→Рубрики →Колонка редактора

Вони не посилали. Ми – зустріли!

15 лютого виповнюється 25-річчя офіційного виведення обмеженого контингенту радянських військ із Демократичної Республіки Афганістан. Уже немає країни, котра направляла на цю неоголошену війну своїх солдатів та офіцерів, уже по-іншому називається й середньоазіатська територія, де зараз воюють «за демократію» підрозділи багатьох держав НАТО… Але пам’ять про «афганську кампанію» ніяк не покидає багатьох українських сердець! Це й не дивно: понад 160 тис. наших співвітчизників пройшли горнило бойових дій, із них 2378 загинули, 60 пропали безвісти, понад 8000 отримали поранення…

Чимало воїнів-афганців були волинянами, тож оголошення з ініціативи глави держави в Україні 2014-го Роком учасників бойових дій на території інших держав – цілком логічний крок та має безпосередній стосунок до значної частини населення нашої області.

Пригадую, як у перші роки «виконання інтернаціонального обов’язку» поверталися додому звільнені в запас. Живих зустрічали хлібом та сіллю, вони виступали на патріотичних мітингах, їх запрошували в різні президії. Мертвих під маркою «вантаж 200» ховали в цинкових домовинах: інколи з велелюдною церемонією, частіше – без зайвого розголосу… Небагато хотіло згадувати про поранених та скалічених: їхній зовнішній вигляд мало нагадував світлий образ «солдата-визволителя». Ще важче було говорити з рідними, які отримали коротке повідомлення з вироком «пропав безвісти»: розбиті горем та невідомістю люди ні тоді, ні зараз не вірять у загибель своїх найрідніших.

Але найбільшу лють чверть століття тому викликали черстві чиновники, котрі полюбляли ховати свою ницість за висловом «Я тебе в Афганістан не посилав». Найтепліші емоції викликали життєрадісні «афганці», які після досі не розказаної правди про ту страшну війну демонстрували невичерпний оптимізм та бажання повністю себе реалізувати в мирному житті на рідній землі.

Але сталося так, що воювали вони за інтереси однієї держави, а живуть у зовсім іншій… Проте саме Україна – це рідна земля кожного з них. Так само, зрештою, як і учасників конфліктів та бойових дій у багатьох країнах Азії, Африки, Близького Сходу і навіть Куби. І раз це ні в кого не викликає жодних сумнівів, то кожен, хто «понюхав пороху» колись і продовжує виконувати миротворчі місії зараз (наприклад, недавно «Волинська газета» друкувала репортаж про український контингент місії ООН у Ліберії), є для нашого суспільства ніяким не тягарем, а об’єктом посиленої уваги та поваги. І тут, насамперед, треба говорити про соціальний захист учасників бойових дій на території інших держав, інвалідів війни, сімей загиблих та померлих учасників бойових дій як про один із основних пріоритетів країни та тих, хто нею управляє.

Чим ми можемо похвалитися і що ще потрібно зробити?

Насамперед, слід відзначити, що на Волині панує доброзичливе та чуйне ставлення до усіх 3100 колишніх учасників бойових дій в Афганістані та на території інших держав поза межами України, як і до нинішніх миротворців. І з них на особливому рахунку 538 інвалідів військових конфліктів.

На всіх рівнях вони сприймаються як представники особливої категорії громадян, котрі потом та кров’ю довели відданість патріотичному обов’язку. Звичайно, «афганців» серед цієї категорії найбільше, тому вони активно працюють у різних сферах виробництва та громадського життя, чимало з них займають відповідальні посади та захищають інтереси виборців як депутати рад різних рівнів. Особливим та повчальним результатом співпраці громадських організацій та органів влади, наприклад, стала реалізація проекту з будівництва на оз. Світязь сучасного закладу для відпочинку та оздоровлення колишніх солдатів. А що його невдовзі здадуть в експлуатацію, то вже на першій своїй нараді твердо пообіцяв новий голова облдержадміністрації Олександр Башкаленко.

Органи соціального захисту також повідомляють про санаторно-курортне лікування воїнів-афганців та інших учасників миротворчих підрозділів, де торік у спеціалізованих закладах Мінсоцполітики торік оздоровилися 293 ветерани війни, зокрема – 22 інваліди війни в Афганістані. А за сприяння Державного та обласного бюджетів додатково поправили здоров’я та пройшли курс реабілітації ще 8 інвалідів із числа волинських ветеранів-афганців.

Запрацював новий механізм безкоштовного забезпечення інвалідів засобами реабілітації за індивідуальною заявкою, а з літа 2013 р. виконавча влада збільшила на 50% розмірів компенсаційних виплат за спожите пальне, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що використовуються інвалідами війни в Афганістані.

Щодо пенсійного забезпечення, то його отримує 1147 воїнів-інтернаціоналістів. Оскільки розмір пенсій на державному рівні постійно індексується зі зростанням мінімального прожиткового мінімуму, то середній розмір пенсійної виплати сягає 2134 грн, оскільки порівняно з минулим роком збільшився на 16%. Доброю традицією стала щорічна виплата одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій з нагоди 9 травня (від 675 до 2200 грн), а також родинам загиблих.

Немало зроблено і для забезпечення житлом представників цієї категорії наших співгромадян: у рамках бюджетної програми «Забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів» у 2012-2013 рр. для Волині було виділено 4,4 млн грн, за які куплено 9 квартир. А Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено додаткові кошти на чергове придбання житла для воїнів-інтернаціоналістів.

Отже, робиться чимало. Але можна і треба робити ще більше. Вірю, що так воно й буде. А як інакше? На їхньому місці міг бути кожен і може виявитися ще не один.

Володимир ДАНИЛЮК.