→Рубрики →Закон і право

Трудилися, не покладаючи ніг…

Повії міжвоєнного періоду: чи було б соромно прабабусям нинішніх продажних «жриць кохання» за них і їхніх клієнтів?

«Кожен знає, що колись, як і зараз, у людей були різні долі. Були багаті та бідні, добрі та злі, герої та боягузи. Чиєсь життя складалось з вечірок, театрів, кіно та подорожей, а інші тим часом сиділи у в’язницях або просили хліб біля храмів. Проводячи генеалогічне дослідження, варто перевіряти різні джерела, у т. ч. ті, в яких краще б наших близьких не було. Але це теж чиясь історія...».

Про це сповістила ФБ-спільнота на сторінці «GoForetime - genealogical research in Ukraine and Poland». І йшлося в дописі – про продажних «жриць кохання», які працювали в м. Луцьку у міжвоєнний період, зокрема – в 1931-1932 рр.

То чи процвітали в той час професійні повії, чи це все – камінь в город Другої Речі Посполитої, яка, мовляв, закривала очі на масову розпусту і використовувала молодих жінок тільки для тілесних та аморальних утіх?

Насамперед, слід зазначити, що в жовтні 1929 р. спочатку в США, а потім і по всьому світові розпочалася катастрофічна економічна криза, котру згодом називали «Великою депресією». Буквально в один момент колись заможні та успішні люди ставали бідняками…

Оскільки Волинь на той час належала до Польщі, то й населення мало вільну можливість не лише пересуватися в західному напрямку, їздити на заробітки, відпочинок чи навчання. Але цей відкритий світ (на противагу «залізній завісі», що на кордонах СССР простягнулася по річці Збруч та відділила Тернопільську, Рівненську, Волинську, Івано-Франківську та Львівську обл. від України «радянської» непрохідним кордоном), врешті-решт, зіграв із людьми злий жарт. Криза, депресія і зневіра прийшли з-за океану й на нашу землю… Зрештою, це було погано, але набагато краще, ніж сталінський Голодомор в «Країні Рад» 1932-1933 рр…

Зрозуміло, що офіційна Варшава робила все від неї залежне, аби пом’якшити удар злидні, безгрошів’я та зневіри… Але кардинально проблему вирішити було неможливо. В усякому випадку, погріти руки на чужій біді не проти був і більшовицький Кремль, який через свою агентуру в лавах т. зв. Комуністичної партії Західної України тільки підігрівав революційні та деструктивні настрої.

Уже в 1930 р. у м. Луцьку відбулася першотравнева демонстрація, в якій взяли участь і мешканці прилеглих сіл. Крокували пролетарі з транспарантами «Хай живе робітничо-селянський уряд!», «Геть руки від Радянського Союзу!» і т. д.

Влітку застрайкували робітники живодерні, млинів і цегельних заводів м. Луцька, пекарі та деревообробники м. Володимира, кравці м. Любомля…

Навіть по селах були заворушення, хоча люди там мали найголовніший капітал – землю та продукти харчування. Але навіть у фільварку поміщика Чацькі в с. Порицьк Володимирського повіту (тепер Павлівка Іваничівського р-ну) і в маєтку Перетятковіча в с. Скірче Луцького повіту (тепер – Горохівський р-н) було неспокійно…

Далі – більше: 1 травня 1931 р. комуністи організували в смт Маневичі масові вуличні акції протесту, котрі завершилися кровопролиттям: у сутичках із поліцією 2 людини загинули… А згодом уже 30 сіл Луцького, Дубенського та Ровенського повітів (належали до Волинського воєводства) вимагали зменшення податків на 30%...

Тому в демократичній країні, де будинки розпусти були звичним явищем і навіть сплачували податки, а їхні головні трудівниці торгували своїм тілом, проходячи медобстеження та сплачуючи податки, повії та все, що з ними пов’язане, не лише були, а подекуди й зараз, не є чимось екстраординарним.

Мало того: м. Луцьк ще в період Першої світової війни зажив гучної слави однієї з неофіційних столиць «вільного кохання»! Місто в 1915-1916 рр. кілька разів переходило з рук в руки від російських військ до німецьких і австро-угорських, готелі та казарми систематично заселялися офіцерами та солдатами різних армій… Все могло змінюватися, але об’єкти інфраструктури працювали в звичному режимі. В тому числі – і будинки розпусти, і поодинокі повії.

Період боротьби УНР за незалежну Україну також ознаменувався нестабільністю та частою зміною влади: тут були і революційні червоногвардійці, і польські війська, і, звичайно, відділи Армії Симона Петлюри. А де багато чоловіків у військовій формі, які давно не відчували жіночих пестощів, там, зазвичай, підвищений попит на інтим…

Тож коли нині в Мережі з’явився допис про луцьких повій, які, не покладаючи ніг, трудилися в міжвоєнному Луцьку по борделях і квартирах, великої дивини в цьому бути не може. Тим паче, що автори допису у ФБ-спільноті, і в порталі «Волиньonline», не лише вказали відомі їм імена та прізвища «жриць кохання», але й дали посилання на джерело інформації:

«Список складено на основі справи ф. 158 оп. 3 спр. 284 Державного архіву Волинської області. В справі є дані про місця проживання кожної з них. Часом біографії».

Маємо й складений поліцією список жінок легкої поведінки, які надавали інтимні платні послуги в м. Луцьку у 1931-32 рр.

«Багато з них в дитинстві втратили батьків, котрі їм нічого не залишили у спадок. Більшість були народжені за межами м. Луцька. Місто регулярно перевіряло стан їхнього здоров’я і навіть оплачувало лікування в лікарні св. Йосипа в Любліні (Польща)».

Побіжний аналіз імен та прізвищ, до речі, вказує, що жінки ці були різної національності та віросповідання, а до 1939 р. населення м. Луцька переважно складалося з євреїв.

У темі з «полуничкою» на цьому можна було б поставити крапку. Але – з єдиним застереженням. Нині існує вже не лише жіноча, але й чоловіча проституція. Будинки розпусти в Україні заборонені, як і протизаконним вважається надання сексуальних послуг. Зазвичай у подібних випадках подібний «бізнес» іде в підпілля, і він дозволяє вижити не лише «жрицям кохання», але й сутенерам, охоронцям, власникам незаконних борделів під виглядом саун чи масажних салонів та, звичайно, тих, хто їх покриває (або навіть і безплатно використовує за прямим призначенням).

І коли волинська поліція бадьоро відрапортувала, що торік поставлено на облік у правоохоронних органах одну-єдину повію на всю нашу область, вірити в наявність саме такої кількості жінок легкої поведінки дуже важко…

Світлана КОМА.

На фото порталу nac.gov.pl, Богдана ГОНЧАРУКА і автора: секс-шоп в святковому Париж; колишнє офіцерське казино періоду Першої світової війни в м. Луцьку, завсігдатаї якого після гульбищ зазвичай приймали послуги «жриць кохання»: офіцери та генерали в котеджі; повії в Варшаві, 1925 р.