→Регіони →Регіон

Черкащанина причарувала полісянка

Якби не начальник відділу охорони та захисту лісу ДП «Городоцьке ЛГ» Вадим Малишко та його колеги-інженери Олександр Халик та Сергій Бас, нам би довго довелося шукати вул. Майданську, де знаходиться дім ветерана-лісівника Віктора Васильовича, а вірніше – чимале обійстя дружини Лідії Василівни, яке перейшло у спадок від батьків.

Вуличка далеченько відбігла від центру села, аби ближче стати до лісового масиву, в якому не так давно на правах господаря порядкував Віктор Кулигін.

– Таких гостей у нас ще не було, – чуємо від господині обійстя, яка гостинно запрошує під стріху у бесідку. І якраз вчасно. Вересневе небо сплакує кількома краплями дощу, супроводжуваного рвучким вітром. За якусь мить Лідія Василівна (ми вже познайомилися) ставить перед нами ароматний кавовий напій. Нашому здивуванню немає меж, коли слідом за цим на столі з’являється пляшка вірменського коньяку.

– Для чого має стояти? Ми з хазяїном майже не вживаємо, – мовить буденно. – Кава смачнішою буде, і холод розженемо…

Сказати, що ми відмовилися, язик не повертається. Стверджувати, що погодилися, однозначно теж не будемо. Нехай це залишиться маленькою таємницею…

– Директор у нас нині молодий, – вводить у курс справи Віктор Васильович. – Попереднього Віктора Данилюка перевили у м. Ковель. Він відповідав усім критеріям керівника. А знаєте, чим привабила мене ваша газета? Ви багато пишете про лісову галузь. Я ж все життя присвятив лісові! Тож цікаво дізнаватися, чим живе лісова галузь сьогодні, що її очолює Олександр Кватирко. Багатьох лісоводів добре знаю особисто, бо майже все свідоме життя пропрацював з ними. Родом із Черкащини. Після школи вступив у Лубенський лісовий технікум (Полтавщина). Направлення отримав на Волинь. Спочатку закрадалася думка, що якийсь час попрацюю та й вернуся в рідні краї…

Можливо, й так сталося б, якби на життєвій стежині молодому ліснику (так тоді звалася посада майстра лісу) не стрілася доля в особі чарівної полісянки Ліди. Глибокий погляд дівочих очей полонив серце юнака степового краю. Він усе менше зринав в його уяві. У думках все частіше поставав дівочий образ та манив до себе чимось новим та незвіданим. З лісу у село летів, здається, неначе на крилах.

Понад пів століття минуло з того дня, коли закохані поєднали долі та стали одним цілим. Від великої любові трьом донькам дали крила для самостійного лету. Старша Світлана пішла татовою стежкою – працює інженером у Градиському лісництві. У ДП «Городоцьке ЛГ» з’являється ще одна лісова династія. Зять Юрій Семенюк лісникує у Троянівському лісництві. Онук Кулигіних – Максим – закінчив Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька. Ще один внук Віктор – це від найменшої доньки Наталі, яка зараз у декреті та здобула фах медсестри, – теж вступив у цей навчальний заклад. Середульша Валентина нині працює касиром на залізничній станцій «Маневичі».

– Діти наші хороші, турботливі та уважні, провідують часто, – радістю пломеняться очі нашого співрозмовника. – Та найбільшою нашою потіхою є онуки. Семеро їх у нас: Максим і Віра від Світлани, Катерина і Василь – від Валентини, а у найменшої Наталі трійко: Віктор, Олександр і Вікторія.

Ось така невеличка сімейка, пам’ятаєте з поезії, у нашого ще одного газетного лавреата Віктора Кулигіна, на передплатну квитанцію якого випав «солодкий приз».

Вручали ми його минулого четверга. В обов’язковому порядку проінформували шанувальника «Волинської газети», що подарунковий набір продукції власного виробництва презентував виданню на спонсорській основі щирий друг газети, директор ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав Новосад. Передплатна ж квитанція Віктора Васильовича потрапила у щедру руку Заслуженого працівника мистецтв України, директора українського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Анатолія Гливи.

Нам цікаво дізнатися історію знайомства Віктора Васильовича та Лідії Василівни. Господар охоче про це розповідає у дещо жартівливому тоні. Уже 55 років учорашній лісовод вважає себе волинянином. Приїхав після навчання в технікумі, а в Градиськ доставив «УАЗиком» директор лісгоспу Ковальчук. Якось пішов на танці й зустрівся зі своєю судженою...

– Тридцять вісім років віддав лісу, – повільно зронює слова Віктор Васильович. – Коли ще доплюсувати армійські та роки навчання, то набіжить 45 літ стажу. В основному працював лісником (тепер майстер лісу), рік виконував обов’язки лісничого. По-моєму, справлявся нормально, хоча, звичайно, начальству завжди видніше.

Ветеран пригадує, що вже у ті далекі часи на Черкащині та Полтавщині лісники не тільки доглядали за насадженнями, а й змушені були самі бензопилами різати деревостани на відведених ділянках. Ніхто з тамтешніх людей не хотів цим займатися. Ліс чимось відлякував. Розгадати цей феномен складно й нині. Зрідка погоджувалися ті, які бажали будуватися. Коли ж приїхав на Волинь, подивувався: у штаті лісництва 60 чоловік, у тому числі й бригади лісокультурниць та лісорубів. Вони й займалися посадкою нових зеленокронів на тутешніх землях, які спочатку хотіли віддати колгоспові, що був у Новій Руді.

– Та коли голова правління подивився на ті піщуги, то категорично від них відмовився, – пригадує Віктор Кулигін. Аби земля не облогувала, її заліснили.

Тепер там дружина лісівника збирає вже боровики.

– А чому тільки правдивці берете? – поцікавились у господині, дивлячись на щедрий врожай боровиків.

– Інших також багато, та на велосипеді ніяк усі привезти, а машини в мене нема, – мовить. – Власники автівок дивуються, де ж ви стільки назбируєте? Більше трьох кошиків, на жаль, з лісу не довезти, то й беру тільки правдивці.

Лідія Василівна багато літ пропрацювала у місцевому клубі, відтак стала допомагати чоловікові на лісових роботах. То ж і вона лісівничка. А ще дуже любить вишивати. Продемонструвала нам величезну колекцію рушників – дивовижні візерунки ще від матері, бабусь, а також із журналів.

Та попри це захоплення, любить також вирощувати квіти і всіляку городину.

– Цього року дуже вродила цибуля, – мовила. – Ось погляньте яка гарна! Це для ваших міських господинь!

Щедра родина. Працьовита. І любить читати. Для таких людей нам, журналістам, й газету творити хочеться.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: Віктор Кулигін (1-ша стор.); заступник головного редактора Сергій Цюриць у присутності лісників вручає солодкий подарунок.