Дайош Другий фронт!

Дайош Другий фронт!

6 червня 1944 р. наші союзники – війська Великої Британії, США і Франції – перетнули протоку Ла-Манш і, здолавши запеклий опір гітлерівців, захопили плацдарм у Нормандії. Так було відкрито «Другий фронт» Антигітлерівської коаліції в Європі, і спільними діями з РККА менш ніж за рік було розгромлено людиноненависницький режим третього рейху.

Через 70 років після цієї історичної події тема спільної з країнами західних демократій боротьби з агресором знову стає актуальною. Різниця лише в тому, що на початку Другої світової війни загарбники наступали на Україну із Заходу, а тепер – зі Сходу.

Тож участь новообраного Президента України Петра Порошенка в урочистостях із нагоди славного ювілею, які відбудуться у Франції 6 червня ц. р., і дасть остаточну відповідь, скільки часу триватиме оборона нашої держави від путінських загарбників та їхніх посіпак із числа східноукраїнських колабораціоністів і чи можемо ми розраховувати на дієву, а не ритуальну допомогу США, Великої Британії, Франції, ФРН та інших демократичних сил світу не тушонкою чи шкарпетками, а зброєю та боєприпасами.

У 1944 р. вони повинні були розпочати операцію «Оверлорд» вдосвіта 4 червня, але її величність погода внесла суттєві корективи. Довелося зачекати до 6-го числа. І хоча шторм не зовсім ущух, окрім додаткового ризику, для десантних кораблів це подарувало й несподіване полегшення: гітлерівська авіація фактично бездіяла.

Вогненний наліт 1300 бомбардувальників на позиції гітлерівців, а потім солдати почали штурмувати сушу…

Як згадував американський генерал Омар Бредлі у книзі мемуарів «Записки солдата», початок був дуже тривожним:

«На борту корабля «Анкон» Джероу і Хюбнер притулилися до своїх радіоприймачів так само безпомічно, як і я. І вони також не могли вплинути на хід бою більше, ніж я. Ми спостерігали за ходом штурму через легкий туман і чули гуркіт гармат, проте результат бою цього ранку вирішували рідесенькі ланцюжки мокрих піхотинців, які залягли на побережжі Франції»…

До речі, навіть радянська влада 70 літ тому з нетерпінням чекала висадки союзників і гаряче вітала цей факт! Під загальним заголовком «Трудящі Волині вітають війська союзників, які висадилися на північному узбережжі Франції» газета «Радянська Волинь» 9 червня 1944 р. широко висвітлювала приплив піднесення мешканців нашого краю та його тодішньої влади. Зокрема Г. Парфьонов, заступник начальника паровозного депо Ковеля, був переконаний: «Висадка… викликає в колективі величезне піднесення!». А збори працівників артілей Луцька «вирішили виконати план на 130%». Звістка також отримала «величезне схвалення колективу Державного історико-краєзнавчого музею», тоді як електрики обласного центру «зобов’язалися ще вище піднести продуктивність праці». А «мітинг у драмтеатрі постановив прикласти всі зусилля для кращого обслуговування частин Червоної Армії».

Ось так… Але, крім оснащення, виготовленого в тилу та доставленого воякам, крім добрих стратегів у штабах, усе завжди вирішує головна дійова особа війни: рядовий солдат! Та що робити нам, коли в Україні фактично третій місяць точиться неоголошена війна, внаслідок якої ми вже втратили значну частину території (Крим), а дві східних області – під загрозою? Як діяти, коли державна машина працює з великими потугами, коли оборонний потенціал розкрадено, коли вищий командний склад здебільшого перестав бути офіцерами по суті та призначенню, коли немає сучасної техніки, озброєння, і – головне! – регулярної та добре навченої армії? І як довго звичайні волинські хлопці чи чоловіки, мобілізовані до війська, будуть протистояти добре навченим та чудово оснащеним терористам та кадровий російським диверсантам?

Петро Порошенко в одному з недавніх публічних виступів сказав, що Україні тепер, як і під час Другої світової війни СССР, потрібна програма ленд-лізу. Тобто, як і 70 років тому, країни західних демократій можуть нам допомогти з військовою технікою, амуніцією і навіть обмундируванням та продуктами харчування, а після досягнення перемоги або залишити все це добро для нашого війська, або забрати назад. Але адекватної відповіді ні з Брюсселя, ні з Вашингтона поки не чутно… Тобто Другого фронту, як його знаємо з історії, може й не бути. Тому покладатися треба лише на власні сили та перемагати ворога. А ні – то здаватися в полон, кричати при цьому «Януковича на царство!» і відправляти в концтабори всіх, хто хоча б один раз побував на Євромайдані…

Думаю, що шкодувати мобілізованих до війська чоловіків охочих виявиться дуже багато. А готових припиняти боротьбу з терористами і окупантами ціною повернення режиму Януковича – одиниці, яких серед нас хоча й мізерна кількість, але це число зараз значно активізувалося.

Тому ніякий Другий фронт ні тоді, ні зараз не може підмінити собою нашої волі до боротьби. У солдатів-волинян, яких у 1944 р. мобілізували на Волині, не було бронежилетів і приладів нічного бачення. Але вони йшли в бій, розуміючи, що врятувати своїх рідних можна лише після знищення нацистського режиму. У вояків УПА, де на кількох повстанців був один кріс, про підтримку авіації навіть і не мріяли. Проте вони воювали за Незалежну Україну, а не за статус учасника бойових дій, і не за отримання після війни безплатних легкових автомобілів, а за свою землю і своїх рідних.

Тому сьогоднішні солдати повинні пам’ятати: настав їхній час зі зброєю в руках захистити від супостата рідну землю так, як це робили їхні батьки та діди.

Ну, а ті, хто в тилу намагається підірвати боєздатність наших Збройних сил, спецпідрозділів СБУ та Нацгвардії або через власні амбіції, або через стимулювання «третьої сили», мають не забувати: на війні як на війні, спочатку розгубленість, потім елементи паніки, а потім аналог сталінського наказу №227 «Ні кроку назад!» і розстріл панікерів, мародерів та дезертирів на місці скоєння злочину без суду та слідства. Інакше не буває. Інакше держави гинуть. Інакше громадяни перетворюються на рабів…

Тому коли Вітчизна в небезпеці, кожен, хто на фронті – герой.

Кожен, хто допомагає солдатам у тилу – герой.

А хто заважає їм – той не тільки ворог, але й покидьок.

Володимир ДАНИЛЮК.


Боєць української армії!

Ти не даси кохану на ганьбу 

та безчестя путінським бойовикам!



 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (8) - 57.1%
Пізно (1) - 7.1%
Яка різниця? (1) - 7.1%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (0) - 0%
Мені байдуже (3) - 21.4%