→Новини

У Гайках викопують гроші

Як звичайний город перетворити на поле чудес – знають мешканці Турійщини, яким і Канада допомагає!

Повезло ж селянам, котрим Бог послав родитися в селі Гайки. Бо тут бізнесова жилка не тільки генами, а й повітряно-крапельним шляхом передається. Не встиг один господар прибутковою справою заразитися, як уже й сусід, дивись, грошики до кишені кладе.

А всьому виною вона, земелька! До найменшого клаптика розібрали її в Гайківській сільраді. Причому не заїжджі інвестори, а свої, місцеві трударі. Цілими родинами хазяйнують. А щоби через конкуренцію не сваритися, кожен собі напрямок обрав.

Частина родин у соєвий бізнес подалася. Хтось на моркві-буряках узявся заробляти. Та не була би Турійщина поліським краєм, якби за картоплю забула. І люблять її не лише за смак, але й за гроші. Так-так, бо слова «картопля» та «прибуток» дивом зрослися на тамтешніх полях. Секретами такого «щеплення» охоче діляться гайківські мічуріни, серед яких – навіть сільський голова Анатолій Жолоб.

Як зізнався оповідач, перетворювати звичайний город на поле чудес місцеві господарі взялися ще дев’ять років тому:

– Спершу ми пристали на запрошення уряду Канади стати учасниками міжнародної грантової програми. Тоді на Волинь приїздили спеціалісти навіть із канадського міністерства сільського господарства, аби навчити волиняк грамотно господарювати.

Чимало селян тоді дивилися на канадців, як на диваків. Мовляв, та ми з діда-прадіда картоплю садимо, а ви нас учити будете!

Справжній голова Анатолій Жолоб

Втім час показав: праві були заокеанські радники. Бо якщо ти хочеш сільське господарство на прибуткові рейки поставити, без прогресивних методів тут – ну ніяк.

– Тоді делегацією у складі 23 людей ми їздили у Старовижівське село Глухи, де базувався цілий інститут картоплярства. Його керівник Михайло Шевчук і до нас неодноразово приїжджав. Не один рік ми самі навчалися і вчили інших, – продовжує Анатолій Жолоб.

Отримавши чималий «врожай» теорії, гайківські хазяї вже не хотіли «наобум» овочі садити. Щоби випробувати на врожайність майже півтори тонни різних сортів картоплі, на сільрадівських землях заклали дві дослідні ділянки.

– Ми садили різну картоплю по чотири рядки довжиною до 300 метрів. А восени лишили менше двох десятків сортів. Відтак на сьогодні гайківські господарі надають перевагу десь 15-ти видам.

– Але варто пам’ятати, що після трьох-п’яти років кожен сорт необхідно змінювати, бо він «вироджується», – додає Марія Антонюк, котра, власне, і займалася першими дослідними ділянками з насінництва. – Через мої руки пройшло десь сімдесят сортів бульби. Тому не раз читаю спеціалізовані журнали із городництва і бачу: те, що у столиці здається новиною, в нашому селі вже – пройдений етап.

А все тому, що в Гайках давно вже орієнтуються на західноєвропейські стандарти і чимало насіннєвої картоплі саме звідти завозять.

Гайківські овочі перетворюються на живі гроші.

– Хоча, – зауважує Марія Андріївна, – є в нас і чимало сортів, які хоча давно вирощуємо, але відмовлятися не хочемо. До прикладу, «Альма» – це картопля, яку німці ще під час війни завезли. Її би «очистити» і можна сміло на наших полях висаджувати.

Оскільки картопляний бізнес у Гайках дійсно на високому рівні, то з відром і лопатою тут уже спину не гнуть. На півтисячі жителів сільради зареєстровано 137 особистих селянських господарств, і кожне має техніку.

– Якщо всю її приплюсувати, то виходить доволі потужний технопарк, – зауважує Анатолій Жолоб. – Сім вантажівок, 20 комбайнів (із яких 11 зернових), 65 тракторів. Тож яка би погода не була, жнива у нас проходять дуже швидко. І зібравши своє, їздимо допомагати на сусідні села.

Якщо за законами бізнесу людина людині – вовк, то в гайківському агробізнесі принципи радше Франкові: громадою обух сталить. Тому ще 2012-го сільські господарі об’єдналися в обслуговуючий кооператив. І мета такого гуртування знову базувалася на грошах: як би менше потратити і більше заробити.

– Ви ж знаєте, що великі площі обробляти – мусиш чимало препаратів купувати. А оскільки гуртові ціни значно нижчі, то ми й вирішили робити оптові замовлення напряму у виробників, – пояснює Анатолій Федорович. Окрім того, члени ОК «Агроцентр Гайки» (а це 32 особи) займаються питаннями інформування, навчання, збуту продукції. І наскільки їм це вдається, розповідають шеренги фур, які щодня приїздять у село.

– Навіть у 2012-му, коли було перевиробництво картоплі, гайківські господарі не мали проблем із продажем, – додає Марія Антонюк. – Усе тому, що вирощена з відповідних сортів наша продукція не гниє, не заражена дротяником чи іншим паразитом.

Причому товару тут ніколи не бракує, бо збирає овочівник не менше 30 т картоплі з гектара, а садить від кількох до десятків гектарів.

– Якби змінити законодавство, то в нас можна було би зареєструвати як мінімум 20 фермерських господарств. Але люди цього не роблять, бо зараз податком у 25% обкладають не чистий дохід, а валовий, – нарікають селяни. Тобто витрати господаря на землю, добрива, пальне, техніку, робочу силу, насіння і таке інше парламентарі чомусь не взяли до уваги. От люди й не хочуть весну-літо-осінь «пахати», аби всі свої прибутки потім Києву віддати.

– Із працевлаштуванням у нас також проблем немає, – зауважує сільський голова. – Робоча сила – чи не найбільш високооплачувана в районі. Наймані робітники мають від 120 гривень у день і вище.

Але бізнесовий вірус настільки уразив Гайки, що на поля чудес невдовзі мають там перетворитися яблуневі сади і смородинові плантації.

– Їхні власники – із Луцька та Нововолинська, – не приховує Анатолій Жолоб. – Але працювати там будуть наші жителі. Тож тепер не до Польщі на заробітки люди їздитимуть, а в себе вдома працюватимуть.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.