Творці Перемоги

Творці Перемоги

У с. Липини Луцького р-ну живе ветеран Великої Вітчизняної Олексій Сичук. Скромна, доброзичлива людина. Для кожного має тепле, щире слово, добру пораду. Уміє всіх шанувати, великі надії покладає на дітей, бо хочеться, аби росли щасливими на своїй рідній землі. Його ж дитинство та юність були обпалені війною.

Народився Олексій Ферапонтович 23 лютого 1926 р. у с. Теремне нині Луцького р-ну в селянській сім’ї. Допомагав батькам по господарству, як і всі діти, ходив до школи. 1939-го розпочалася Друга світова війна. Волинь тоді була у складі Польщі і, звісно, багато хто з українців потрапив на фронти. Та ця війна скоро закінчилася. Але невдовзі почалася нова, тож довелося Олексієві Ферапонтовичу звідати і німецьких окупаційних порядків. А 1944-го, коли радянські війська визволили Луцьк, Олексій Сичук, як і тисячі західняків, був призваний у солдати.

– Тоді мені щойно виповнилося вісімнадцять, – згадує ветеран,  – 20 березня 1944 року я потрапив у роту саперів 64-го запасного стрілецького полку. Дуже скоро у складі 1-го стрілецького батальйону 448 стрілецького полку 397 стрілецької дивізії Прибалтійського фронту ми опинилися на передовій.

Тоді велися важкі бої у болотистій місцевості на підході до Риги. То була кровопролитна битва. Багато солдатів загинуло при взятті цього міста. Відділення, в якому був Олексій Сичук, знищило два дзоти противника, захопило два кулемети, три автомати, взяло у полон сім німецьких солдат. Звідти полк кинули, здавалося, у саме пекло, під Лієпаю. Там молодий воїн отримав важке поранення у ліву ногу.

–  Перемога застала мене у госпіталі, – розповідає Олексій Ферапонтович. – І хоча моє перебування на фронті не було довгим – ціну війни я сповна пізнав на собі. Тому з великою тривогою стежу за подіями в Криму та на Сході України. Хіба ж міг хтось із фронтовиків подумати, що колись саме Росія розпочне агресію супроти українців?!  

Олексій Сичук, демобілізувавшись, працював наглядачем радіо при Теремнівській райконторі зв’язку, техніком радіовузлу Колківського райвідділу зв’язку, наглядачем третього розряду Волинської ДРГС, майстром із ремонту радіоапаратури, радіомеханіком, електромеханіком ретранслятора, електромонтером. Скрізь був прикладом добросовісного та працелюбного спеціаліста, неодноразово відзначався керівництвом, нагороджувався грамотами, занесений на Дошку «Ветеран підприємства». Вийшовши на пенсію, якийсь час ще працював машиністом котельні. Та фронтове поранення через довгі роки знову нагадало про себе, тож змушений був піти на відпочинок.

…В урочисті дні ветеран надягає святковий костюм із нагородами. Є там бойові медалі «За отвагу», «За победу над Германией», мирна відзнака «Ветеран праці», багато інших медалей та орденів.

У свої  87 Олексій Ферапонтович ще намагається працювати по господарству, по неділях і в свята обов’язково ходить до церкви. Всі ці роки він жив для України. І не лише жив, а й захищав та відроджував її!

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото з архіву: 1944-й – радянські танкісти готуються до наступу на Естонію.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (67) - 85.9%
Пізно (3) - 3.8%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (1) - 1.3%
Мені байдуже (4) - 5.1%