→Рубрики →Колонка редактора

Де ж ти є, Марусю?..

Що не кажи, а навіть всевидюща відьма у вигляді міністра культури СССР Єкатєріна Фурцева деяку антирадянщину таки пропускала повз очі! І добре, що дивилася на світ суто через червоні окуляри: маємо в кінематографічній спадщині картини, котрі й зараз не втрачають актуальності.

Одна з них – «Весілля в Малинівці», яку зняли до чергового ювілею встановлення радянської влади в Україні. Сюжет комедії простий, але повчальний.

1919-й. Село Малинівка на Півдні. Влада тут змінюється ледь не тричі на добу: то «білі» приходять, то «червоні» наступають, а то «зелені» нагрянуть. Останні – це підопічні отамана Гриціяна Таврійського, котрий узагалі нікому не підпорядковується, крім власної банди (членів якої, правда, теж остерігається). Саме «зелені» нагрянули в Малинівку та ледь не зірвали щасливий шлюб місцевої красуні Ярини з працелюбним чабаном Андрієм. Але самопроголошений правитель вирішує взяти Ярину… собі в жінки! І ось, поки головні герої чекають то посланця від білогвардійського барона Врангеля, то визвольного походу одного з червоних полків, екран заповнюється фразами, котрі просто вимагають повторного оприлюднення!

Тому – утримаюся від будь-яких коментарів, а вимогливий читач нехай сам упізнає в героях старої комедії головних дійових осіб нинішнього революційного моменту! Отже, лише цитати мовою оригіналу, так би мовити, в контексті закликів до порозуміння з братами нашими південно-східними:

Дід Ничипір (місцевий симпатик «червоних»):

«Опять власть меняется!».

«Если ангел, зачем живёшь промеж людей?».

«– Мне бы такую работу, чтобы поменьше работы. Начальником гарнизона могу.

– Так у нас одни бабы. Правда, боевые.

– А ты говоришь!..».

Попандопуло (учасник банди «зелених»):

«Нажми на клавиши, продай талант!».

«Иди к нам в банду. Я тебе устрою про-те-же».

«Снимай лапсердак. Поносил – дай другому поносить».

«Ты знаешь, сколько у нас пулеметов? Семь! Вот только три нормальных, один заедает, второй, как сумасшедший, подпрыгивает, а третий, гад, у своих пуляет… А седьмой я по секрету от атамана выменял вот на эти штанишки».

«– В довоенное время я имел много профессий, за что и состоял на особом учёте у Одесского уголовного розыска.

– А я служил в полиции. Не бойся, мы своих не трогаем!».

«Это тебе… это мне… это тебе… это обратно тебе… это все время тебе… Посмотрим… Я себя не обделил?».

«У пана атамана нэма золотого запасу, и хлопцы начинают разбегаться в разные стороны. Если так пойдет дальше, я тоже разбегусь в разные стороны».

«Чует мое сердце, что мы стоим накануне грандиозного шухера».

Яшка-артилерист (ні те ні се):

«– Вы и только вы напоминаете мне мою любимую, мою чернявую, мою безотказную… гаубицу!

– А где же она, ваша любимая, ваша чернявая?

– Погибла в неравном бою.

– Яков Ляксандрыч, так вы вдовец!!!».

«– У вас бывают мигрени?

– У нас никого не бывает. Одна только скука.