→Рубрики →Резонанс

Чиї Луки? Міліцейські!

Чому мальовниче озеро біля села може перетворитися на міліцейський заказник особливого призначення?

Про те, що народне радіо (іноді його ще називають «ББС» – «баба бабі сказала») працює безвідмовно й оперативно, переконала четвергова поїздка в окраїну Ратнівського р-ну – с. Самари.

Не встигли ми зупинитися біля приміщення місцевої пошти та поцікавитися ходом передплати на друге півріччя, як за нами пригальмувала біла іномарка. «Чому не повідомляєте, що ви вже приїхали?», – запитує добрий знайомий та щирий шанувальник «Волинської газети» Петро Шинкарук.

Петро Калістратович людина щира, привітна та доброзичлива. Він батько багатодітної родини. Разом із дружиною Наталією ростять п’ятьох синів. Попри сімейні клопоти та турботи знаходить чоловік час і для громадської роботи. Близько до серця сприймає негаразди кожного. Саме тому односельці довірили йому відстоювати їхні інтереси в місцевому «парламенті» Самарівської об’єднаної територіальної громади.

У своєму виборі не помилилися. Конкретне підтвердження сказаного. Три роки тому самарян приголомшили звісткою, що місцеву дільничну лікарню мають перепрофілювати в амбулаторію сімейної медицини. Висуванець громади відразу зателефонував у редакцію. Журналісти «Волинської газети» з відрядженням не затягували. Побували на зборах медперсоналу за участі громадськості, вислухали думку лікарів та пацієнтів, яку оприлюднили на сторінках видання. Люди одностайно стали на захист місцевого лікувального закладу, який обслуговує чималу кількість жителів цього найвіддаленішого куточка, до якого доїхати терміново швидкій з районного центру нинішніми дорогами вкрай важко.

Згодом нам приємно було почути чимало слів вдячності і від лікарів, і від медсестер, що не полишили їх сам-на-сам із їхньою проблемою. А ще були щирі запевнення, що не тільки весь колектив лікарні, а й більшість пацієнтів стануть нашими передплатниками. На жаль, не всі знають ціну даної обітниці. Люди, не замислюючись, кидали слова на вітер...

Не полишив Петро Шинкарук поза увагою і тривогу вчителів загальної освітньої школи І-ІІІ ст. с. Межисить, над долею якої завис Дамоклів меч горе-реформаторів. На допомогу Петро Калістратович знову прикликав «Волинську газету». Навчальний заклад працює у звичному режимі.

Та, як не прикро це констатувати, але й в педагогів, як і в медиків, слово розійшлося з реальністю. Невже переймаємо найгірші риси політиків, які під час виборчих кампаній годують нас рошенівськими цукерками, що нині значно подешевшали* І чому, наприклад, депутати облради від Ратнівщини не обороняють справедливих інтересів своїх виборців?!

Про причину цього явища можемо лише догадуватися. Це так, між іншим.

Громада і влада

Коли гортаємо сторінки нашого Основного Закону, то не можемо не потішитися, що основними носіями влади в Україні є сам народ. Ясно, чітко і доступно. Це усвідомлюють і наші найвищі посадовці, яких той самий люд наймає на певний період бути йому керманичами. Тільки згодом усе стає з ніг на голову. Ми дізнаємося, що маємо служити державі, а не, навпаки. Погодьтеся, у чомусь парадокс. Захищати треба обов’язково. А служити? Питання суперечливе та філософське. Але…

Вертаємося у день сьогоднішній села, коріння якого сягає у далеку давнину. Так, археологи Микола Кучінко та Григорій Охріменко у своїй книзі «Археологічні пам’ятки Волині» згадують про знайдені речі на місці сучасного села доби палеоліту, мезоліту та свідерської культури (ІХ-ХІІІ тис. до н. е.) Але перша писемна згадка про село, яке тоді називалося Самаревиче, відноситься до 1500 р. Тут два озера. Одне з них – Броно – болотисте, яке має статус заповідника і в якому є рослина-хижак Росинка. Інше – Луки: чисте та прозоре. На його протилежному березі від села нас очікують, як довідуємося від Петра Шинкарука, самаряни-активісти. Нас зустрічає чималий гурт людей різного віку та статі. Жінки і чоловіки навперебій починають викладати причину розмови. Ми готові вислухати кожного, але просимо говорити почергово та називати себе.

Микола Тарасюк, житель с. Самари:

– Біля озера Луки хочуть зробити стометрову зону, на якій планують споруджувати будинки. Тільки не на старому руслі, на якому ми зараз знаходимося, а прямо біля води. Раніше вода ще й далі заходила (вказує чоловік рукою у віддалік). Озеро багато висохло. Коли я був малий, його глибина сягала за 40 метрів. Тепер не більше 26-28.

– Хто подав ініціативу забудовувати прибережну зону?

– Михайло Володимирович Демедюк, Володимир Олександрович Денц. Свого часу вони в міліції працювали. Де зараз, не знаємо.

– Цей проєкт якби під їхнім керівництвом?

– Вони зробили все шито-крито. Люди цього навіть не знали, але ця катавасія тягнеться з 2009 р.

– Звідки ж ви тоді дізналися?

– Років два тому вони цю інформацію, по-моєму, в інтернет викинули.

Василь Оптисюк:

– Викинули в інтернет одним рядком...

– Що конкретно оприлюднили?

– Що розробляється такий-то план забудови. Ми ж люди прості, не всі ж у тому розбираються. Далі ніхто ніяких пояснень не надавав.

– Мене звати Надія Штик, я жителька с. Язовні. Усі ми збудоражені недавньою інформацією, яку надрукували в районній газеті «Ратнівщина» з подання нашої Самарівської громади. Усе ніби добре. Але насторожило те, що цю територію хочуть передати невідомо кому у приватну власність. Це ж суперечить чинним рекомендаціям Уряду, оскільки в такому випадку не враховані інтереси громади. Це лише один нюанс, який стосується одного мого села Язовні.

– А Ви також депутат об’єднаної територіальної громади?

– Ні, я не є депутатом.

– Активістка?

– Швидше всього, що так. Ось переді мною протокол громадських обговорень-слухань містобудівної документації – генеральний план під відведення земель Ратнівського р-ну Самарівської сільської ради від 2 листопада 2018 р. Головуючий Маргес (голова ОТГ), секретар Штик. Обговорення проходить у приміщенні сільської ради. На обговорення запрошено 20 осіб. На таку кількість людей, які проживають у громаді, це просто мізерія. Що запросили головного архітектора району, то зрозуміло. А решту? «Свої люди». З села, по суті, нікого нема. Внесли у список хлопчину, якому на той час ледь виповнилося 14 років. Як так сталося?!

Авгієві конюшні

Подібні записи можна продовжувати. Їх тональність одна ж і та. Прибережну зону, яка завжди була і є привабливою для грошомішків, чиновники будь-якого рангу готові продати і оптом, і вроздріб. Лише б якісь мідяки потрапили у власну казну. Честь, совість та закон, які мають бути основними критеріями усіх наших ситуацій, в даному випадку до уваги не беруться. Ці поняття для багатьох чинуш різного рівня девальвувалися.

Тільки не для таких принципових депутатів як Петро Шинкарук та його односельців-активістів, які продемонстрували нам ряд документальних «шедеврів» місцевої ОТГ, які ми не могли не зафотографувати і які при необхідності можуть бути документальними підтвердженнями фальсифікацій для правоохоронних та судових органів.

Також місцеві активісти звернули нашу увагу і на той факт, що під приводом створення цього котеджного містечка планується вирубка прибережного лісового масиву. Частину дерев всупереч думці лісівників, яким свого часу передали ці насадження, сільська влада вже зрубала, заявивши, що це –власність громади… Але й люди проти вирубки.

– Нас ніхто не питає, з нами не радяться, – кажуть місцеві мешканці. – Нищити у прибережній зоні ліс, який садили наші діди, - це неправильно.

Це болюче для людей Самарівської громади питання ми поставили при зустрічі новопризначеному голові Ратнівської районної державної адміністрації Володимиру Рудику.

– Я вже знаю про це, – мовив на те Володимир Федорович. – Вислухав обидві сторони, будемо вивчати і реагувати.

І доки нова влада намагається розчистити Авгієві стайні старої, висловлюємо переконання, що грозові хмари, які збираються над озером Луки, змусять замислитися керівництво і прийняти рішення, які допоможуть відновити справедливість і довіру до влади. Головне ж, уникнути руйнівного буревію у самій громаді.

Самари – одне зі знакових сіл. Тут можна робити туристичну родзинку. Мальовнича місцевість, незаймана природа, давня історія. Хоч би й такий факт. Свого часу до Національного музею народної архітектури та побуту України саме із Самарів перевезли курну хату, рік побудови якої датується 1587 р. Микола Андрусік у групі «Теревені про Любешів» акцентує, що виявлена архітектором Сергієм Верговським в 1970 р. така:

«Хата – без сіней із курним опаленням. Стіни з соснових плах. Дах двосхилий на кроквах критий соломою. На фронтонах вітрові дошки з «кониками». Три волокових вікна з дерев'яною засувкою, у вхідній стіні волокова кагла. Двері на бігуні. Курна глинобитна піч на рубленому опічку. На покутній стіні дата – 1587 р. Обладнання: «приміст» для спання, 2 лави, жердки, світоч з цілком сформованими регіональними ознаками».

Наразі ця споруда вважається найстарішою в Україні і знаходиться в Національному музеї народної архітектури та побуту України.

З такою глибокою історією Самарівській громаді є над чим працювати і планувати своє майбутнє.

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото Віктора РАЙОВА.

Від редакції.«Волинська газета» газета стоїть і стоятиме на принципових позиціях відстояти справедливість громадян, яких намагатимуться ущемлювати чиновники будь-якого рангу. Зберігаємо своє законнеправо звертатися в усі судові та правоохоронні структури, до керівництва Верховної Ради, Прем’єр-міністра та до нашого гаранта Конституції. Озеро Луки не може перетворитися на міліцейський заказник особливого призначення!