→Рубрики →Духовні обрії

Сторінки щоденника

(березень 2014 р.)

«Майбутнє України требавибудовувати уже сьогодні»

Що мені відклалось в скарбничку пам’яті після зустрічі з «Днем», у Луцьку, в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, де в науковій бібліотеці вишу проходила зустріч з газетою «День». Це було справді так – зустріч не тільки з редактором, а саме з газетою, творчий колектив якої Лариса Олексіївна Івшина очолює. Запрошені на це дійство розкошували, прямо таки «кайфували!» в межах і поза заданою програмою.

Фотовиставка найкращих світлин фотоконкурсу «День»–2013», презентація нової збірки «Підривна література» з Бібліотеки газети. Цю серію широко представлено такими беззаперечними авторитетами в царині історичних досліджень як Іван Огієнко, Вячеслав Липинський, Степан Бандера (з передмовою Петра Кралюка!), Ліна Костенко і ще низкою відомих імен. Тепер я маю ці книги… До речі, щиро вдячна за царський подарунок від знаної в Луцьку людини – це книга Джонса Мейса «Мертві вибрали мене», теж з Бібліотеки газети. Її, як і інші книги, можна було придбати на ятці «Дня». Кортить ще мати «бабусю» Бібліотеки газети – за відгуками-суперкнигу! – це «Україна Іncognita». Сьогодні особливо важливо для читача, що в книзі є такі статті як «Римський світ на півдні України», «Севастополь – місто чиєї слави?», автор-відомий філософ Сергій Борисович Кримський. В цій же книзі розміщена його стаття про Софію Київську… Це ті необхідні нам сьогодні історичні фрески, які є посилом і в день сьогоднішній, і в наше завтра. Ми переконуємося ще і ще раз, що саме незасвоєні уроки минулого дозволяють горе-політикам уседозволеність, яка болюче б’є по сьогоденню.Торувати шляхи в успішне майбутнє України (з допомогою в тому числі й історичних знань) – таке завдання поставив перед собою колектив газети «День» і успішно працює в цьому напрямку. Я читач газети зі стажем. Сорок літ віддано журналістиці. Працювала в ЗМІ і кореспондентом, і редактором газети, і на радіо, маю власний погляд і оцінку праці колективу газети «День» в наш непростий час змін.

Хочеться подякувати пані Наталі Яворській і її команді за злагоджену, чітку роботу з аудиторією читачів, що підходили, брали книги, буклети, гортали, читали, радились і приймали рішення, яку книгу придбати. На всі питання пані Наталя давала вичерпні, точні відповіді. Імпонувала висока культура спілкування… Європейський стиль!!! Так, ятка з книгами бібліотеки газети «День» – це також один з «брендів» заходу.

Із унікальною фотовиставкою фотоконкурсу «День» – 2013» раджу призначити побачення – осмислення всій Україні, куди тільки газета «День» з своїм дітищем завітає. «Майдан», «Небесна сотня» не відпустять вас і півгодини, і годину, і більше… Ви переглянете фоотосвітлини і раз, і вдруге, і втретє… Вони прикують ваш зір, ваше серце, ваші думи-міркування…

Наче з ікон зійшли лики українців – наших бабусь і дідусів. Це щось особливе, вселенське… Мудрість, біль, радість, любов, добро і зло.

А ще обличчя ровесників моєї внучки-студентки, і внука-шестикласника… Вдивлялася в них – і клубок щемко підкотив під горло… Такі красиві, світлі! Майбутнє моєї країни – саме вони, молоді, його вже засіяли подвигом Небесної сотні і так заявили про себе, що весь світ ахнув: «Оце Україна! Оце українці! Оце нація! Оце народ! Слава, слава Україні!!! Героям слава!!!». Здається, такі пафосні слова, але в світлі подій листопада, грудня 2013 р. і січня, лютого, березня 2014 р. звучать так природно… Природно, бо таким є сьогоднішнє буття в Україні. Ми всі наче білі янголи летимо в майбутнє, поєднані спільною бідою – в Україну прийшов окупант, сусід, який називав себе братом, а виявився великошовіністичним російським «наці» з імперськими амбіціями і фашистським почерком. Цей «брат» знає тільки одну мову – мову насильства!

…Спілкування з редактором газети «День» мала особисте – «очі в очі» – і досить тривале, в формі діалогу, бо наболіле в мені шукало мудрого співрозмовника… Ми з Ларисою Олексіївною знайомі вже років із шість – вона була запрошена на ІІІ канал українського радіо «Культура. Духовне відродження» на одну з передач в якості «знакової постаті». Так в ефірі відбулось наше знайомство. Потім в №226 за 12 грудня 2009 року газета «День» опублікувала мою статтю «Син землі сибірської». Завдяки тому, що видання «тримовне» – видається українською, російською і англійською мовами, сьогодні відвідувачі музеїв велета світової літератури, яким ще при житті став Віктор Петрович Астафьев, можуть прочитати це число газети «День» і в рідній письменникові сибірській Овсянці, що поблизу Красноярської ГЕС, і в музеї Віктора Петровича Астафьєва в Красноярську, і в музеї Західносибірського медичного університету імені В. Ф. Войно-Ясенецького (святителя-хірурга Луки) і в наукових бібліотеках вузів міста Красноярська… І це знаково, це свідчить про мудру далекоглядну видавничу політику колективу редакції, бо одна лиш українська версія газети не мала би такого резонансу!

… «Мої університети» – під такою назвою в 2005 році вийшла книга Л. Івшиної. Маю її з автографом автора… І розумію, що продовження буде. І про цю зустріч зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки і лучанами – читачами газети «День» теж буде мова. Цей захід спонсорував «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк». Хороше діло зроблене хорошими людьми! Спасибі…

… «Майбутнє України треба вибудовувати уже сьогодні – в свідомості громадян» – ось що поєднало усі діалоги, зустрічі, знайомства з бібліотекою «Дня» і новою серією «Підривна література», з фотовиставкою «День» – 2013», через спілкування поза програмою…

Як поширити територію розуму? Треба, треба усвідомити наслідки НЕ читання… Про російські ЗМІ та внутрішнє роззброєння; про самоаналіз і патріотизм; про закономірність ситуації в країні… і ще десятки «про» були темою діалогів… Бо Лариса Івшина на початку спілкування заявила: «Наша зустріч має відбуватися в формі діалогу… Ви запитуєте, ви апелюєте, ви опонуєте, ви відстоюєте свою точку зору… Пропонуєте – дійте!!! Тільки так! Гартуйте себе в ділі…»

Особисто на моє болісне: «Я прожила серед росіян 30 літ і думала, що знаю їх…», Лариса Івшина сказала: «Сьогодні Росія вже інша, це вже не є Росія цього велетня духу Віктора Петровича Астафьева. В цій країні сьогодні культ російського великодержавного імперського шовінізму…»

Зустрічалася Лариса Івшина з лучанами 7 березня 2014 року. Реальність «ПІСЛЯ» мені не могла приснитись в найстрашнішому сні – вона перевершила всі прогнози: Росія порушила кордони суверенної держави – моєї України, під дулами автоматів провела референдум на захопленій території, рішенням – одностайним (а хотілось написати «одностадним») – свого законодавчого органу – Державної Думи РФ приєднала Крим до Російської Федерації… Розлучаємося з ілюзіями… Який братній народ, коли росіяни «ликуют» від такого рішення Госдуми?! Тих, хто засуджує політику Путіна щодо України, в Росії сьогодні – меншість. Бацила шовіністична вже розрослась до рівня злоякісної пухлини, причому, в самій критичній, IV-ій останній стадії. Ця країна знає сьогодні тільки одну мову – мову насилля. Путінську Росію спинить сьогодні тільки світ… Тільки світ і Україна… При умові, що політики українські будуть дбати про державу, а не про свій гаманець.

Євгенія КИРИЛЮК

місто Луцьк.