Єдина команда

Ми працювали єдиною командою на шляху до університетської акредитації, – каже Валентина Яківна. – Не сподівалася на таку ласку від Всевишнього зустріти черговий ювілей вишу. Мені 20 березня минуло 81, а йому буде лише 80 років. Вперше переступила поріг навчального закладу 1956 року сімнадцятилітньою юнкою. Закінчила спеціалістом з математики. Маю вузівську відзнаку за навчання – червоний диплом і путівку в аспірантуру. Перший запис в трудовій книжці зроблено першого листопада 1961 року. Посада – асистентка кафедри математики Луцького державного педінституту. Не віриться, що за спиною майже 60 років щоденної праці, сповненої бажанням вдосконалювати педагогічну майстерність викладання у загальноосвітніх школах математичної науки. Кожен із моїх колег службові обов’язки виконував із такою ж любов’ю у своїй галузі і з таким же натхненням. Це одна із характерних особливостей колективу. 

Вагома частка  життя Валентини Яківни минула за керівництва Нестора  Бурчака. Працювали єдиною командою незалежно від посад. Все, що збудовано із нових приміщень: гуртожитки №4, №5, №6 – це за часів ректорства Нестора Володимировича. І проєкт нової бібліотеки також  його дітище. Шостий завершував Богдан Заброварний, а бібліотеку зводив Іван Олексеюк. Без сумніву, що вона окраса університету. Раніше тулилася у підвальному приміщенні старого корпусу. 1984 року здано в експлуатацію висотний навчально-лабораторний корпус. Інститут значно зміцнив наукову базу. Розпочалися суттєві зрушення  у навчальній та науковій роботі. 

За підсумками змагання часів Радянського Союзу Луцький педінститут виборов перше місце поряд з такими вузами, як МДУ, Казанський університет, Дагестанський педагогічний. Це серед 900 вищих навчальних закладів Союзу. Пригадую, як ми раділи, як планували роботу на перспективу. Серце завмирало від заслуженої ейфорії успіху. У 1985 році із Москви на Волинь прибув для вручення переможцям нагороди профільний заступник міністра. На цей час новий навчально-лабораторний корпус уже був зданий в експлуатацію. Ми дуже переживали за роботу підйомного ліфта, щоб не було збою, як це часто буває у таких відповідальних моментах. Але все обійшлося. Був задоволений від огляду наших наукових лабораторій. Там було продемонстровано як експеримент сучасну методику навчання фізики від сьомого класу, з якого розпочинали вивчення предмета, до десятого. Ініціатором відкриття лабораторій виступив Калапуша. Після перегляду міністерський чиновник висловив думку, що перше місце треба було присудити інституту лише за ці лабораторії та високу майстерність студентської художньої самодіяльності.

На жаль, сьогодні менше уваги приділяється зв’язкам із середньою школою.

У мій час  на математичному факультеті введено запис у дипломі спеціальність : «Математика. Освіта.» Це означало, що університет підготував вчителя для школи. Раніше писали – математика, фізика, а тепер освіта. Справа в тім, що в державі нині немає педінститутів, а таким записом підтверджуємо спеціалізацію випускника.

Як проректор з навчальної роботи, докладала чимало зусиль для підтримання рівня педагога перед іншими вузами. Адже до нас із Союзу та України приїздили вивчати досвід роботи. Вже через рік міністерство освіти і науки УРСР виставило для засвоєння нову цільову програму «Вчитель», яку ініціювали полтавчани. Їздила до своїх земляків вивчати досвід. Довелося в інституті багато що перебудовувати. Особливо забезпечити безперервність зв’язку: школа-вуз-школа. Щоб відібрати здібних дітей, започаткували школу педагога на базі наших лабораторій. Згодом створили профільні класи в школах обласного центру, потім в окремих регіонах. Залучено до експерименту школи № №12,18, 14,9, Нововолинську школу-інтернат з естетичним ухилом. Раз у місяць проводили профільні навчання  в інституті. Досягли неймовірного результату: 50 відсотків вступників були випускниками класів та гуртків школи молодого педагога. Останній випуск цих студентів завершився, коли ми стали університетом. Половина випускників отримала червоні дипломи. Таким був рівень підготовки спеціалістів. На курсі навчалося 75 студентів. Особливо домінувала російська філологія за часів генсека Андропова, який запроваджував навчання російською мовою. Наш вуз тоді посів четверте місце за чисельністю студентів в Україні.

Цільову програму «Вчитель» продовжили відкриттям факультативів майбутнього педагога, громадських професій, кафедрою педагогічної майстерності. Створили багато тематичних клубів: педагогічний, літературний… Нестор Володимирович був пристрасним шанувальником  створення історичних музеїв на факультетах, які ставали центрами наукової роботи. Досить змістовно оформили музеї археології  та геології на історичному факультеті.

Найбільшою мрією у Нестора Володимировича було створення музею творчості Лесі Українки. Її вдалося реально втілити. У 1989 році одержали дозвіл на відкриття лабораторії лесезнавства від Київського інституту літератури. Підсобив здійсненню задуму академік Микола Жулинський. Згодом сформувався науково-дослідний інститут лесезнавства. Нам вдалося виграти гранд на повне видання творів Лесі Українки. Для колективу це була дуже важлива робота. У 1985 році відкрито музей Лесі Українки. Одержали багато привітань з нагоди відкриття. Він став центром поширення творчості Лесі Українки, літературознавства та наукових досліджень. Оформлено кімнату-музей математика Кравчука, фізика Вавілова, який відвідував Волинь.

Перебудова навчального процесу проводилася так, щоб забезпечити якісну підготовку вчителя середньої школи відповідної спеціальності.

На математичному факультеті відкривається філіал школи для дітей  з найближчих сіл до обласного центру. Продовжуємо консультувати вчителів, які готують школярів до різноманітних олімпіад. Популярністю користувалися спеціалізовані клуби, які вели Г. І. Мудрик та Є. А. Бикова. На географічному факультеті активно працював геологічний гурток. На педфаці запрацювала художня самодіяльність. Заснували хорову капелу викладачів і студентів, яку вів Ярмош. І не з-під палки ходили на репетиції. Користувався великою популярністю колектив сопілкарів Фокшея. На репетиції танцювального гуртка приходили хлопці із фізмату.

Не забували і про підвищення кваліфікації педагогічного колективу інституту.

Організовували  конференції, семінари, запрошували для участі науковців з інших вузів. Навіть проводили Всесоюзну конференцію вчителів фізики. Організували і провели три загальноукраїнські наукові конференції. За підсумками 1988 року Міністерство освіти і науки України визнало інститут переможцем і нагородило відповідними  відзнаками і преміями.

Великий обсяг роботи та особистих зусиль, спільно з науковою радою, деканатами забезпечили підготовку документації для перейменування інституту в університет. Щоб її отримати, потрібно забезпечити четвертий рівень акредитації вузу. Проведена дуже копітка і марудна робота. Дуже приємно було почути від експертної комісії, що 75 відсотків факультетів зуміли досягти четвертий рівень акредитації. Вважаю, цей результат головним успіхом команди ректорату та усього колективу в його історії і щаслива сьогодні тим, що в цьому досягненні є частка і моєї праці з 1961 року.