошану до себе. Хто відкидає чоловіка (або дружину), той відкидає його (або її) в дітях. Діти сприймають це як особисте відкидання».