Лоно спокою і стабільності

Лоно спокою і стабільності

За роки Незалежності на чолі виконавчої влади всіх областей України побувало понад 250 управлінців. Авторитетний журнал «Коментарі: тижневик розумних людей» у двох лютневих номерах поспіль спробував знайти причини цієї метаморфози та напрацювати хоча б якісь пропозиції на майбутнє. Адже, як свідчить аналітика, більшість призначень відбувалася не на підставі економічних аргументів, а – за політичними мотивами.

Проаналізовано всі без винятку області, а також міськадміністрації Севастополя та Києва. У числі за 21 лютого ц. р. «Коментарі» написали про Волинь таке:

«За кількістю кадрових перетрубацій до 2014-го область входила до трійки найспокійніших регіонів країни.

Володимир Блаженчук. Керував областю на посаді представника президента з березня 1992-го по квітень 1994-го, поки не пішов на дипломатичну роботу – генконсулом України в Гданськ. Вчасно порвав із КПСС: пішов із посади першого секретаря обкому ще до путчу. Уміло лавірував між інтересами правих партій, інкорпоруючи представників Народного Руху України у владу. За підтримки аграрного лобі активно критикував уряд Кучми. Прем'єр, у свою чергу, вимагав відставки Блаженчука. Не зміг завадити серйозному конфлікту між парафіями УПЦ та УПЦ КП, що ділили церковне майно.

Юрій Ленартович. Виходець із команди Блаженчука: до призначення на посаду представника президента в травні 1994-го був його першим заступником. Не зміг ні закріпитися у владі на довгий час, ні полюбитися волинянам (програв прямі вибори голови облради). Під час президентської кампанії поставив не на того кандидата, підтримував Кравчука, а про Кучму говорив, що той не підготовлений до управління народногосподарським комплексом і «домагатися того, щоб Кучма став президентом, можуть тільки люди, які його не знають». Після перемоги Леоніда Даниловича пішов із політики.

Борис Клімчук. До призначення на посаду голови облдержадміністрації в липні 1995-го вже був важливою фігурою в місцевій політиці, очолюючи з червня 1992-го облраду. Безумовна лояльність до Кучми і відсутність у регіоні сильних фінансово-промислових груп та стратегічно ласих ресурсів дозволили Клімчуку очолювати тиху маленьку Волинь аж сім років. Область досить динамічно розвивалася, зокрема, їїчастка у ВВП країни за підсумками 2001-го порівняно з 1995-м зросла удвічіістановила 0,8%. Також Волинь активно освоювала переваги прикордонного розташування: саме тут був реалізований перший серйозний проект Євросоюзу в Україні – міст через річку Західний Буг. На виборах комфортно почувалися провладні політичні сили та кандидати. Та й сам Кучма 1999-го у першому турі набрав 51,5%, а в другому – 75,4%. Ідилія закінчилася 2002-го, коли президентський блок «За єдину Україну» отримав 8%, а опозиційна «Наша Україна» – 57,6%. У червні 2002-го Клімчука було понижено до посади радника президента.

Анатолій Француз. Призначення начальника управління МВС у Рівненській області, генерал-майора міліції на посаду голови Волинськоїоблдержадміністраціїбуло розцінено як бажання Кучми перебудувати місцеву вертикаль. Дійсно, губернаторство Француза (з червня 2002-го по лютий 2005-го) ознаменувалося небувалим для області напливом управлінців з інших регіонів. Глибина кадрових змін торкнулася навіть Луцького міськвідділу міліції. Під час Помаранчевої революції тихо виїхав з області, а потім зовсім пішов із великої політики.

Володимир Бондар. Корінний лучанин. Працював заввідділом у виконкомі міськради, потім заступником начальника управління в облдержадміністрації, а 2002-го пішов у політику, вигравши як кандидат від «Нашої України» мажоритарний округ з центром у Луцьку. 2004-го очолював об­ласний штаб Ющенка, а 2005-го повернувся на батьківщину вже як голова облдержадміністрації. У своїй роботі Бондар особливо акцентував увагу на залученніінвестицій. Зокрема під час його губернаторства в область зайшли «Нестле» і «Кромберг енд Шуберт». Після звільнення з посади губернатора в листопаді 2007-го побував у кількох партіях, 2010-го брав участь у виборах мера Луцька, але зняв свою кандидатуру через погані соціологічніпоказники. І сьогодні Бондар – активний суб'єкт місцевої політики, представник в області «Третьої української республіки» Юрія Луценка.

Микола Романюк. Другий і останній «помаранчевий» губернатор зумів настільки запам'ятатися як мінімум луча­нам, що 2010-го переміг на виборах місь­кого голови Луцька. І хоча він ішов від малопопулярної в області «Сильної України» Тігіпка, але зумів серйозно випередити кандидата від «Батьківщини», голову облради Анатолія Грицюка – 34,9% проти 20,5%. Секрет успіху полягав у тім, що за Романюка в регіоні активно розвивалася соціальна сфера, і цю обставину було вміло персоніфіковано під час кампанії.

Борис Клімчук. Другу каденцію на посаді голови облдержадміністрації Клімчук проводив дуже рівно: за більшістю соціально-економічних показників область три роки перебувала серед кращих у країні. Проте в Україні політика завжди домінувала над економікою. 24 січня мітингувальники під стінами адміністрації зустріли Клімчука криками «Ганьба!» і змусили губернатора, який став на коліна, подати у відставку. А Янукович 5 лютого її прийняв. Так символічне прохання Клімчука про відставку Янукович перетворив на справжнє.

Олександр Башкаленко. 3 2008-го очолює облорганізацію Партії регіонів. Працював першим заступником Клімчука всю його другу каденцію на посаді губернатора. Чи зможе «боєць партії» утримати під контролем ситуацію в опозиційній області, покаже весна»…

Як відомо, відповідь на це запитання дала ще зима: 23 лютого ц. р., у День захисника Вітчизни, на сайті облдержадміністрації було оприлюднене повідомлення про те, що Олександр Костянтинович написав заяву про відставку.

Наразі новопризначений керівник виконавчої влади Волині Григорій Пустовіт здійснює перші кроки на новій посаді. Проте за цих обставин одне з найголовніших завдань – не наступити на ті граблі, що вже добряче зашкодили всім його попередникам: йдеться про незнищенну здатність окремих посадовців «знаходити правильний підхід» до будь-якого керівника чи начальника, навіть якщо для цього треба не лише змінити партійну приналежність, але й пожертвувати чимось суттєвішим. У цій сфері, до речі, є справжні віртуози. Був, наприклад, випадок, коли керівник виборчого штабу кандидата, що програв, одним із перших прибув із вітаннями до вчорашнього опонента, який виграв. І – отримав підвищення.

А ще один із керівників доволі високого рівня якось зізнався: ледь переступив поріг нового службового кабінету, як на порозі  з’явився доброзичливець із пухкенькою папкою компромату на всіх і вся, де знайшлося місце не лише свідченням про фінансовий стан тих чи інших панів, але й фотозвіти про їхні амурні справи… Щоправда, в цьому випадку ініціативу не було схвалено, тому «пильний товариш» перейшов працювати в іншу установу.

Підготував Володимир ДАНИЛЮК.

На малюнку В. ЗЕЛІНСЬКОГО з журналу «Перець» за 1985 р.: «І все-таки любов із першого погляду існує, Семене Петровичу! Як тільки ви прийшли в нашу установу, я це одразу відчув».

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (612) - 86.1%
Пізно (26) - 3.7%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%