→Регіони →Луцьк

День, оповитий смутком

Волинь із великим сумом сприйняла звістку про передчасну смерть Ростислава Новосада. Надійного друга «Волинської газети», кваліфікованого управлінця та ефективного директора Гнідавського цукрового заводу.

У пам’яті одразу ожили журналістські зустрічі у затишному кабінеті на третьому поверсі управлінського корпусу гнідавської цукроварні. Як Ростислав Павлович щораз, забачивши нас у дверях свого кабінету, встає зі свого робочого місця, і, щиро усміхаючись та жартуючи, йде назустріч, тисне руки, запрошує до столу, а секретарку просить принести усім каву.

Ці розмови завжди були конструктивні, надзвичайно цікаві і корисні, адже ми щиро обмінювалися думками і про місцеву господарку, і про кадрові перестановки з черговою зміною влади на Печерських пагорбах, не оминали увагою ні чиновників, ні депутатів, ні політиків.

А ще багато говорили про долю простих людей, розвиток Волині і Луцька, зокрема, й успіхи та проблеми ПрАТ «Гнідавський цукровий завод».

У час, коли Україна опинилася під російською агресією, отримала «братню» війну, з колегами стали працювати над новими технологіями, аби зробити і свій внесок в енергетичну незалежність України від войовничого сусіда, який щоразу шантажував українців як не газом, то нафтою… І ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», попри солоду, став виробляти ще й біоетанол...

А ще Ростислав Павлович надзвичайно плідно і розумно працював з аграріями, разом по-державницьки намагалися утримати «потрібні площі буряка», а, відтак, ще й розпочали на заводі виробництво рідкого добрива, поширили цю практику на Волині. Він зі щирим серцем відгукувався до волонтерів, надавав необхідну допомогу добровольцям та військовослужбовцям ЗСУ, що безпосередньо перебували на передовій АТО/ООС. При цьому не забував і про дитячі садочки та школи Луцька. Усі були з солодом… Як і наші читачі, про що ми неводнораз писали.

...І ось таке гірке повідомлення: «Більше нема!... Одійшов у засвіти...»

Не вірилось. Ще нещодавно додзвонилися до Ростислава Павловича, у слухавці почули його голос… «О, у вас все гаразд – кашлю нема, дихання нормальне!..».

– Ні, не все нормально, – одповів на те Ростислав Павлович. – Лежу під крапельницею... Важко. Борюсь...

Був небагатослівним. Все ж, ми сподівалися, що він переборе недугу... Аби зайве не турбувати, побажали швидше одужати та повернутися до звичної роботи, яку він любив, знав і дорожив нею.

І ось читаємо на офіційній сторінці підприємства:

«Сьогодні перестало битися серце нашого колеги, голови правління Гнідавського цукрового заводу Ростислава Павловича Новосада. Пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця. Він жив, радів світу, людям, що оточували його. У скорботі низько схиляємо голови, молимося за упокій його душі. Віримо, що Всемилостивий Господь прийме його світлу та щиру душу в Царство Небесне. Вічна і світла пам’ять йому. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Ростислава Павловича! Із сумом та скорботою колектив ПрАТ «Гнідавський цукровий завод».

...Вже не вийде нам на зустріч, не розповість ні про свої дитячі, ні юнацькі літа, не згадає друзів, рідних, дружину, яку щиро любив, дітей, якими гордився...

Коли, бува, газета подавала чергове його інтерв’ю або писала про здобутки луцьких цукроварів, дорікав, що ми перехвалили. Насправді він ніколи нічим не бахвалився, був надзвичайно скромною і невибагливою людиною. Ось хоч би й такий штрих: він ходив до школи разом аж із двома народними депутатами України (Валерій Черняков – «Свобода», Ігор Лапін – «Народний фронт»), та ніколи не скористався ані одним із цих знайомств в особистих цілях.

«Ростислав Павлович – не просто успішний менеджер та керівник, а й патріот-державник, – розповідала «Волинська газета» від 23 квітня цьогоріч про нього. – Він не приховує, що родинний пріоритет – один із основоположних у його житті. І це не випадковість. Усі його родичі по батьковій і маминій лінії вміють шанувати своїх предків, вважають, що, попри генів, які передаються від покоління до покоління, родина впливає і на формування характеру кожного з його членів.

І це відбувається навіть ще до народження, адже невістка і зять після заручин, весілля, попри всіляку хатню роботу долучаються до прадавніх родинних звичаїв і традицій. Святвечори з містеріями Різдва, Василія – Старого нового року та Водохреща, Великодній цикл, Зелені свята, Петрівка, медовий і яблучний Спаси, три Пречистих, Покрова, осінньо-зимовий Введенський святковий марафон...

Звісно, пости, особливості харчування, автентичні обрядодійства, пісенні дивовижі, всілякі місцеві історії, давні предківські перекази... І за плугом походи, і з ліцями у руках правування кінним транспортом, і азартні змагання косарів, і заготівля дров на зиму... Все те впереміш з цікавими обрядово-звичаєвими особливостями, що й до сьогодні зберігаються в родиннім побуті Новосадів.

– Не знаю, наскільки добра це риса, – казав тоді Ростислав Павлович, – але, як мої діди та батько, я теж затятий до роботи, і вже, як візьмуся за щось, маю довести до кінця.

Школярем постановив собі змагатися тільки за відмінні оцінки. Мама Тетяна Кузьмівна, яка нещодавно відійшла у Вічність, – математик за освітою – у цім була найпершою помічницею і порадницею не тільки йому, а й старшому сину, а його братові Володимиру. Обоє закінчили школу з медалями: Володимир – із золотою, Ростислав – зі срібною, а, відтак, і з відзнаками отримали дипломи про здобуття вищої освіти. Ростислав Новосад закінчив механіко-математичний факультет Львівського університету за спеціальністю «Механік, математик-прикладник».

А другий свій диплом отримав в Академії державного управління за спеціальністю «Магістр державного управління». «Довелося попрацювати в охороні громадського порядку, в галузі освіти та сільського господарства, в органах державного управління і місцевого самоврядування і на виробництві, – ділився якось із нашими колегами-журналістами. – Пройшов від районної ланки до обласної».

ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» очолював із травня 2016 р. На зборах акціонерів було обрано його головою правління, до цього працював виконуючим обов’язки і 12 років заступником на цьому ж підприємстві.

Всі ці роки відчував підтримку дружини Оксани, дорожив цим, гордився синами Тарасом та Богданом, часто згадував тата й маму. Сім’я, родина для Ростислава Павловича – були завжди особливими, адже завдяки їм, вважав Ростислав Павлович, і він відбувся.

– Я у дитинстві інколи думав: чому мати визначає для нас якісь рамки, не дає більше свободи для прийняття рішень? – роздумував при зустрічах. – З віком ці рамки тільки звужувались. У неї в житті було все мудро, коли ти на слабких ногах, на слабких руках, тому що ти ще дитина, ці рамки мають тримати в тонусі… Чому мама так суворо означувала коло наших інтересів, обмежувала, як нам здавалося, нашу свободу, можливість приймати якісь власні рішення, а з набуттям віку ще й звужувала ці рамки, лише тепер зрозумів: ненька була надзвичайно мудрою, могла передбачити багато що наперед, а що дуже сильно нас любила, намагалася оберегти нас од всіляких негараздів. Я був ще на слабких ногах, бо ж дитина, ці рамки тримали мене, окреслювали обов’язки і права. У цьому плані було дещо важко, а потім ми зрозуміли, як вона ощадила наш час і нерви. Я подивився на термометр – +14°, я виходжу, мама очима глянула – бачить, що ми засвоїли її урок, не перечила. Такі прості ситуації, але вони привчили нас до порядку. Сніданок, обід, вечеря, три хвилини на миття рук. Приходиш зі школи, можеш відпочивати.

Поділився він і спогадами про студентські та армійські будні, порадів за сина:

– Молодшому синові виповнилося 18. Він, за прикладом старшого брата, вступив на навчання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, якось навіть потрапив у новорічну передачу СТБ із думкою про Святого Миколая.

Любов та повага до батьків, дітей, родини, друзів, колег допомогли йому усвідомити велич народу та його держави.

Ростислав Павлович із великою відповідальністю ставився до обов’язків керівника ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», переймаючись долею колективу та «солодкої» галузі загалом, дбав про державні пріоритети...

До речі, кілька разів газета, незважаючи на звинувачення високопосадовців різного рангу, проявляючи принципову позицію, ставала на захист цього талановитого мудрого керівника. Після цього правда, яку повсякчас сповідувало і сповідує наше видання, торжествувала.

У нашу першу зустріч ми почули від нього цікаву оповідь про поїздку у Канаду до рідного дядька. Інколи жартома, інколи всерйоз розповідав, що коли допоміг родичам у господарці, то дядько ввечері дав йому кілька доларів. «У нас дармової праці нема, – мовив». Коли ж дізнався, що небіж за місяць має лише шістнадцять доларів, то ніяк не міг второпати, як за такі гроші можна вижити. Бідкався і тоді, коли дізнався, що далеко не всі українці сплачують податок за реалізовану продукцію, вирощену на власній присадибній ділянці. «От тому ви так і живете, що обманюєте державу, яка, звісно, не має грошей, аби добре платити усім, – резюмував».

Ростислава Новосада шанували скрізь. Він був «Людиною року 2018». Якось виданню «People UA» на питання «З ким співпрацюєте? Розкажіть про ділових партнерів ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», відповів:

«Партнери – це наша гордість. Ми співпрацюємо з такими господарствами, керівниками яких є Валерій Діброва, Олександр Андріанов, Віктор Шумський, Анатолій Никонюк, Валентина Здрилюк, Євген Шеліпін, Андрій Ясниський та інші. Нашими підрядниками є ремонтно-механічний завод «Славута», «Адвісмаш» (керівник – генеральний директор Ельдар Кучава), «ЦукорЕнергоМонтаж» (Микола Мазур), «Інтехнов» (Микола Парахоня), «Техенергоцентр» (Петро Вара), «Магмас-автоматик» (Юрій Мрічко), «Сатер» (Олександр Арапов), «Агробрікс» (Леонід Лащ). Варто відмітити й постачалькників обладнання: «Noton» (Польща), «Polimex» (Польща), «Babbini» (Італія), «BMA» (Німеччина), «Putch» (Німеччина), «Hanmar» (Польща). Це ті люди, які розуміють нашу ситуацію, а ми їхню. Це і дозволяє нам бути одним з кращих заводів України. Я зобов’язаний висловити велику подяку усім їм».

...Більше не зустрінемо Вас, Ростиславе Павловичу! Ми щиро Вас поважали, шанували і любили. Як і наші читачі, яким щоразу при зустрічах розповідали про велику українську Людину, що знає про найменші труднощі робітників, селян, інтелігенції, дорослих і дітей...

Спочивайте в Бозі, Ростиславе Павловичу, хай янголи мовлять добре слово за Вас до Бога... Дружині, дітям, родині висловлюємо щирі співчуття.

Найтяжча втрата для сім’ї... Але й не тільки для сім’ї... Для його друзів, колег, цукроварів, аграріїв, інших бізнеспартнерів, для всіх волинян, цілої України... Велика Людина, українець, патріот одійшов од нас...

Редколегія «Волинської газети».

На фото Віктора Райова: таким був Ростислав Новосад.