Смердючі ворота Євросоюзу

Смердючі ворота Євросоюзу

Біля візового центру в Луцьку – аншлаг. Причому віднедавна – майже цілодобово і щоденно. Очевидно, українці, не дочекавшись Європи в Україні, поспішають чкурнути туди, де «медом намазано». А для цього всім досі потрібна перепустка у вигляді візи… І хоча боровся Євромайдан за цивілізовані стосунки з ЄС ще з листопада минулого року, і хоча Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк у Брюсселі вже підписав політичну частину Угоди про асоціацію Україна-ЄС, на практиці нічого не змінилося: волиняни й досі повинні отримувати візи й платити за різноманітні послуги посередників, тоді як їхні польські сусіди їздять в Україну лише на основі закордонного паспорта.

Отже, поки на міждержавному рівні урядовці домовляються про спрощені процедури отримання віз, у Луцьку діють свої закони. Звісно, ніким не писані, але загальновідомі, бо все це триває далеко не перший рік. Принцип дуже простий: попит народжує пропозицію, а самоорганізацією охочих пошвидше отримати заповітний візовий прямокутник у закордонному паспорті займаються всі, кому не ліньки, але тільки не офіційні представники органів влади двох сторін.

«Волинська газета» вже неодноразово піднімала цю болючу тему.

Два роки тому, наприклад, ми розповідали про те, як утаємничена індійська фірма-посередник «VFS Global», призначена за гроші українців створювати «європейські умови отримання віз», спочатку виграла варшавський тендер на право надання послуг громадянам України, а потім у занедбаній споруді колишньої пральні відкрила контору, куди простим смертним зайти не можна, стояти нема де, а чекати під дверима треба тижнями.

Йдемо туди знову. У Луцьку ворота в Європу – на вул. Рівненській, 26. Підійшовши ближче, розумієш, що ці «європейські двері» важко сплутати з українськими. В принципі, діло тут і не в самих дверях чи стінах будівлі, бо вони точнісінько такі ж, як і тисячі інших у місті. Річ у тім, що їх навіть роздивитися важко за тим скупченням людей, котрі створили там живу чергу.

Йду прямісінько у натовп, кажу, хто я та чому тут. Запитую, мовляв, як вас приймають? Розповідати стали всі і про все. Словом, люди кажуть: якщо раніше оформити візу (за ваші гроші, звісно, хоча національна польська мала би бути безкоштовною) тут було легко і швидко, то тепер звичайну робочу і навіть якщо є запрошення від польського пана, доводиться вичікувати. Про шенгенську вже й не мовиться – ціла церемонія.

– Два чи чотири роки тому біля консульства таке було, – розповідають жіночки – Не приймали документів. Ми писали скарги.

– Того року оформити тут папери коштувало 205 грн і ще – плата за страховку. Нині, кажуть – уже 290, – ще репліка із натовпу. Бо ж інфляція зробила наші гривні «худішими»…

– Ми тут уже другий тиждень живемо, – розповідає трійця жіночок із горохівського Берестечка, котрі зібралися «на трускавки». – Вже сезон розпочався, а ми виїхати ніяк не можемо. Скоро й полуниці переспіють, а ми все тут…

– Як це – другий тиждень живете? Де? – вражена не стільки відкритим сезоном полунички, як «тижневим проживанням».

– А отут ночуємо! – показують на картонну коробку. – Або де доведеться…

Не хочу нікого образити, але доказом правдивості їхніх слів був… їдкий запах від тіл, які давно не бачили теплої води.

Прошуся всередину центру. На дверях, звісно, сторож із биркою на грудях каже, щоб я вимкнула диктофон і не фотографувала, бо у них – секретний об’єкт. Кличе представника, котрий мав би все прокоментувати. Виходить дівчина і чемно розповідає, що насправді вона не має права щось говорити. Я насправді й не сподівалася почути сенсацію, тому дякую і начебто вголос сама себе питаю, навіщо взагалі їй було так затруднятися і виходити до мене?.. Бо чому навколо візового центру немає елементарних побутових зручностей для відвідувачів, ні вона, ні її господар-індус не скажуть. Як і нікому пояснити, де паркінг для автомобілів.

На вулиці дізнаюся, що тут, прямісінько під дверима, складають якийсь список. Мовляв, так формують чергу, і тоді вже кожен приблизно знає, коли і після кого йому зайти. Ті списки укладає кучерява дівчина приблизно 20-річного віку.

На запитання, хто доручив їй таку важливу справу, відповідає, що сама взялася. Мовляв, стало шкода людей, тож узялася формувати цей злощасний список, аби хоч якось полегшити ситуацію.

Вона емоційно говорила про те, як нині все важко, як нічого не може вдіяти, бо ж від неї нічого не залежить, що черга рухається дуже повільно, що тут не хочуть нікого приймати ось уже третій день…Люди з усіх боків підтакують: мовляв, зайшли тільки троє інвалідів і здали документи на оформлення… робочих віз!

– Я в цьому списку була третьою. Але коли прийшла моя черга, то віддала її жінці: їй дуже терміново потрібно було. Тепер же – 18-та… – цією фразою вона вразила мене наповал. Тож стала запитувати відверто і так голосно, наскільки могла. Мені хотілося, аби нашу розмову почули якомога більше людей, котрі довірливо чекають своєї черги за списком…

– І ви зараз станете стверджувати, що оце просто пропустили свою чергу, бо так вам підказало ваше добре серце, і тепер щодня приходите вранці, контролюєте, дописуєте нових людей?! До речі, вам у Польщу на роботу ще не пора? На коли віза потрібна? – вигукую.

Такого нахабства не пригадаю, коли й востаннє бачила. Вона ствердно кивала головою, мало не зі сльозами у голосі розповідала, що приходить о 8-й ранку, робить перекличку, все контролює і… нічого за все це не хоче! І хоча жіночки, котрі відреагували на цю дивну розмову, відверто заявляли, що коштують її послуги 100 грн, «волонтерка» вперто стояла на своєму. Навіть більше – вимагала: «А де докази ваших слів, що гроші беру? Відео покажіть!».


Ситуація потроху переростала у скандал. Не знаю, чим би все завершилося, якби… Словом, спочатку прийшла жінка і стала перепитувати, яка вже вона там у черзі, а потім до «святої укладальниці порядку» підійшов молодий чоловік і попросив… записати його на шенгенську.

Я здалася і просто пішла з натовпу. Прикро. За всіх нас. Бо ж доки ми готові платити за незрозумілі послуги і щиро віримо, що такі «повелителі порядку», про складені списки якими насправді ні у візовому центрі, ні у консульстві ніхто ніколи й здогадувався, доти існуватиме система… Але головне – ми самі її щедро підкормлюємо. Бо іншого виходу просто нема.

Можна сміятися чи плакати, але на візах у нас завжди примудрялися заробляти всілякі дилери. Що найбільш сумно: ніхто схему не збирається змінювати чи бодай оновлювати! У 2007 р., коли «Волинська газета» вперше стала досліджувати тему, все було точнісінько так само. Хіба обличчя інші. Тоді списки складали не юні дівчатка, а серйозні чоловіки з краватками у чорних шкірянках. Вони називали себе представниками консульства і приїздили із… Донеччини. На Волині, як розповідали самі, забезпечували «торжество чинного законодавства». Мало того – іменем Бога… Бо в Луцьку, бачте, достойних виконувати таку справу не знайшлося…


А у 2007 р. (та й не тільки) теж була шалена черга, тільки під консульством на вул. Данила Галицького, бо візового центру тоді ще ніхто не вигадав. І про безлад заявляв тодішній голова облдержадміністрації Володимир Бондар, а люди, котрі взялися «наводити там порядок», називали себе представниками Луцької міської ради, про що тодішній мер міста – Богдан Шиба – був ні сном ні духом..

Але й то ще не все. Один із приватних підприємців – теперішніх надавачів послуг (він не захотів називатися, але чесно зізнався, що бере за свою роботу гроші) розповів цікаву інформацію. Ми навіть разом провели експеримент.


Тож оформити візу й справді нині непросто, навіть для таких дилерів із багаторічним досвідом. Усе тому, що дуже важко стало зареєструватися через Інтернет – постійно йде збій. Тоді ще важче – здати документи, бо у візовому центрі їх просто не приймають. Олег (назвемо цього чоловіка так) раніше працював безпосередньо попід польським консульством, бо подача документів через візовий центр на вул. Рівненській, стверджує він, – то звичайне викачування грошей. Тепер же і він мусить платити за послуги цього ПП, бо у консульстві значно скоротилася кількість прийому анкет (офіційної причини ніхто не розповідає, але кожен розуміє, чому), тож «працювати» стало неможливо.

Крім того, є такий собі мобільний сервісний центр. Словом, ви набираєте номер телефону, а вам швиденько надають консультацію, що і як треба зробити, аби правильно оформити документи. Це – теоретично. На практиці все так: набираєте з мобільного чи стаціонарного (044) 594-54-96 і… То помилка з’єднання, то перевантаження мережі. І так приблизно разів зо 30, аж поки врешті ви додзвонитеся і зареєструєте себе, або у вас.. просто закінчаться гроші на рахунку. Адже за кожну таку помилку треба заплатити немало-небагато – 1 грн 33 коп.

Таким чином безкоштовна національна польська віза вам обійдеться у кругленьку суму. Порахуємо: плата за телефон (зареєструватися через Інтернет дійсно не кожному щастить – перевірено), до неї додаємо 290 грн за послуги ПП «VFS Global», сумуємо страховку та 20 грн банківських послуг. Якщо вам хочеться «катнути» у зону Шенген, то до всього доплюсуйте ще 35 євро (нарешті офіційна сума). До речі, дилерські послуги коштують по-різному. Можна заплати 500 грн за все одразу – і тоді  бездоганний сервіс вам… знову не гарантовано.


Щодо трьох інвалідів, котрі цими днями оформили робочу візу до Польщі. Олег зізнався, що то – його люди. Просто дуже терміново були потрібні візи, а кращого способу він не вигадав, тож довелося візовим бізнесменам взяти у руки палиці і трохи побути інвалідами… Коли б і це не спрацювало, то скористалися б послугами справжніх неповносправних на возиках. А як інакше? Поки на всіх європейських перехрестях говорять про підтримку європейського вибору України, перші ворота в Євросоюз загажені відсутністю елементарного порядку та забарикадовані платежами, суми яких постійно зростають… А наші люди по 3 доби живуть у картонних коробках…

Світлана ДУМСЬКА.

Фото автора.

P.S. Ввечері того ж дня, коли побувала на Рівненські, 26, мені зателефонував один із дилерів, котрі «працюють» під візовим центром. Розповів, що після мого візиту прийняли всіх, хто потребував робочої візи, навіть у трьох взяли документи на оформлення шенгенської. Хтозна, може й збіг?..

До теми

Безвізовий режим – 2014

Коли матеріал про митарства волинян біля дверей візового центру був підготовлений до друку, з Києва та Брюсселя надійшли оптимістичні новини.

Європейська комісія обіцяє допомогу Україні в якнайшвидшому просуванні в лібералізації візового режиму Європейським Союзом для українських громадян. Про це сказано 13 травня ц. р. у спільній заяві уряду України і Європейської Комісії з підсумків засідання в Брюсселі.

«Єврокомісія схвалює прийняття сьогодні Верховною Радою пакета з чотирьох важливих законів та інших недавніх законодавчих кроків для виконання першого етапу Плану дій із лібералізації візового режиму. Комісія запевнила у своїй підтримці українських зусиль із якнайшвидшого просування процесу лібералізації візового режиму», – зазначено в ньому.

Сторони вказали на важливість збільшення контактів між громадянами України і ЄС.

Ця заява, як вважають «Українські новини», стала можливою після того, як 13 травня 2014 р. Верховна Рада прийняла закони, необхідні для лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України: законопроекти №4556 – про державну антикорупційну політику, №4551 – про діяльність уповноваженого з прав людини в сфері захисту персональних даних і №4581 – про протидію дискримінації.

Як запевнив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, після запровадження біометричних закордонних паспортів безвізовий рух у країни ЄС може стати реальністю вже до кінця нинішнього року.

Наш кор.


 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (612) - 86.1%
Пізно (26) - 3.7%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (30) - 4.2%