→Регіони →Схід

Найкраща фотозона Залізниці

Таке визначення від сільської громади отримала будівля місцевого лісництва, яку минулого року ввели в експлуатацію.

Ошатний зелений будиночок із гарним парканом, зі смаком облаштованим ландшафтним дизайном і справді виглядає досить презентабельно. Окрім краси, лісівники подбали про все необхідне для роботи – у господарській зоні розташовані гаражні будівлі для пожежного автомобіля та інвентаря, передбачено місце і для пасічника, господарство якого поруч. Зразу видно, що зводили його майстровиті люди з любов’ю. Розуміли, готують робоче місце для лісівників, які повсякчас мають почуватися зручно та комфортно. Їх задум, на думку лісничого Залізницького лісництва ДП « СЛАП «Любешівагроліс» Володимира Фесика, вдався.

– Перш за все, це комфорт наших людей, тих, кому треба щодня повертатися з лісу, – так коментує ситуацію Володимир Григорович. – Наші люди повинні мати достойне робоче місце. Недавно це лісництво було зовсім не таке, яким ми бачимо його сьогодні. І завдячуючи старанням колективу тепер маємо зовсім іншу картинку. До речі, кошторисна вартість будівлі оцінювалася в півтора мільйона грн, але ми вклалися у 800 тисяч. Так що гроші даремно не транжирили. Багато робіт, особливо тих, що стосуються благоустрою, зробили власними силами. Як говорять, дешево і сердито.

– Володимире Григоровичу, ваші люди вміють берегти не тільки ліс, а й з честю відстоювати територіальну цілісність нашої держави від російського агресора, що спровокував війну на Донбасі.

– У їхньому числі Федір Кокудак і Сергій Бас в 2014 р., була така невизначеність і не знали, хто куди йде, їх мобілізували. І брат мій молодший разом з ними був, Юрій Фесик. На два роки молодший за мене. Йшли від Щастя до Луганського аеропорту. Потім російські кадрові як пригріли з артилерії, то від такого «щастя» аж до Щастя втікали. Не відступали, а втікали в буквальному значенні цього слова. Слава Богу, що вернулися живі-здорові, без поранень. Нормальні козаки. У кожного троє дітей шкільного віку. Живуть тут в селі. Всі гарні, порядні люди. Якщо гарний порядний колектив, то й всі плани виконуються і проблем нема з людьми. І взагалі, тоді приємно працювати.

– На якій площі посадив ліс ваш колектив у минулому році?

– Нові насадження розмістили на 102 гектарах. На площі 2-3 га, де лишилися вільхові зруби, провели природне лісовідновлення. Там, де були інші лісові культури, на окремих ділянках застосували метод підсаджування, оскільки рік був неурожайний. На гектар йшло до 4 тисяч саджанців сосни. Це для того, щоб зробити краще відновлення лісу.

– Скільки зрубали, стільки й посадили?

– На три гектари посадили більше. Заліснили біогалявини. Такий великий фонд лісовідновлення, бо в нас була проблема з вершковим короїдом. Соснові ліси в основному післявоєнних посадок – 50-60 років. Вони сильно ушкоджувалися верховим короїдом. Через що така площа зрубів. Радує, що нині таких масових вогнищ нема. Шкідник трохи притих. Воювали з ним досить активно, на вогнищах, думаю, спалили його не один мільярд. Їх кількість була страшна.

З осені провели підготовку на площі 30 гектарів. До 40 гектарів площ підготували зимової пори. Радує, що площа зрубів зменшиться більш, ніж у два рази. Маємо свій розсадник, де виростили півмільйона стандартних сіянців сосни звичайної. Повністю забезпечуємо себе посадковим матеріалом. Восени зібрали урожай шишок, які пройдуть процес сушіння на сушарці, щоб мати на весну добре насіння для висіву в розсаднику. Так само 150 кг жолудів дуба заготовили. На весну повністю забезпечуємо себе посадковим матеріалом. Стараємося (посміхається), щоб все було своє.

– З посадкою лісу справляєтеся самі чи доводиться кликати людей на допомогу?

– Залучаємо школярів, із громадськістю працюємо, маємо суттєву підтримку і від виконуючої обов’язки старости Залізницького старостинського округу Любові Михальчук. Вона завжди оперативно відгукується на наше прохання. Зрозуміли, що ми у свою чергу йдемо назустріч Любові Олександрівні, коли потрібно підсобити в якійсь проблемі. Вважаю, що співпрацюємо досить плідно на взаємовигідних умовах. Просимо жителів села. Не відмовляються і родичі, коли звертаємося.

– Обіймаючи посаду лісничого, само собою зрозуміло, що у вас фахова освіта. Ви що закінчували?

– Львівський лісотехнічний університет. Після школи відразу подав туди документи. У виборі своєму не помилився. Серед лісу зростав і полюбив його з дитинства. Набуту теорію засвоював на практиці в лісовому господарстві.

– У якому лісі любите найбільше бувати, серед яких деревостанів почуваєтеся найкомфортніше? Які відчуття звідуєте чи виносите від спілкування з природою?

– Найбільше прагну перебувати у весняному лісі. Усе оживає. І дерева, і квіти розцвітають, пташки співають, навіть звіра краще чути. Красу бачиш кругом себе. Осінній ліс, поки не випаде сніг, виглядає сумний та зажурений, здатний навіяти душевну тугу, жаль за чимось втраченим. Про осінь недарма кажуть, що вона багряна. Коли випадає сніжок, тоді стає світліше та веселіше на душі. І все ж весняний незрівнянно кращий.

– Ягодами чи грибами Ваші угіддя радують людей?

– Урожайність лісових плантацій напряму залежить від погодніх умов. В останні роки вона приємно дивує любителів лісових дарів. Нам, до речі, також доводиться певне завдання щодо їх заготівлі, аби забезпечити роботою консервний цех, який продукує і ягідну, і грибну продукцію. Зокрема, торік нас зобов’язали зібрати не менше 240 кг різних ягід: суниці, чорниці, малини, брусниці. Це саме стосується і грибної продукції.

– Ці турботи лягають на плечі Ваших працівників чи залучаєте громадськість?

– Заготовити все своїми силами було б надзвичайно важко. Основну масу харчової рослинності закупляємо в людей. Більшість із них якраз і переслідують заробітчанську мету при сприятливому сезоні.

– Вихідні у Вас чисто умовні, а що можете сказати про відпустки, вдається десь відпочивати?

– Безперечно, що так. Графік відпусток складається заздалегідь. Зрозуміло, що літньої пори всі не підуть. Маємо дотримуватися певної черговості та з розумінням підходити до цього. Коли один з майстрів іде у відпустку, його дільницею опікується інший. Таке неписане правило.

– Де відпочиваєте?

– Оскільки дітки маленькі, то прагнемо оздоровити їх поблизу моря. Там відмінний клімат від нашого і корисніший для дитячого організму. Два роки підряд їздили на Азовське море: Бердянськ і Арабатська стрілка. Це море набагато тепліше і не таке каверзне, як Чорне, де будь-якої пори можуть прийти холодні течії. А, взагалі, відпочивати сім’єю приємно будь-де, у тому числі й на наших озерах. Мені до вподоби Люб’язь, наша річка Прип’ять.

– Недалечко від офісу, як нині стало модно називати контори різного роду, знаходиться й пасіка. Думаєте її розширювати?

– І над цим мудруємо. Бджолосім’ї, в основному, розселили в «даданівські» п’ятикорпусні вулики. У кожному корпусі десять рамочок. Пасічник стверджує, що з цими вуликами йому краще працювати. Вони не тільки гарні, а й утеплені. А ще хочемо зробити будиночок для апітерапії. Так що матимемо де релаксувати. Сподіваюся, що з тим не затягнемо. Весною пасіку обсадимо фруктовими деревами. Так що нектар у бджіл буде під боком.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: лісничий Залізницького лісництва ДП «СЛАП «Любешівагроліс» Володимир Фесик; лісництво.