→Регіони →Регіон

«Золоті руки» автомайстра

Лагодити «Жигулі» довіряю Юрію Костюку, який 37 років спеціалізується на технічному обслуговуванню цьому виду легкового транспорту. Порадив майстра-професіонала колега по черговій службі в обласному академічному муздрамтеатрі імені Т. Г. Шевченка Микола Ковальчук.

Здавалося б, в обласному центрі дуже просто відшукати хорошого майстра. Державних і приватних майстерень нині без ліку: з хорошим технічним обладнанням і без такого. Однак більшість спеціалізується на євробляхах. Пострадянський транспорт їх не зовсім цікавить. За десятки років набули вагомого досвіду технічного обслуговування німецьких, французьких та японських машин, або ж маячать перед очима вищі заробітки. Беруться за все, навіть за електроніку. Вважають, що голова, руки, молоток та рожковий ключ – головний технологічний аспект якості виконаного ремонту. Таких спеціалістів боюся найбільше. Кілька разів довірився, а потім очам не повірив: радіатор, карбюратор поміняні, забрали з бардачка запасні частини, які тримає водій про всяк випадок. Одного разу ледь не довів себе до інфаркту від такого ремонту.

А тут така пропозиція. Не стримався. Прошу мобільний телефон.

– Пане Юрію, у мене шоста модель «Жигуля», якому вже половина моїх прожитих років, – пробую розповісти свої проблеми. – Приїхав із села, а через два тижні не можу запустити двигун. Сусідські поради також не допомагають. Акумулятор підзаряджений, але ледве прокручує колінвал. Пусковий вузол стартера нещодавно замінив. Не маю можливості навіть відбуксирувати.

Умисно зосереджую увагу майстра на проблемі, сподіваючись на його приїзд. Надія не була марною. Просив повідомити адресу. Не встигнув одягнутися, як майстер вже телефонував, що на місці. Щоб запустити двигун знадобилося хвилин п’ятнадцять.

– Сьогодні можете користуватися автомобілем, – щиро мовив, – а понеділкового ранку затягніть до гаражів навпроти автозаводу. Заїзд вздовж залізничної колії.

У кожного майстра є свої характерні професійні особливості. Вони виробляються і примножуються роками практикою, знаннями за власним досвідом. Юрій розпочинав знайомство з технікою у Луцькому шостому профтехучилищі, про яке і нині відгукується добрим словом, згадує педагогічний колектив. Каже, що і нині може з легкістю керувати токарним верстатом та виточити необхідну для автомобіля деталь.

В армійські роки оволодів радіозв’язком. Планував після служби набути цієї професієї. Не склалося. Сьогодні і не пригадує мотиви інтересу до автомобіля. Якось спонтанно разом із колегою завітали до автомайстерні на Пугачова, що в обласному центрі. Стали роздивлятися, аж підходить чоловік та запитує: «Що, хлопці, подобається у нас?» Відповіли схвально. Довідалися, що якраз набирають на навчання групу молоді для направлення на Волжський автозавод «Жигулі». Погодився. Це ж цікаво для звільненого в запас воїна. Потрапив у групу спеціалістів з ремонту карбюраторної системи. Їх там на Жигулівському гіганті в учбовій групі прозивали «лікарями-кардіологами».

– А чому так? – запитую.

– Відомо ж бо, що карбюратор – серце не тільки двигуна, а й автомобіля. Пригадалася наша перша зустріч, коли мудрував із карбюратором, якого заставив працювати.

Звісно, навчання на курсах не обмежувалося лише карбюратором. Навчали лагодити усі вузли, блоки, механізми автомобіля, навіть електросистему. Після повернення в автомайстерню на Пугачова Юрій Костюк виконував усі роботи по технічному обслуговуванню «Жигулів». Не одразу все вдавалося. Нині з вдячністю пригадує своїх наставників, досвідчених працівників станції технічного обслуговування. З часом вже отримував самостійні наряди на обслуговування інших радянських легкових автомобілів. Вже його, Юрія Костюка молоді колеги розпитували, як провести обмін кілець в поршнях, відкоригувати зазори в клапанах двигуна, обміняти колодки гальм, залити масло в систему гальм або відрегулювати щеплення… Десятки операцій, які сприяють гармонійній і безпечній роботі усього автомобіля. Уже були свої клієнти, які просили керівництво скерувати авто саме до Костюка. Вони і тепер є, з багатьма дотримується товариської дружби, мають спільне захоплення.

– Ніколи не вирізняв клієнтів на своїх та чужих, – розповідає майстер. – Для мене важливо виконати обсяг робіт якісно і відповідно до наряду.

За ці якості характеру Юрія Костюка поважали і дотепер шанують усі автовласники «Жигулів». Досить одного разу, щоб зрозуміти, що кращого годі шукати.

Не втримуюся від запитання до колеги Миколи Ковальчука: «У чому криється секрет успіху Юрія?»

– Не завжди водій може точно визначити, що бракує машині, – ділиться своїми міркуваннями. – Окреслюєш проблему, а діагноз встановить вже майстер. За це йому довіряю і погоджуюся з усіма зауваженнями і пропозиціями, які він виявить під час огляду машини. У мене копійка, але маю повну довіру до автомобіля.

Ось так вийшло і в мене. Спочатку майстер прийняв авто із проблемним стартером. Наприкінці дня повідомив, де і що варто замінити, прикупити нове, використати вживане. Дрібниць назбиралося на цілу сторінку учнівського зошита. З ними не можна не погодитися, адже це безпека руху та життя.

Нещодавно випробував «Жигуля» у поїздці до Рожища. Вічуття таке, ніби їдеш автівкою, яка щойно зійшла із заводського конвейєра. Одне задоволення, якого вже кілька років не відчував від поїздок, в яких завжди переслідували незначні і більші проблеми. Дякую Вам, Юрію за руки золоті, професійність і людську надійність.

Степан ШЕГДА.

Фото Віктора РАЙОВА.