→Рубрики →Духовні обрії

Лукаш, котрий мав зірку із неба

На другий день Великодня виповнилося сорок днів, як відійшов у вічність відомий громадський діяч, поет, вчитель Лукаш Назарчук. Лукаш – із самісінького серця поліської землі. З диво-краю. Знав його пісні, звичаї, традиції… Був Поетом і Вчителем. А ще орачем, сівачем, косарем, пастушком, підбадьорювачем і опікувальником творчосил краю, частим ведучим мистецьких дійств, українським громадським діячем… Коли він приїздив до Луцька, неодмінно просив його зустрітися з творчими дітьми і студентами… Якогось разу він зайшов із розпухлою щокою, а я тягну на зустріч у знамениту першу школу, де він проходив колись педагогічну практику.

– У мене зуб болить! – хапається за щоку і, пересилюючи біль, дістає з кишені малий камінчик: – Небесник. Пас із сином корів, а знайшов зірку. Із неба упала. Зовсім поряд. Лиш зашипіла у землі.

Він завжди приносив то диво-жорна, то кам’яну сокиру, то наконечник од стріли – був же природжений археолог, але щоб зірку із неба!

– Перша школа ще ніколи не бачила справжньої зірки, – хапаюся за останню соломинку. – Маємо йти.

У цьому класі перебували усі луцькі поети і прозаїки, а ще художники та різні відомі люди… Здавалося, клас ще тільки на Лукаша й чекав. Дружне «Добрий день!» і одразу угору злетіли десятки рук, посипалися запитання… Але коли Поет із Ворокомля показав небесну зорю-метеорита, клас ахнув, усі рвонули із-за парт…

– Справжня?!. Із неба! Це отакі світлячки над нами?

– Це падучі душі…

Кожен-кожен тримав у долоньці, навіть легенько гладив і прикладав до щоки чи шиї, голівки чи вуха: слухали, роздивлялись, розмовляли. Діти!...

Такої радості творчомалечі я більше ніколи не бачив! Ніхто нам більше не приносив до класу справжніх зірок із неба. Але тоді Лукаш ще читав вірші, загадував загадки, розповідав про силу слова, поборюючи біль.

– Юні друзі, – звернувся тоді до класу, – у нашого чарівного гостя дуже болить зуб! Хтось може має якусь пораду?

– У мене тато – зубний хірург, – мовив котрийсь хлопчак і за мить уже говорив із ним по побілці: «Тату, виручай. У нас виступає Поет, котрий має зірку із неба, а в нього щока розпухла од хворого зуба...»

…Після уроку ми попрямували у зубну поліклініку і Лукаш позбувся болю, щоправда, і зуба, якого батько хлопчика вирвав. Про це написала газета і про Лукашеву пригоду дізналися дружина, сини і все село. Дізналися і численні друзі, що у Лукаша Назарчука є небесна летуня-зоря, що він написав нову книгу і вона ось-ось побачить світ…

Лукаш мав Іскру Божу… Мав неабиякий талант, видрукував шість авторських книг. Знаю, що зготував до друку сьому поетичну птаху, наділив її творчосилою, цілющим словом і чистою душею… Вона вже прилетить до нас невдовзі… Лукаш був Людиною Світла… Його упізнавали цілющі зела і лікувальні Слова замовлянь, допомагали вирятовувати односельчан од недуг… Він залишає по собі багато учнів, друзів, рідновірів і повертається в проукраїнське небо до предків.

…Не стачатиме його доброслова, усмішки, розуміння… Знань… Щирості… Мудрості… Поліськості… Вкраїнності… Втім, будуть його книги, записи народних пісень та обрядодійств Ворокомля, де він народився, жив, похований. Дружина і сини, брати і сестри, родина, близькі і далекі друзі, ворокомляни хай знають, що поруч них жив правдешній Поет, Учитель, Цілебник, Велика, хоч і дуже скромна, Людина. Пам’ять про нього прикликуватиме нас до праці і милосердя.

Сергій ЦЮРИЦЬ.