150-річчя видатного художника з Ковельщини

150-річчя видатного художника з Ковельщини

Світанкова зоря Андроника Лазарчука

Він не загубився в сірому просторі буття. Його світанкова зоря художника-реаліста і мудрого навчителя сяє над Україною і сьогодні. Це – Андроник Григорович Лазарчук. Про нього у виданні "Вісті Ковельщини" розповідає заступник голови Ліги українських письменників імені Павла Чубинського Анатолій Семенюк.
Народився 4 січня 1870 року у мальовничому селі Уховецьку, що на Ковельщині. Доля вела його через сирітство, поневіряння, напівголод і холод. Господнє провидіння підняло на хиткий гребінь хвилі таланту, втриматися на якому може лише той, хто в серці  має високу моральну стійкість та любов до рідної землі.
Божу волю А. Лазарчук виконав сповна. Його мистецтво – це своєрідна форма вираження правди реального  життя, це багатогранна палітра творчої душі, це скарбниця почуттів духовного світу простої людини. Зрештою, його картини – це наочна історія буття наших предків.
Україна має феномен Григорія Сковороди, мандрівного філософа, "якого світ ловив і не  спіймав",  Тараса Шевченка, котрий з глухої Кирилівки посягнув на найвищі висоти мистецтва і поезії, а в площині духовній став вище царату, здобувши славу пророка нації, Правди і Свободи.
Якщо перші два генії декларували свою філософію в умовах монархічного режиму, то Андроник Лазарчук торував свій шлях із поліської глибинки. Він вимушений був пройти через царські заборонні редути  та циклони революцій, громовицю війни, а з тим – жорстокі лещата голодомору.
В мистецтві, незважаючи на тиск модерністських новацій, набув слави "академіка з народу". В педагогіці, не зважаючи ні на царські русифіковані концепції, ні на совєто-комуністичні теорії, Андроник Лазарчук сміливо відстоював демократичні принципи виховання  і навчання. Він тонко відчував психологізм українця і повною мірою використовував всі засоби впливу на учня.
Кожна творча людина – це світоч нації і народу. А. Лазарчук – то невгасний маяк на  березі бурхливого українського океану. Люті хвилі і шторми не загасили світла цього маяка.
Художник Лазарчук не йшов хиткими крижинами незрозумілих абстракцій. Він знав, що все повертається на круги своя, тобто до простого, вічного реалізму. В абстракціях людина шукає реалістичні картини, а в реалістичних сюжетах – нових абстракцій. Зрештою, так і сталось за життя художника – в 30-их роках ХХ століття мистецька Європа повернула свій курс до берегів постреалізму.
Людське життя швидкоплинне, а картини живуть століттями і розмовляють із сучасниками на доступній для кожного мові. Вони випромінюють енергію та філософію життя. Кожна картина чи то Рафаеля, чи то Караваджо, чи то Ван Гога, чи то Рєпіна, виражає не просто сюжет, форму і пластику, а, насамперед,  характер, психологічний світ самого митця. Звихрений Ван Гог  і темпераментний Караваджо розпізнаються в їхніх полотнах. Кожна картина Лазарчука – це світло на реалії тогочасного буття.
Ось на глядача поглядає "Шкільний сторож". Мудрий, спокійний "вартовий" освітянського закладу ніби промовляє до нас: "Так, я бідний. Але суть мого життя визначена Творцем. Я знаю своє місце в ієрархії каст". Вдивляючись у цей портрет, відчуваєш, що він віддзеркалює світ самого художника. З полотна випромінюється розум, мудрість і готовність до безкінечної праці заради виживання. І хай на одному вчительський макінтош, а на іншому – селянська свитка із  згірклим куском чорного хліба, проте перед Господом Богом вони  рівні.
Такою близькою і реалістичною є "Молодиця". Це тип українки,  доброї і вічної берегині роду. Майстер знову і знову утверджує культ простої людини на цій Землі – людини гідної,  із чистою душею.
Десятки, сотні картин… Це мистецьке поле засіяне краєвидами волинської природи, рідного села, образами селян, підкреслюючи високу, невмирущу духовність народу.
Революція не зламала поглядів художника. Впадав у крайнощі, скажімо, О. Блок – від "Прекрасної незнайомки" до революційної поеми "Дванадцять". Розкошував у  бурхливому морі пристрастей С. Єсєнін, так і не знайшовши відповіді на запитання, які хвилюють його. Андроник Лазарчук залишився непорушним у своїх поглядах, у світосприйманні соціальних процесів. Він бачив цей світ єдиним і неподільним, який може існувати в органічній єдності, визначеній Всевишнім.
Андроник Григорович, показуючи життя таким, яким воно є, був провидцем. Його картини і сьогодні хвилюють наші серця, змушують думати про долю рідного краю і людини в ньому.
І як би не намагався його сучасник, відомий український художник Дейнека заперечувати  станковий живопис, архаїчні  стилі реалізму та академізму, художник залишався вірним сам собі. Другою вершиною творчого життя А. Лазарчука є педагогічна діяльність. Ця нива колоситься добірним врожаєм. Сина Іполита по праву вважають основоположником мультиплікації в Україні. Мультфільми режисера І. Лазарчука неодноразово ставали переможцями міжнародних кінофестивалів і завойовували головні призи. Йому присвоєно високе звання "Заслужений діяч мистецтв". Олексій Лазарчук, командир військової частини зв'язку, пройшов крізь пекельні вогнища Другої світової війни від Харкова до Болгарії та Румунії. У відставку пішов у чині майора.
Та найбільше душа А. Лазарчука намагалась перебувати в своїх учнях.  Сенс педагогічної діяльності він бачив в тому, щоб "вірус" творчості спонукав кожного із них до праці в ім'я прекрасного. Багато учнів, які пройшли мистецьку школу Лазарчука, стали відомими в Україні особистостями. Це Володимир Костецький, Олександр Кордюк, Борис Пашкуденко, Олександр Саєнко, Мойсей Фрадкін.
В одному ряду з ними – сузір'я місцевих художників: Арон Добрушин, Федір Кривошеїн, Валентина Погорілецька, Ольга Булич, Ірина Косенко та інші.
А. Г. Лазарчук жив у гармонії з природою і людьми. Його заповіт – "Працювати так, щоб життя було красивим" є актуальним і для нас, сьогоднішніх.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S.  В кулуарах Всеукраїнської конференції, присвяченої 30-річчю Волинської організації краєзнавців, відомі науковці та краєзнавці запитували, чи буде в Ковелі музей А. Лазарчука? Таке питання хвилює багатьох ковельчан. Зважаючи на рішення, що історичний музей буде перенесено в інше, більш комфортне приміщення, бачу можливість створення такого закладу в старому приміщенні музею. Сюди гарно могли б вписатися постійно діючі експозиції про життя і творчість відомих в Україні та Європі художників Валентина Данилюка та Валерія Гурського.
Враховуючи, що Ковельщина має когорту талановитих художників, що тут успішно діє художня школа ім. А. Лазарчука та мистецька галерея, такий проєкт під назвою "Ковель мистецький", є на часі і надзвичайно  актуальний.
А. С.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (614) - 86%
Пізно (27) - 3.8%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%