Назад дороги немає

Назад дороги  немає

Обирати Президента, а у деяких куточках Волині й господарів на місцях, краянам довелося за кілька днів після страшної звістки – загибелі 10 волинян поблизу донецької Волновахи. Це стало чи не останньою краплею у рішенні кожного – йти чи не йти на вибори, та й власне у тому, кого ж обирати. Бо надто багато життів віддала Волинь за можливість почати все з чистої сторінки.

Луцьк. 8 год. ранку. Вирушаю на одну з дільниць міста (№071037), що розташувалася у школі №13. Попри ранню недільну пору, дорогою стрічаю чимало людей, які ранок 25 травня вирішили розпочати з волевиявлення. Дільниця працює, мало того: біля членів ДВК – уже невеличкі черги. До пів на дев’яту подвір’я школи й взагалі оживає. Отже, вибори розпочалися з неабиякої активності.


На іншій луцькій дільниці №071050 «журналістський ажіотаж» – тут, у стінах 15-ї школи, голосує голова облдержадміністрації Григорій Пустовіт. Втім, як виявляється, це стало несподіванкою для голови ДВК Володимира Карпюка, «у миру» підприємця. «Я й не знав», – усміхаючись, дивується він. А члени комісії наввипередки пояснюють: гуртожиток, де мешкає Григорій Олександрович, – на території дільниці, а тому він зазвичай голосує саме тут. До речі, головна специфіка дільниці в тому, що тут більшість виборців – військові (в межах ДВК колись було дві військових частини).

«Почали вчасно, заспівали Гімн, помолилися, першим опустити у скриньку бюлетень дозволили чоловікові. За гарною українською традицією – на щастя», – звітує Володимир Карпюк.

За мить на дільниці з’являється Григорій Пустовіт. Один. У вишиванці. Лучани розступаються, аби дати можливість голові облдержадміністрації отримати бюлетень. Члени ДВК кілька хвилин шукають його прізвище у списках і помітно хвилюються. Але знаходять. Дорогою до кабінки Григорій Олександрович жартує: в ту, що під номером 6, не піде – не на фарт. Тому заходить у п’яту. За кого саме голосує, не сказав, але зазначив: важливо – інше, аби волиняни йшли голосувати, бо країні як ніколи потрібен легітимний Президент.

Рожище. 12 год. На центральній площі біля міської ради б’є фонтан, на вулицях дуже людно. Цього дня для мешканців райцентру вибори двічі відповідальні, бо на 6-ти місцевих дільницях понад 10 тис. краян голосують і за Президента, і за міського голову. Як відомо Афган Алієв, який обіймав пост господаря міста і мав репутацію людяного і мудрого керівника, передчасно пішов із життя. Тепер же очолити громаду міста зголосилося семеро: Руслан Глинюк, Іван Лукасевич, Вадим Пелеш, В’ячеслав Поліщук, Ігор Пулатов, Ігор Шкільний та Олена Штельмах.

Опівдні тут уже проголосувало 630 із понад 2 тисяч виборців. Очевидно, один із пікових моментів волевиявлення. Бо на дільниці № 070782, що у 2-й місцевій школі, дуже людно й душно. Виборці вишикувані у чергу, що виходить за поріг шкільної їдальні, де розмістилася ДВК. Робота кипить, члени ДВК працюють, як у вулику. Тим часом голова комісії складає список із тих, хто не виявив себе у списках, аби на інших виборах помилку можна було виправити.

Лариса Свистунова, яка заправляє справами на цій дільниці, працює завучем у цій же школі. Виборчий досвід має ого-го який: увосьме є головою! Та й взагалі серед членів ДВК – багато вчителів, які традиційно не цураються проявляти громадянську позицію. Голова ж ДВК зауважує: завдяки вчасній реакції голови райдержадміністрації Вадима Дулюка, вдалося збільшити кількість членів комісії. Інакше, каже жінка, було б узагалі трудно. 24 травня умови для волевиявлення оглянули спостерігачі від канадської місії. Зауважень не мали, але звернули увагу на надто просторі вікна, крізь які можуть вести зйомку підрахунку голосів. Тому працівники ДВК завчасно затулили вікна шпалерами.

Чатувати за порядком місцевому міліціонеру тут допомагають самооборонівці. Але процес волевиявлення станом на 12 год. їхнього втручання не вимагав. Ми залишали дільницю, а люди йшли і йшли… Вранці наступного дня стане відомо: рожищани довірили посаду міського голови Вячеславові Поліщуку: підприємцеві з райцентру, кандидатові від «Батьківщини». Оцінювали, вочевидь, не за партійністю, бо лідерові білосердешних керувати країною цього разу не доручили.

Село Романів Луцького р-ну. 14 год. Комісія – всі до одного у вишиванках. На вікнах – букети піоній. Черг нема, але члени ДВК не без роботи. Вчителька Любов Мінько – за старшу. Теж каже, що головує не вперше. На 13 членів ДВК, тут – буквально кілька спостерігачів. Усього – трохи більше тисячі виборців. Населений пункт – за кільканадцять кілометрів від Луцька, але, зазначає Любов Петрівна, навіть ті виборці, які мають сільську прописку, але мешкають в обласному центрі, цього разу не полінувалися прибути на вибори. Романів – надзвичайно мальовниче село, з досить гарною інфраструктурою. З відомих жителів – екс-заступник голови облдержадміністрації, успішний аграрій Віталій Заремба. Сам він, до речі, за пропискою – лучанин, а от родина голосувати приходила.

Що впало у вічі: більшість романівців ішли голосувати з дітьми. «Ти кому віддав би голос?» – запитую у хлопчини років 10-ти, який зосереджено вивчає зміст скриньок під номерами 1, 2 та 3. «Першому», – по-філософськи відповідає той…

Загалом же симпатії селян цьогоріч змінилися. «У нас завше всі були за Юлю, тепер за Порошенка», – зізнається «електорат». А от якщо із Президентом усе більш-менш прогнозовано, то із сільським головою (а тут цього дня теж «подвійні» вибори) – навпаки. «Розколоти» селян зізнатися, кого ж бачать у цьому кріслі, не вдалося. Воно й зрозуміло: село ж… Раптом що не так, «спікер» автоматично стає мішенню для пліток.

На вибір всім – чотири претенденти: Галина Назарчук, Андрій Козачук, Алла Гіляровська та Олег Мазурик. Головні вимоги до переможця: звертати увагу на буденні людські клопоти, ремонтувати бічні дороги, освітлювати окраїни та розгортати там замети. А перше завдання голові бачив чи не кожен, хто заходив голосувати до старого приміщення Будинку культури. Зведене воно «за царя Гороха»: як гласить дошка на стіні – «до 50-річчя радянської влади». Тепер же – дуже й дуже «просить» ремонту…

Вибір зроблено. Чого чекатимуть волиняни від нового глави держави? Приблизно того ж, що й мама двох синів (одному з яких скоро й до армії час), сільський педагог Олена Гайдучик із Романова:

«А що нам треба?! Хороші зарплати: вчителям, лікарям… Щоб не тягнутися з останніх сил. За діток, щоб не зменшували виплат. Ми дивилися дебати дуже уважно. Думали, аналізували: он у одного з кандидатів син служить в армії. Так має бути! Діти перших осіб – не винятки. У мене двоє хлопців, я за це переживаю. Мені подобається, коли нема прірви між Президентом та народом. Менше охорони. Менше котеджів. Менше кортежів…».

А ще, схоже, під час президентських виборів-2014 утвердилася міцна традиція: на усіх дільницях, де вдалося цього дня побувати журналістам «Волинської газети», процес волевиявлення розпочали із виконання Державного гімну та молитви за країну. І це – глибоко символічного!

Олена ЛІВІЦЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (591) - 87%
Пізно (24) - 3.5%
Яка різниця? (12) - 1.8%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.5%
Мені байдуже (23) - 3.4%