«Мне за державу обидно...»

«Мне за державу обидно...»

50 років тому відбувся перший закритий перегляд легендарної кінострічки-вестерну «Біле сонце пустелі», а 2 роки тому помер красноармєєц Петруха Ніколай Годовіков. Йому було 67 років..


14 грудня 1969 р. закритому кінозалі представницька комісія з ЦК КПСС і Госкіно СССР переглядала новий художній фільм Владіміра Мотиля. І хоча сценарій фільму довелося багато разів переписувати, а вже готові фрагменти – викидати в смітник, радянська цензура таки дала «зелене світло» Білому сонцю пустелі», яке й досі є одним із найзахоплюючих фільмів у країнах екс-СССР.

Дія відбувається на початку 1920-х років на східному березі Каспійського моря. В колишній царській імперії завершилася Громадянська війна, в Україні вже й УНР не сила відстояти свою Незалежність... Але в Середній Азії місцеве населення, яких совєти назвали «басмачами», продовжує чинити опір радянській владі.

За сценарієм, красноармєєц Фьодор Сухов повертається через пустелю додому, в Росію, до дружини Єкатєріни Матвєєвни. Він уже відслужив своє... Спочатку він звільняє місцевого жителя Саїда, закопаного по шию в пісок. На болісну смерть бідняка залишив отаман місцевого загону Джавдет, який убив його батька і забрав все майно.

Далі Фьодору Сухову зустрічається загін червоного командира Рахімова, який переслідує іншого «бандита» — Чорного Абдулу та його «банду». Раніше Абдула втік зі фортеці і залишив там своїх дружин (місцеві звичаї дозволяють правовірним мусульманам мати легальних 4 дружини і незліченне число наложниць). Над ними нависла смертельна загроза: якщо чоловік не може забрати всіх дружин з собою, він, за традицією, вбиває їх. Червоний командир Рахімов вмовляє Фьодора Сухова затриматися і охороняти дружин Абдули, а сам вирушає в погоню, відрядивши в помічники молодого красноармєйца Петруху.

Тож Фьодор Сухов супроводжує колишніх дружин Абдули в найближче приморське селище Педжент. Незабаром туди приходить і Абдулла зі своєю бандою, плануючи тут морем переправитися за кордон.

За зброєю і підтримкою Фьодор Сухов звертається на колишній пост царської митниці до його начальника, Павла Верещагіна, але отримує відмову. Лише після душевної розмови Павла Артемовича з Петрухою (пролунала знаменита фраза «Мне за державу обидно»!), Фьодор Сухов знаходить ящик із динамітом і мінує єдиний баркас біля берега. Красноармєйцу Сухову, врешті-решт, вдається захопити Абдулу в полон, але той тікає, убивши Петруху і наймолодшу з дружин — 15-річну Гюльчатай. Пізніше Сухов виводить гарем з Педженту через підземний хід, який йому показав Лебедєв, хранитель місцевого музею.

Втікачі ховаються разом в старому нафтовому резервуарі, де їх беруть в облогу «бандити». Дізнавшись про загибель Петрухи, який йому сподобався, Павєл Верещагін відбиває у басмачів баркас, направляє його до берега, не знаючи, що баркас замінований, і гине під час вибуху. Фьодор Сухов не зміг запобігти його загибелі... Але в момент вибуху він вибирається з резервуара і за допомогою Саїда знищує всіх бандитів. Гарем передають під опіку Рахімова, а Фьодор Сухов відновлює свій шлях на свою малу Батьківщину.

У «Білому сонці пустелі» так багато висловів, які стали крилатими, що кінострічка й досі користується популярністю, хоча на широкий екран вийшла ще на початку 1970 р.

Світлана КОМА.

На фото з архіву: красноарєєц Петруха (Ніколай Годовніков).

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (265) - 86%
Пізно (10) - 3.2%
Яка різниця? (8) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (13) - 4.2%
Мені байдуже (11) - 3.6%