Вдячність батьків за лікарський професіоналізм

–  З 1989 року я працюю в інфекційній лікарні. Приблизно десять років на посаді завідувачки дитячого інфекційно-діагностичного відділення. У штаті в мене ще два лікарі, медсестри, вони більш старшого віку, та санітарки. Маємо тридцять ліжок для наших пацієнтів: 25 інфекційних і 5 дерматологічних, – поінформувала моя співрозмовниця. 

-- Наше відділення інфекційно-діагностичне. У нас в основному малі пацієнти із запаленням легень, з бронхітами, сепсисами, температурою незрозумілого ґенезу, а також з різними дерматологічними проблемами.

Якщо важко визначити температуру, то дитину кладуть у лікарню, де методом обстеження та за допомогою аналізів і дізнаємося про характер недуги. Відразу ж важко встановити діагноз.  Мені приємно повідомити, що маємо дуже класні лабораторії: бактеріологічну і клінічну. Вони, мабуть, одні з найкращих у Луцьку і допомагають лікарям у багатьох обстеженнях. Оснащені сучасною апаратурою, яка дає можливість на належному рівні робити біологічні та імунологічні аналізи, на основі яких і ставимо діагноз. Зробити цього в поліклініці практично неможливо. У парі з лікарями працює і молодший медичний персонал. У нас постійна старша сестра Софія Ілюк.  Софія Андріївна ще почала працювати в дитячій лікарні з 1965 року. 

–  Колектив у нас і справді напрочуд хороший та дружний. Усі тішаться нині з того, що у відділенні зробили ремонт. Бачите, як у нас гарно та світло. Завдячуємо нашим спонсорам, зокрема, лучанину Олександру Міщанчуку та Манфреду Мюллеру зі спілки «Мости дружби в Україні»,  які допомогли зробити таку красу. Погляньте, які чудові штори на всіх вікнах, окрім коридора! Тут то вони зайві.  Приходиш на роботу і милуєшся, так і хочеться робити приємне кожному. Тепер і нашим пацієнтам стало набагато   комфортніше. За це ми безмежно вдячні.

– На жаль, таких даних не маємо.

– Згідно зі звітами, які ми здаємо регулярно, тридцять відсотків наших пацієнтів з сільської місцевості.

– У минулому році ми пролікували більше, ніж 850 дітей. Це дещо менший показник попереднього року, коли через наше відділення пройшло 905 маленьких пацієнтів. У цьому велика заслуга усього нашого колективу, кожного без винятку працівника.

–  Дещо не так. Справа у тому, що торік ми розпочали ремонт, то ж деяким пацієнтам після встановлення діагнозу рекомендували лікуватися дома, ще інших відправляли в райони. Через й сталося зменшення. Якщо говорити про день сьогоднішній, то у зв’язку прохолодною дощовою погодою маємо значну кількість пацієнтів з респіраторними захворюваннями. Є також запалення та бронхіти. Хворіють різні групи. До року маємо менше дітей. Більшу кількість становлять вихованці дошкільних  дитячих та освітніх закладів. Щоденні контакти дають свої наслідки. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли всі. Винуватити нікого не збираюся. На жаль, така наша дійсність. 

– Ні, оскільки вони лише здатні боротися зі збудниками хвороби. Підняти імунітет можна при нормальному харчуванні. Позитивний вплив дають домашні соки, сир, молоко, свіжі яйця та м’ясо. Корисними є прогулянки на свіжому повітрі, влітку купання у різних природних водоймах, яке загартовує організм дитини. Будь-яка хімія у цьому процесі не завжди є корисною, хоча окремі мами вважають її мало не панацеєю від найменшої недуги.

– Це залежить від організму та імунітету дитини, а також від збудника, який спричинив захворювання, та від самого лікування. Бронхіти, скажімо, лікуються десь до 10 днів, респіраторні – днів 5- 7, запалення легень може тягнутися від 14 до 20 днів. Усе залежить від тих чинників, про які я вже сказала.

– Коли батьки побачили, що дитина захворіла, то повинні відразу звернутися до лікаря. Наперед захворювання ніхто не спрогнозує. Можна помітити, коли починається кашель чи насмарк, або турбує неспокій. Буває, що різко піднімається температура.   

– Чернівецький державний медичний інститут. До слова, коли я навчалася, то на кожному курсі з Волині було чимало студентів. Чомусь наші земляки полюбили цей вуз. Родом я з Лукова Турійського району. У свій час медсестрою працювала моя мама.

– Розпочав я свою трудову діяльність у Ратнівській районній лікарні, хоча родом  з с. Сокіль Рожищенського району. 

– Саме так. Десь у третьому чи четвертому поколінні ще й родичі. Коли в Луцьку організувалася інфекційна лікарня, нас з Ратного забрали сюди. З Тетяною Василівною ми в Ратно пропрацювали три роки. У 1987 році переїхав в обласний центр разом з дружиною.

– Раніше у цьому приміщенні знаходилася обласна дитяча лікарня, -- уточнює Петро Миколайович. – Коли вона перебазувалася в нові апартаменти, то тут відкрився медзаклад інфекційного напрямку. Так що знову працюємо з Тетяною Василівною, як і раніше. Хоча й обоє на пенсії, але живемо дружно. 

– Уявіть, що це вся родина, – дивує нас співрозмовник. – І багато лікарів у тій родині. Усього семеро. Є і педіатри, і терапевти, і хірурги. Зокрема, в Луцькій міській клінічній лікарні працює ургентним хірургом мій племінник. 

На цій оптимістичній ноті завершуємо розповідь про медиків, які роблять усе можливе, а іноді і неможливе, щод діти радо посміхалися батькам та сонцю.