→Рубрики →Духовні обрії

Ювілей без ювіляра

У Художньому музеї Луцька зібралися митці, щоби пом’янути жорстоко вбитого митця Олександра Валенту.

– 16 лютого йому виповнилося би 70, – каже ведуча і організатор вечора, директор музею Зоя Навроцька. – Це був невтомний трудяга, щирий приятель, талановитий митець. На жаль, 6 грудня 1997-го він трагічно загинув від рук невідомих убивць, котрі й досі залишаються непокарані. Загинув у власній майстерні на вул. Данила Галицького. Сашко, як звали його друзі, залишив по собі добру пам’ять і – картини.

Тут же, у мистецькій залі, музейники облаштували виставку робіт Олександра Валенти. Серед них представлено три полотна із колекції Волинського краєзнавчого музею «Весна. Вечір», «Вечірня вулиця», «Вечірнє місто», що відображають одну із граней малярства Олександра Валенти – пуантилістичний напрямок. «Саме в цій стилістичній манері художник створив об’ємний цикл робіт, присвячених Луцьку, – наголошує мистецтвознавець Зоя Навроцька. – Кожен твір сповнений витонченої краси. Невибагливими засобами автор зумів передати побачене, власні почуття і переживання. Нотки справжньої поезії буквально струменять із цих полотен, даруючи ці хвилі радості глядачеві». Дорогоцінною перлиною цієї хоч і маленької, але знакової виставкової колекції стала рання робота Олександра Валенти «Василівська церква». Її подарував музею письменник Йосип Струцюк, котрий добре знав і цінував митця. Антоніна Ананіч передала музею портрет Сашка, написаний кимось із шанувальників його таланту. Бестселером вже став і фотопортрет Олександра Валенти, зроблений відомим фотомитцем Віктором Чухраєм на 50-річчі улюбленого художника.

Було й чимало світлин, з яких довірливо дивилися усміхнені Сашкові очі, а ще газетні публікації, в котрих ішлося про творчість митця. На вечір прийшло багато друзів та шанувальників художника. Серед присутніх – дуже знаний і шанований у Луцьку художник Юрій Герман, який ділив із Олександром Валентою їхню першу художню майстерню на вулиці Маяковського. Директор Луцької художньої школи Іван Гаврилюк пригадав, як уперше зустрів Сашка на студії у Палаці піонерів. Щоби навчитися малювати, прийшов до тодішнього вчителя Петра Сензюка босоніж, бо ж разом із сестрою Лідою рано залишилися без опіки батьків, жили в інтернаті. Архітектор Євген Ходаківський пригадував майстерню на вул. Короленка, якою поступився Сашкові, його невибагливість, щирість у спілкуванні. Зазначив при цьому, що довгі роки добрим янголом-охоронцем митця був художник Микола Ковальчук, котрий займав майстерню навпроти. Художник Віталій Мельник згадував про Сашкові мандрівки за грибами і рибою, його безмежну любов до природи. Художник обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка Василь Бочкай пригадував, як завдяки Олександрові Валенті та його друзям він знайшов своє місце спершу у робітні художника на вул. Маяковського, згодом – у театрі, відтак – у житті. Поетеса Клавдія Корецька говорила про безмежну Сашкову щедрість: майже всі свої картини продавав за символічну плату або ж роздаровував. Олександр Сєргєєв повідав, як у скрутний час Сашко порятував його від зневіри, подарував дві картини, одну з яких він приніс на цей вечір, а ще – напророчив щасливу розв’язку всіх його поневірянь, добру долю у майбутньому. Так воно і сталося… Художник Сергій Корсай пригадав про блискучу лекцію маестро йому, тодішньому другокурсникові Львівської академії мистецтв. Тепло згадували про Олександра Валенту художниця Наталія Кумановська, режисер, заслужений працівник культури України Борис Ревенко.

Упродовж вечора тихо звучала музика. Це композитор Олександр Гембік зі своєю колежанкою Євгенією творили музичну ауру ювілею, де господарювала пам’ять. На мить здалося: окрім нас, живих, хто прийшов на цей незвичний ювілей, разом з Олександром Валентою на вечорі так само незримо були і його численні друзі, які відійшли у Вічність, а за життя допомагали один одному, ділили між собою хліб-сіль, радість і скруту.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: Олександр Валента; картини художника.