Подарунки – у переможців

Серед них начальник поштового відділення с. Раків Ліс названого р-ну Марія Кухтей та вчителька місцевої школи Тамара Зубач. Вона, до слова, багатодітна мати, разом з чоловіком Сергієм Васильовичем виховують восьмеро дітей.

Процес доставки дещо пригальмувала коронавірусна пандемія, яка своїм жорстоким крилом торкнулася багатьох населених пунктів нашої області. Наражати на небезпеку, яка аж ніяк не збирається здавати свої позиції, навпаки, в певні періоди їх підсилює, не хотіли когось і самих себе. Тільки газета на противагу людини довго на самоізоляції перебувати не може. Вона покликана правдиво відображати усі процеси, які відбуваються у громадах та людських стосунках. Тож її представники мають фіксувати усі події особисто, а не у форматі он-лайн. Таку вимогу ставили перед своїми студентами викладачі факультетів журналістики.

Вручаючи подарунки нашим лавреатам, не могли не сказати про сам процес розіграшу, взяти участь у якому головний редактор видання Володимир Данилюк запросив Заслуженого діяча мистецтв України, директора українського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка Анатолія Гливу. Анатолій Миколайович і витягував квитанції передплатників «Волинської газети». Головна листоноша з Ракового Лісу Марія Кухтей виграла сушарку для дарів саду та лісу.

З Марією Мефодіївною  – жінкою гарною, щирою та привітною – ми  зустрічаємося не  вперше. Уже традиційно їдемо сюди на День передплатника. І сама начальник відділення, і листоноші завжди нам у поміч. Недарма одного разу почули від Марії Мефодіївни: «Ми вже як одна родина». Думка не далека від істини. Робимо майже одну справу: ми газету творимо, листоноші доносять її до людей. Журналісти від душі вдячні їм за працю та вірність обраній професії, яка, на жаль, не завжди належно оцінюється та оплачується. Та це аж ніяк не позначається на загальних показниках діяльності сільського відділення, яке у числі кращих. Саме за добрі результати роботи колишній начальник облпошти Іван Шевчук разом з головним редактором «Волинської газети» Володимиром Данилюком відзначили Марію Кухтей і вручили їй від нашого видання велосипед. Приємно було почути від господарки, що цей транспортний засіб і досі справно служить, ним вона щоденно, окрім вихідних, приїжджає у Раків Ліс з Каменя-Каширського, де живе.

Коли вмикаю диктофон, аби дещо занотувати, то чую схвильоване прохання. 

– Нічого писати не треба. – І це не награна скромність, вона природна. Таким працелюбам як Марія Мефодіївна вона притаманна. – На пошті працюю з початку вісімдесятих років минулого століття. До того закінчила Львівське професійно-технічне училище поштового зв’язку. Під час навчання мене направляли на практику, яку пройшла успішно в Підріччі. Деякий період працювала там на підмінні.  Коли тут звільнилося місце, то перейшла сюди. І ось уже 38 років очолюю пошту у Раковому Лісі. Окрім мене, у штаті відділення три листоноші. Спочатку було дві, але село розбудовується, жителів більшає, навантаження зростає, то ж одну штатну одиницю нам добавили. Хоча дівчатам не легко. Територія населеного пункту дуже велика. Деякі хати підступають до самого міста.

– Скільки людей проживає у селі?

– Думаю, дещо більше трьох тисяч. Але оскільки точно не знаю, то нікого не хочу дезінформувати. Одних дворів до тисячі, щоправда є вже й покинуті та закинуті. Чимало зводиться й нових. Це добра прикмета. Село росте й розвивається. Можливо, через те, що знаходиться неподалік міста.

– А Вам робота подобається, адже віддали їй замалим не сорок років?

– Уже на пенсії, але, як бачите, працюю. За стільки років втягнулася і звиклася. Поки що не уявляю, що сидітиму дома і нічого не буду робити. Тут повсякчас серед людей, постійно у русі.

– Маріє Мефодіївно, Ваше гінеологічне дерево зросло десь далеко звідси?

– Воно у тому ж районі. Народилася я с. Верхи. Звідси і лісничий Олег Федорович, з яким ви сьогодні спілкувалися. Телефонував мені. Чоловік мій Віталій Якович з Підріччя , так що також земляк. Живемо нині в Камені-Каширському. Він працює водієм, також причетний до пошти, бо розвозить її у відділення. Кожен день добираюся велосипедом, який подарувала ваша газета. Він і зараз стоїть біля приміщення пошти. Виручив мене здорово, бо коли почався коронавірус, маршрутки не ходили. Палочкою-виручалочкою став велосипед.

– Пошта у селі в цей період не зачинялася, мусила надавати послуги місцевому населенню?

– Певних заходів безпеки, звичайно, дотримувалися. Тільки ж наша робота також специфічна. Людям треба пенсії виплатити, взяти гроші за комунальні послуги, рознести періодичні видання. Про інші послуги вже не згадую, хоча їх у нас вистачає.

– Маріє Мефодіївно, Ваші діти, мабуть, вже дорослі?

– Разом з чоловіком виховали двоє дочок. Старша Тетяна, можна сказати, пішла нашою стежкою: працює на пошті у Камені-Каширському оператором зв’язку. Одружена, має двоє дітей: хлопця і дівчину. Син Владислав уже восьмий клас закінчив, дочка Вікторія в третій перейшла. Менша Руслана поки що дома. Також обдарувала нас внуком Максимом. Живуть також у місті. А ще маю, як я казала, три листоноші. Це – Надія Тимошик, Галина Карпик та Раїса Лавренюк. Дівчата хороші та сумлінні.

– Скільки людей припадає на одну листоношу, яких вона обслуговує?

– Це залежить від дільниці.  На одній може бути триста жителів, на іншій – чотириста. Як складно не буває, але дівчата стараються нікого не обділити своєю увагою та теплотою. У наш час добре слово значить багато…

Друга лавреатка газети у Раковому Лісі Тамара Зубач отримала в подарунок мішок цукру. На пошту вона завітала якраз у День передплатника. На пропозицію начальника відділення передплатити «Волинську газету» відгукнулася відразу і охоче. Солодку продукцію цьогоріч на спонсорських умовах надали СГПП «Рать» та ПрАТ «Гнідавський цукровий завод». «Волинська газета» щиро вдячна керівникам названих підприємств Віктору Шумському та Ростиславу Новосаду за підтримку та взаєморозуміння. Сподіваємося, що нашу вдячність розділить і сімейство Тамари Миколаївни. 

Віднайти хату багатодітної родини нам знову-таки допомогла Марія Кухтей. Тамара Миколаївна та Сергій Васильович, які не так давно звели нову оселю, на приїзд очікували. Щира посмішка заграла на обличчях подружжя, коли заступник головного редактора і водночас водій «Опеля» відчинив багажник, дістаючи мішок цукру. Зрозуміти стан батьків можна. Прогодувати сьогодні восьмеро дітей не просто. Солодкий чай люблять усі. Тож редакційний подарунок досить доречний.

Просимо  Сергія Васильовича назвати поіменно всіх дітей. Над таким простим завданням татові задумуватися не треба: Марія, Валентина, Володимир, Вікторія, В’ячеслав, Михайло, Сергій і найменший Артур. «Я вже чверть століття працюю в «Укртелекомі» електромонтером. Народився в с.Ворокомле Камінь-Каширського рну. У нашій родині було семеро душ. Так що я звик жити у великому гурті». 

Познайомилося подружжя у рідному селі Сергія Васильовича, куди Тамара Миколаївна приїхала, щоби навчати місцевих діток.  Згодом переселилися у Раків Ліс. Мають біля хати кілька арів землі, на якій вирощують городину. Купувати нині дуже дорого. А ще тримають кілька курок і, як пожартував господар, собаку. Тамара Миколаївна зізналася, що хоча і тішиться своїми чадами, але за учнями вже заскучала. Таких тривалих канікул ще не було. Надіється, що хоч навчальний рік розпочнеться вчасно. Газету старається прочитувати всю. Поцікавилася, хто складає такі цікаві кросворди. Старається розгадувати всі, вони допомагають підвищувати інтелект, покращують пам’ять.