→Рубрики →Колонка редактора

Тільки додавання і множення?!

Модно зараз «полювати за відьмами». Якщо вже один із «правосекторних» провідників на похорон свого побратима броньованим «Мерседесом» прибуває, пояснюючи, що «в умовах революції» часу на купівлю в Януковича та переоформлення на своє ім’я фешенебельної та здобутої злочинним шляхом автівки часу та грошей немає, то що казати про інших, хто спить і бачить чужого кожуха на власній свитці?

Правду казав один зі знайомих старшого віку: складається враження, що окремі українці з чотирьох арифметичних дій для себе використовують лише додавання та множення, а для когось пропонують тільки віднімання та ділення.

Нам показують засекречені кімнатки для переговорів податківців та крісла вартістю 70 тис. євро. Кладуть перед телекамерами кілограми золота недавніх енергетичних генералів та наручні годинники по 600 тис. дол. США за штуку. Демонструють спочатку повний коштовностей маєток Пшонки, а потім – пустопорожній, де навіть унікальні образи святих не вціліли…

Ми вирячуємо очі та спочатку обурюємося безмежності людської жадібності, а потім розводимо руками, коли кажуть, що все оте добро нам самим аж ніяк не дістанеться…

Ми прагнемо, щоб усе зайве в глитаїв конфіскували та повернули державі.

Ми сподіваємося, що після чергового переділу власності всім та одразу буде краще.

Ми віримо, що хоча б якась жалюгідна частинка чужих коштовностей та грошей дістанеться кожному громадянину…

Але ми не помічаємо, що вже перетворилися в кіноглядачів останнього сеансу, де на екрані бушують несамовиті пристрасті, а в темному залі тим часом хтось намагається засунути свою злодійську руку у вашу кишеню, щоб витягнути гаманець із останньою гривнею…

І ми навіть не хочемо усвідомити, що насправді чужим добром ще ніхто не розбагатів, а всезагальне щастя можливе лише тоді, коли кожен отримає можливість не шукати з Кісою Воробьяніновим та Остапом Бендером коштовності в чужих стільцях, а – шанс заробити чесною працею гроші, щоби купити у свій дім новий, а не реквізований меблевий гарнітур.

Усі статки минулої влади не здатні компенсувати Україні втрачене за останніх 30 років. Різні партії, клани та «родини» витягнули з нашої землі і з наших людей усе, що тільки могли. Перші «незалежники» були рекетирами та компартійною номенклатурою, коли одні приставляли до горла ножа, щоби забрати «вкрадене», а інші – до вуха слухавку, щоби телефоном дати чергову «цінну вказівку».

Потім пограбували у 90-ті цинічною прихватизацією, відібравши за безцінь заводи та землю. Як написав волинський сатирик Василь Журавський, «щоби ми щасливими були, нам синьо-жовтий стяг дали, а решту – все собі забрали».

Далі – як у калейдоскопі. По суті своїй візантійщина, помножена на звичаї первіснообщинного ладу та припудрена модними політтехнологами до блиску сучасних стандартів Європи, привела до дивовижної ситуації: Україна як держава втрачала силу буквально на очах, народ ставав усе біднішим, зате купка ненажер, змінюючи на вимогу часу картузи, не тільки все багатіла, а й має намір надуватися далі.

Тому маємо кризу, яка за масштабами та тривалістю може перевершити Велику депресію в США у 30-ті роки минулого століття. Вийти з неї буде дуже важко. Лише важкою та кваліфікованою працею всіх і кожного. Зрозуміло, для налагодження виробництва та захисту соціальних гарантій доведеться чимось пожертвувати. Але чому ми чуємо про необхідність скорочень та «заморожень» лише того, що стосується пересічного громадянина? Чому тільки бідним, хворим та убогим пропонують «затягнути паски», які й так уже звузилися до величини зашморгу? А наші олігархи, котрі входять до 100 найбагатших людей України і які належать як до владних, так і тимчасово безвладних багатіїв, виходить, нічим не жертвують і нічого не втрачають? Порахуйте тільки їхні офіційні статки, і ви зрозумієте, що один безболісно може платити пенсії всім українським пенсіонерам, другий – купити цілу танкову дивізію для армії та забезпечити виплату зарплати військовослужбовцям-контрактникам, а третій – зробити медицину доступною не на одній-єдині сторінці Конституції, а в кожному ФАПі чи аптеці!

Тому не тільки український народ повинен економити сам на собі, будуючи нову модель державної влади: приклад повинні показати ті, хто до цього закликає! А картинки про хороми того ж Януковича – це, як кажуть у Києві, історії для приїжджих. Від лукавого, іншими словами. Подивіться, де живе елементарний голова сільради у вашому селі, і ви зрозумієте, що сумарно наші доморощені «хлопці» за рівнем статків можуть конкурувати з першими особами країни!

Головне – людям не нагадувати собак, яких хитрий хазяїн годує костомахами після власного обіду та натравить на того, на кого схоче. Пригадуєте, як у дитячому мультику з серіалу про Простоквашино Кіт Матроскін каже: «Цей наш Шарик… Мисливець знайшовся! Немає від тебе доходів, одні витрати… Хочеш, ми з тебе їздову собаку зробимо?».

Володимир ДАНИЛЮК.