Професор Тарас Кузьо:

Професор Тарас Кузьо:

«У нас, у США, намір українців голосувати за Порошенка є дуже дивним»

Шості президентські вибори в Україні запам’ятаються як найбільш депресивні – в результаті слабкого підбору кандидатів, економічної й фінансової кризи, наслідків російської анексії Криму та російського вторгнення на схід країни. Ці три фактори створили похмурий суспільний настрій.

Українські виборці опинилися перед досить обмеженим вибором – нібито до цього й не відбулося чотиримісячного Євромайдану, який намагався збудувати нову Україну. 24 кандидати можна поділити на три групи: перша –  незалежні і «нарциси»; друга – колишня влада; третя – колишня опозиція.

Серед десяти представників «старого порядку» сім так чи інакше пов’язані з Партією регіонів, що відображає її лінії розколу після втечі колишнього президента Віктора Януковича з країни. Троє інших включають лідера Комуністичної партії, який, здається, знайшов величезний задаток, що дозволяє йому балотуватися на кожних виборах, колишній лідер Соціалістичної партії із заплямованою репутацією і український єврейський олігарх.

Колишня опозиція проігнорувала заклики минулих років до єдності та висунула вісьмох кандидатів. Серед них – лідери трьох маргінальних націоналістичних партій, керівник «Свободи» Олег Тягнибок, колишній міністр оборони Анатолій Гриценко і двоє фаворитів – Петро Порошенко і Юлія  Тимошенко. Нам лишається лише дивуватися, звідки всі вони взяли завдаток в обсягом 2,5 млн гривень (200 тис. доларів), який вони втратять після того, як не потраплять до другого туру виборів.

І чи не було би більш патріотичним, якби Гриценко і лідери чотирьох націоналістичних партій («Свобода», «Правий сектор», «Народний рух України» і Українська народна партія) склали би свої завдатки і в умовах урядової економії та фінансової кризи натомість пожертвували загальну суму в 1 мільйон доларів на потреби новоствореної Національної гвардії.

Кандидат Порошенко сьогодні все більше нагадує колишнього лідера британської Лейбористської партії  Кіннока, який за тиждень до виборів у британський парламент у квітні 1992-го провів зухвалий переможний мітинг. Самовпевнений Порошенко  вірить у те, що він уже переміг на травневих виборах, а його команда  закликає Тимошенко зняти свою кандидатуру. Кіннок так само був дуже впевнений, що уже переміг, і приймав поздоровлення, але однак у підсумку програв.

У демократичному світі не прийнято, щоб один кандидат говорив іншому зніматися. Так ніхто не робить. Хіба що в СРСР, коли був один кандидат. Видно, Порошенко хоче, щоб було так, як в СРСР. Що чекає на нього, поки не зрозуміло, однак його недемократичний заклик до усіх зніматися, і до Тимошенко, передовсім,  неодмінно вдарить по ньому самому.

Для нас у США більш ніж дивним є те, як популярність Порошенка не дуже узгоджується з країною, яка щойно пережила революцію, під час якої влада, до якої він належав, вбила більше 100 осіб із Небесної Сотні. Чи дійсно українці, які тільки-но здійснили антиолігархічну революцію, бажають обрати своїм новим президентом олігарха, який був одним із засновників Партії регіонів і міністром колишнього президента Януковича? Чи хочуть українці замінити Януковича-вбивцю на Януковича «light-версії»? Як майстер візантійської політики Порошенко збільшував свої статки за будь-якого українського президента і прем’єр-міністра і за темпами примноження зайняв друге місце після сина Януковича.

У кар’єрі Порошенка було три константи. По-перше, він завжди був взірцем політичної всеїдності, яка так характерна для українських політичних і економічних еліт. По-друге, він завжди був прихильником широкої коаліції між «Нашою Україною» і Партією регіонів та затятим ворогом Тимошенко. По-третє, він створив три віртуальні партії зі словом «солідарність» у назві: перша з яких влилася в Партію регіонів (2000 р.), друга – в «Нашу Україну» (2005 р.), а третя стала союзницею так само віртуальної партії «УДАР» Віталія Кличка.

Тому не дивно, що Порошенка підтримують три політичні сили. По-перше, «УДАР», який виник із прагматичного, антитимошенківського крила «Нашої України». По-друге, люди Леоніда Черновецького (Льоні-космоса), який також був одним із засновників Партії регіонів. По-третє, представники газового лобі, які успішно співпрацювали з усіма українськими президентами й прем’єрами, окрім Тимошенко.

Порошенко був уперше обраний до парламенту 1998-го за списком СДПУ(о), яку тоді очолював одіозний Віктор Медведчук. Згодом очолив партію, яка разом із чотирма іншими утворила Партію регіонів (2000 р.), потім перейшов до «Нашої України» Ющенка (2002 р.), після цього підтримував «Фронт Змін» Арсенія Яценюка (2008 р.) і його президентську кампанію 2010 року та зрештою приєднався до уряду Миколи Азарова (2012 р.).

Тимошенко відповідно має куди менше досвіду жонглювання власною політичною позицією. Її єдине одіозне минуле – обрання до парламенту 1998-го за списком партії Павла Лазаренка «Громада». Політична позиція Тимошенко лишилася незмінною з того часу, як вона приєдналася до опозиції 2000 р.

Відповідно  рейтинг Порошенка – одна з найбільш химерних особливостей виборів 2014 р.  Водночас ігнорування минулих прикладів політичного ренегатства Порошенка і його зв’язків з одіозним газовим лобі є не менш дивним, ніж злоба та відсутність співчуття до Тимошенко, яка провела три роки в тюремному ув’язненні.

Порошенко не є європейським політиком, як помилково вважають деякі українські виборці. Це проявляється не лише в його закликах до Тимошенко зняти свою кандидатуру, а й у тому, що він не є великим прихильником прозорості у своєму особистому житті, політиці та бізнесі. Прозорість стосовно його політичного минулого він і його команда сприймають як «чорний піар».

Поза тим його зв’язки з одіозним Дмитром Фірташем і газовим лобі, які змусили Кличка не висувати свою кандидатуру на президентські вибори, – це сигнал того, що Порошенко не зацікавлений у тому, аби боротися з корупцією чи змінювати візантійський характер українського енергетичного сектору. Те, що Порошенко вирішив відвідати Фірташа у Відні, щоб отримати його згоду на власне балотування, того ж тижня, коли Міністерство юстиції США висунуло кримінальні звинувачення проти олігарха-втікача, не може не викликати подив.

Кримінальна справа може, зрештою, призвести до того, що Фірташ, який наразі перебуває у Відні під заставою, потрапить в американську в’язницю на десятиліття. А його політичний побратим Порошенко правитиме Україною. І цю химеру нам збагнути неможливо.

Тарас КУЗЬО,

співробітник Центру трансатлантичних відносин Школи фундаментальних міжнародних досліджень при Університеті Джонса Гопкінса у Вашингтоні, науковий співробітник Центру політичних і регіональних студій Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (591) - 87%
Пізно (24) - 3.5%
Яка різниця? (12) - 1.8%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.5%
Мені байдуже (23) - 3.4%