→Регіони →Схід

Все життя працював у лісі, а тепер пише вірші про це

«Любити ліс я змалку став. Його безмежно покохав. І зрозумів цю благодать. Буду ростить і доглядати». (Г. І. Сизоненко).

Таким рядками Григорій Іларіонович описує свою любов до лісу, який став для нього справою всього життя. Григорія Сизоненка впевнено можна назвати поетом, патріотом свого рідного краю, вірним другом та дуже цікавим співрозмовником.

Із біографії. Григорій Іларіонович народився 1 грудня 1935 р. у мальовничому с. Снітин, що на Полтавщині, в сім’ї колгоспного механізатора. На Волинь потрапив після завершення навчання за плановим розподілом. Хлопця відразу направили у с. Сильне Ківерцівського р-ну. Тут став освоюватися, призвичаївся, згодом і одружився та став татом. Словом, прижився. Протягом усього життя займав різні посади: працював помічником лісничого, інженером охорони та захисту лісу у Сильненському лісництві, а також обіймав посаду лісничого в Цумані.

«Любов до лісу народилася з розсадника, який знаходився у місцевому лісгоспі, ходив туди часто, дивився, як проростає насіння, і від того з’являлася віра у краще», – розповідає чоловік.

За час роботи помічником лісничого працював над прокладанням прямої дороги з Берестян до Журавичів, займався реконструкцією партизанського табору, що з в урочищі Лопатень. У 1973 р. став лісничим Цуманського лісництва і займав цю посаду аж до самої пенсії.

«Дружній колектив у нас був, працювали чесно і було чим пишатися. Виконання плану – і Цуманське лісництво перше. Мені ж – значок переможця лісничого змагання, а для робітників – 40 рублів», – зі скромністю говорить Григорій Іларіонович.

Вийшовши на пенсію, пан Григорій почав творити, писати. Хоча нахил до поезії був ще з дитинства, різні обставини в його тяжкому житті перешкоджали поринути в творчий процес.

«В школі – перший день навчання, всі записуються в різні гуртки, а я – в літературний. Через деякий час виключили, перестав писати. Переїхавши на Волинь, розумію, що тягне і не можу нічого з цим подіяти. І знову продовжив творити. Мені здається, що я не пишу того вірша, а просто розповідаю. Все, що написав, пам’ятаю дотепер».

Поет-лісівник випустив дві збірки віршів: «Моя Сотня» та «Мій Берег». В цих збірках кожен вірш, кожне слово – це як краплина сльози, що падаючи, залишає слід. Основна ідея віршів – не втрачати свою гідність, любов, щирі почуття до того, хто поруч.

«Я і не публікував би вірші, якби не мій племінник – він додав мені охоти до цього. Прочитав мої твори та й каже: дядьку, потрібно видавати», – з усмішкою на обличчі згадує Григорій Іларіонович.

Цього року чоловік буде святкувати своє 85-річчя. Планує до 1 грудня опублікувати ще одну збірку з віршами. Хоче запросити на святкування своїх найближчих друзів та рідних. «Дякую Богу, що дожив до стількох літ», – говорить Григорій Сизоненко.

Мирослава ЛЯЩЕНЯ.

На фото авторки: Григорій Сизоненко в наш час; Григорій Іларіонович у молоді роки; одна з віршованих збірок поета; мальовничі ліси Цуманщини, які ростив, оберігав та оспівує майбутній ювіляр.