Полковник-оперативник і… будівничий

Уродженець Чернігівщини Іван Єрко весь трудовий шлях пройшов на Волині, був направлений на службу  в міліцію з керівної посади, в органах внутрішніх справ виріс з автоінспектора до заступника начальника  УМВС України в області. Івана Івановича обрано  першим в історії головою ветеранської організації апарату управління МВС.

Розповіддю про Івана Івановича «Волинська газета» розпочинає цикл матереріалів під рубрикою «Доблесть», де розповідатиме про гордість волинських правоохоронців різних часів.

Іван Єрко народився  1943 р. на Чернігівщині, згодом сім’я  переїхала в м. Донецьк. Після служби  в армії закінчив технікум і за розподілом потрапив на Волинь. Рік пропрацював у Камені-Каширському механіком автоколони  облспоживспілки, після чого був призначений начальником цієї ж автоколони. 

В 1970 р. за рішенням партійної організації підприємства тоді ще тов. Єрко був направлений на службу в органи внутрішніх справ. Нового співробітника призначили на посаду рядового автоінспектора. Адже, по-перше, він знав роботу ДАІ, стикався з її діяльністю, і по-друге, старшого автоінспектора Івана Мельника перевели на посаду начальника відділення ДАІ Ківерцівського райввіділу внутрішніх справ, а в Камені-Каширському посада звільнилася.

У службі ДАІ поліського району тоді працювало всього два співробітники, і вони займалися всім: дорожньо-патрульною службою,  дорожнім наглядом, техоглядами… А оклад – 70 рублів плюс 30 за звання. Втім, Іван Іванович у матеріальному плані тільки виграв, оскільки на посаді начальника автоколони отримував усього 85 рублів…

Легкових автомобілів на дорогах у той час було значно менше, ніж нині, зате мотоцикли у селян – у кожному дворі. Крім того, багато автотранспорту мали промислові та сільськогосподарські підприємства району. Даішники були зобов’язані  раз на місяць випустити на лінію автобуси, потім – зустріти їх, перевірити швидкісний режим. Техогляди проводилися щороку з залученням представників відділу сільського господарства райвиконкому та військкомату. Якщо їхали з техоглядом у колгосп,  то в один і той самий день перевіряли й колгоспні автомобілі, і приватний автотранспорт мешканців села.

Правила дорожнього руху і заходи впливу на порушників були  жорсткими. Попався за кермом у нетверезому стані вперше – позбавлення посвідчення на рік, удруге – на два роки з вилученням транспортного засобу. А ось хабарників, зі спогадів ветерана, в радянські часи на дорогах майже не було. Ніхто не пропонував хабарів, оскільки всі знали, що ніякий автоінспектор не братиме грошей...

Зупиняли міліціонери й автомашину голови колгоспу, і навіть секретаря райкому партії. Недоторканими в ті часи були тільки члени бюро обкому КПСС, які мали на «членовозах» спец номери.

Автоінспектором Іван Єрко попрацював майже 3 роки. Окрім службових обов’язків, стійко ніс іще одне навантаження – був обраний секретарем парторганізації райвідділу. Згодом Іван Іванович вступив у Київську вищу школу МВС – і його зарахували в кадровий резерв на посаду заступника начальника райвідділу та перевели на посаду інспектора відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності.

За словами ветерана, найпоширенішими злочинами по лінії «обехеесес» (з російської – «Отдел борьбы с хищениями социалистической собственности») були крадіжки в колгоспах, спекуляція, обман покупців. Найбільшою крадіжкою – машина зерна на суму від 500 до 600 рублів (до 200 за тонну). Спекулювали, в основном, і цинковим листом, який возили із Прибалтики і перепродували. Співробітники міліції затримували такого «товару» до 10 тонн. 

Способи обману покупців працівники радянської торгівлі знаходили різні. Скажімо, продавці сільських магазинів завищували ціну товарів. Якось було порушено кримінальну справу за фактами зловживань у системі райсповжспілки: горілку продавали у громадському харчуванні з націнкою, а оформляли – як продаж через магазин. Злочин  було розкрито й успішно розслідувано, суд визнав винними й засудив до позбавлення волі голову сільпо та декількох продавців.                                                                                       Окрім того, часто обманювали селян заготівельники: приймали від них сільгосппродукцію дешевше, ніж належить, а здавали дорожче. Так, один громадянин, приймаючи худобу, завищував вагу, перевозив на Донбас і там здавав із заниженою вагою, а різницю вони разом з подільниками клали до кишені. Виходили досить великі суми – слідством було доведено близько 15 тис. рублів (ціна нової «Волги»!). Горе-заготівельник отримав 8 років позбавлення волі.

Часом попадалися обехеесесникам і голови колгоспів, котрі, будуючи собі хати, привласнювали колгоспне майно. А от хабарництво колись не було таким поширеним, як зараз. Адже замість того, щоб давати «на лапу», громадянин міг поскаржитися на бездіяльність посадової особи в райком партії. 

Інспектором обехеесес Іван Єрко прослужив не довго і був переведений на посаду заступника начальника райвідділу з оперативної роботи.

Незважаючи на таку назву посади, реально був єдиним заступником начальника на весь райвідділ і тягнув роботу за замполіта та заступника з громадської безпеки. Мало того, ще й залишався секретарем парторганізації. Втім, як зауважив ветеран ОВС, легко не було ні на якій посаді…

У Камінь-Каширському  р-ні міліція тоді добивалася 100% розкриття злочинів. Такий же відсоток був і в деяких інших райвідділах. Серед найбільших пам’ятних і резонансних справ Іван Іванович назвав жахливий випадок у с. Ворокомле – невідома особа вбила літню жінку і підпалила її хату, щоб замести сліди. Розтин показав, що смерть громадянки спричинили тілесні ушкодження. Злочин вдалося розкрити лише через декілька місяців. Виявилося, що душогубство скоїв сусід, який був трохи несповна розуму, а мотивом стало бажання збагатитися за рахунок потерпілої – щось узяти в її хаті. 

Ставши в Камені-Каширському начальником міліції, Іван Іванович побудував нове приміщення райвідділу, стадіон, сауну, стрілецький тир. Камінь-Каширський райвідділ внутрішніх справ був визнаний базовим по роботі з кадрами – тобто, показовим на всю Волинь.

Адже  там були дійсно створені хороші умови для занять, які проводилися якісно. А під час інспекторської перевірки МВД СССР працівники райвідділу  заробили з вогневої і фізичної підготовки четвірку – дуже висока оцінка, яку гості зі столиці навіть не хотіли ставити. 

Мало того! Для працівників райвідділу з сім’ями будувалося житло. Всі дільничі  інспектори міліції мали хати на дільницях обслуговування, побудовані за кошти колгоспів та сільських рад, які залишилися їхніми  і після виходу на пенсію – на відміну від нинішніх «Будинків шерифа». Оперативні працівники отримували ділянки під забудову і будматеріали. Це дозволяло забезпечувати стабільний особовий склад, співробітники  міліції добре знали обстановку… 

У 1983 р. районний відділ відвідав міністр внутрішніх справ СССР Віталій Федорчук, а з ним завітав і міністр внутрішніх справ УРСР. Тов. Федорчук був депутатом Верховної Ради СССР і приїжджав на Волинь звітувати перед виборцями. Цілий день провів у Камені-Каширському, вивчаючи роботу райвідділу. Особливу увагу приділив службі дільничих інспекторів міліції. За його вказівкою у зв’язку з надто великим навантаженням на працівника кількість дільничих у районі було збільшено, а Івана Єрка невдовзі призначили начальником Луцького міського відділу внутрішніх справ.

Приступати до обов’язків начальника Луцького міськвідділу було страшнувато. В Камені-Каширському було 37 чоловік особового складу, а тут – великий колектив і зовсім інші завдання… Основна увага, зі спогадів Івана Івановича, приділялася боротьбі з пияцтом, адже, як відомо, саме в нетверезому стані скоюється значна кількість адмінправопорушень і злочинів, у тому числі найтяжчих хронічних п’яниць направляли або в лікувально-трудовий профілакторій, або на добровільне лікування. Суворо карали тих, хто потрапляв у витверезник: когось позбавляли тринадцятої зарплати, комусь переносили чергу на житло… Карали випивох аж до виключення з партії. А особовий склад спецмедвитверезника приділяв багато уваги профілактиці пияцтва – на цю тему навіть  зняли декілька фільмів. Спільними силами навели порядок:  добропорядні громадяни могли спокійно ходити містом, не боячись п’яних хуліганів.

Було забезпечено й ефективне оперативне реагування на повідомлення про злочини. Скажімо, якщо громадянин, з якого зірвали шапку, одразу дзвонив на «02», патрульно-постова служба тут же прочісувала район і затримувала грабіжника на гарячому. Патрулі перекривали все місто, мали багато автомашин. А служба дільничих інспекторів міліції мала повністю обладнані опорні пункти, і «куди воно поділося» за незалежної України – незрозуміло…

Варто зазначити, що міліція не приховувала злочинів: усі реєструвала – і майже всі розкривала. За цим був значно суворіший та ефективніший контроль,  ніж зараз: приміром, якось перевіряючі з Москви здійснили перевірку на підприємствах міста. Пройшли по цехах, розпитали людей, хто з них звертався в міліцію і з якого приводу, а потім звірили з зареєстрованими злочинами. І жодного «укритого» не знайшли.  

Найрезонансніший злочин (точніше, серія злочинів) у період служби начальником міськвідділу Івана Івановича – низка зґвалтувань. Новий автовокзал стояв серед масивів кукурудзи – і там ґвалтівник підстерігав своїх жертв. Потерпілі в міліцію не зверталися, щоб не набратися ганьби, проте міліціонери самі отримали інформацію про злочинця. А згодом одна з жертв, яку негідник після зґвалтування… провів додому, заявила в міськвідділ про злочин і детально описала зловмисника. Місяць працівники міськвідділу сиділи в засідках і таки спіймали злочинця, який виявився вантажником риббази, непоганим сім’янином…

У 1985-му, але не до, а після забезпечення охорони громадського порядку під час святкування 900-річчя міста Луцька, Іван Єрко був призначений заступником начальника УВС області. На цій посаді був куратором господарської служби, відділу зв’язку, відділу капітального будівництва, а також пожежної охорони і відділу виконання покарань, які тоді також входили  до системи МВС. До служби виконання покарань належали дві колонії, два ЛТП (лікарсько-трудових профілакторії для п’яниць, хто не знає) та СІЗО.

За час роботи Івана Івановича заступником начальника УВС (згодом – УМВСУ) лише в обласному центрі було побудовано клуб-їдальню управління, лікарню з поліклінікою, 4 багатоквартирних житлових будинки. Спорудили нові приміщення пожежної охорони – в Луцьку та в районах, нові приміщення Ковельського міськрайвідділу . Локачинського райвідділу,  добудували приміщення Любомльського , Маневицького, Ратнівського,  Горохівського , Ківерцівського райвідділів. При управлінні внутрішніх справ було своє ремонтно-будівельне управління. Тож усе робилося власними силами – від котлована і до здачі об’єкта.

Будувати доводилося за рахунок нелімітних коштів, а всі матеріали, від щебеню до залізобетону, різними шляхами відшукувати нецентралізовано. Тобто, в планах їх не було.Причому, в роки перебудови будматеріали були дефіцитом. А потім їх з’явилося багато на будь-який вибір, зате не стало коштів…

Під час служби Іван Єрко був заохочений 35 разів. Нагороджений 14-ма медалями, 4 рази обирався депутатом районної та міської ради  народних депутатів.

У 1996 р.Іван Іванович пішов у відставку. І на пенсії він бере активну участь в громадській організації, є головою  ветеранської організації атестованих працівників органів внутрішніх справ.