→Регіони →Регіон

Перші результати втішають

«Волинська газета» повідомляла своїх читачів, що акціонерне товариство «Укрпошта» дало старт передплатній кампанії на періодичні видання наступного року.

Тепер з новообраними керівниками та депутатами справи підуть веселіше. Щоправда, нікого з них ми поки що не бачили на поштових відділеннях у Рожищі, Старій Виживці та Любешові. Напевно, мають більш нагальні справи. Газети та журнали почекають! А може взагалі до них і руки не дійдуть. Це ж гора справ чекає попереду. Тут ніколи вгору глянути, то коли ж ту газету читати?! Та ще й гаджет завжди допоможе бути в курсі новин. Що вони там іноді виссані з пальця, то це діло другорядне.

Та позиція чи думка достойників громад погоди в передплатній кампанії не роблять. Вона залежить від любові читачів до обраного видання та чіткої організації процесу оформлення квитанцій поштовиками. З останнім, як засвідчили наші спостереження, далеко не все гаразд. Як у Рожищі, так і Старій Вижівці День передплатника пройшов вкрай мляво. Склалося враження, що він для працівників відділення та листонош став зайвою обузою. Ми не почули ні від кого слова на підтримку якогось друкованого органу. Це тим більше дивно, що поштові працівники, особливо листоноші, добре знають своїх людей. Ті в свою чергу до них прислухаються і в проханні не відмовляють. До того ж, як відомо, пошта не залишається в накладі від передплати. Тож така байдужість дивує.

Зрозуміло, що роботи у працівників пошти вистачає. Сюди йдуть, аби сплати за побутові чи комунальні послуги, отримати пенсію чи посилку. Окрім періодики, їм тепер не з власної волі доводиться торгувати ще й ковбасами й консервами та іншими супутніми товарами. У той же час зарплата у низах мізерна, про що ми знаємо і пишемо, намагаючись достукатися до найголовнішого керівництва. Вважали і вважаємо працівників пошти своїми надійними партнерами, оскільки зав’язані на одній спільній справі: ми випускаємо друковане слово у світ, а поштарі доставляють його до людей. Раз так, то повага має бути обопільною та взаємовигідною. Бо було, що авторові цих рядків довелося навіть оформляти абонементи на передплату. Нічого страшного у цьому не побачив, коли треба, то треба. Тільки обов’язки чітко прописані у кожного. Та коли розмова на чистоту, то щиро вдячні старовиживцям за каву, якою трохи зігріли душу.

На щастя, така ситуація не повторилася у Любешові. У цьому дружньому колективі, який нещодавно очолила Наталія Соколова, трудяться Ірина Антончик, Іван Корець, Ольга Шкаралевич, Наталія Кух, Наталія Комарук, Галина Медведюк, Валентина Русило, Світлана Гриневич, Валентина Соломин та Надія Лук’янович. Наталія Григорівна поінформувала, що вони роблять усе можливе, аби справитися з доведеними показниками щодо передплати періодичних видань. У серфісному центрі (і це не вперше) за робочими столами ціле відділення листонош. Вони оперативно оформляли передплатні квитанції на газети, серед яких, чого гріха таїти, найбільшою популярністю користувалася місцева районка «Нове життя», яку нині редагує член НСЖУ Наталія Муха. Подібну практику обслуговування застосовують у День передплатника у Локачах та Горохові.

Коронавірусна пандемія дещо позначається на роботі і редакційних, і поштових колективів. Відділення обмежують кількість людей, які ідуть на пошту. Так, зокрема, було і в Рожищі. Як не як, але це також вносить певний дисонанс у передплату. Не кожна людина має запас часу та терпіння. Пів годинки постояв, махнув рукою і пішов. Завтра черги не буде.

Того дня Ганна Рура у справах приїхала на пошту в Рожище. Вона відразу відгукнулася на нашу пропозицію передплатити «Волинську газету». Живе Ганна Степанівна разом з чоловіком Петром Степановичем у с. Копачівка, що побіля траси Ковель – Луцьк. Усе життя подружжя чесно та сумлінно трудилося на «Рожищеферммаші». Зростили двоє дітей – Михайла та Тетяну, мають троє внуків: Андрія, Дарину та Дмитра. Аби економити пенсійні гроші, вирощують городину.

Незабаром виповниться сорок років, відколи Наталія Ісакова взяла сумку листоноші. Робота подобається, в іншому випадку не прижилася б. Коли запитали звідки родом, дещо зашарілася: «Ви знаєте, мені навіть соромно зізнатися, що родом з Росії. Мені боляче, що нині моя нація затіяла таку братовбивчу війну. І головне, люди бездумно підтримують агресивну політику кремлівського вождя». Наталія Фанасівна та її чоловік Микола Васильович тішаться своїми дітьми Русланом та Людмилою, а також внуками Денисом та Анастасією, яких хочуть бачити здоровими та щасливими.

Не обійшла увагою «Волинську газету» і директорка Рожищенської загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступеня Ольга Пироганич. Уже понад півтора десятка літ Ольга Михайлівна не розлучується зі своїм улюбленим виданням. Цьогоріч вона стала лавреатом редакційної лотореї. Приз отримувала з рук головного редактора газети Володимира Данилюка. Педагог закохана і свій предмет (рідну літературу), і в своїх вихованців.

– Коли діти в березні залишили школу, вона дійсно лишилася, неначе сиротою, – вертає у початок пандемічної ситуації співрозмовниця. – Коридори та класи стали порожніми та сумними. Приходила на роботу і школа стала якоюсь пусткою. Навіть на душі було холодно. Це важко сприймалося. Школа – це гамір, веселий сміх, коридори мають бути наповнені дітьми. А тут все зупинилося і, здавалося, життя завмерло. Ми з неабияким нетерпінням готувалися до зустрічі з дітьми першого вересня. Коли вони прийшли в школу, в знаєте, життя завирувало, забуяло. Таке піднесення було, така радість. Дитячий сміх, коридори вирують. Діти стовідсотково з’явилися на навчання. На жаль, біда не оминула і нашого колективу. Частина вчителів перехворіла на Covid-19. Діти також були розчаровані в тому, що вони не ходили в школу. Переймалися і батьки, яким набагато спокійніше, коли їхні милі чада на уроках. Адже є сім’ї, які мають двоє і троє дітей. При наявності одного ноутбука вони не можуть забезпечити належного дистанційного навчання. Школа також не має в достатній кількості такої техніки, щоб цей процес осучаснити і щоб організувати онлайн навчання, яким воно має бути насправді. Що я помітила, що ця пандемія спричинилася до того, що діти нині менше симулюють, менше пропускають заняття. Вони хочуть бути на уроках, хочуть бути разом. Видно, що заскучали один за другим, за живим спілкуванням. Нещодавно зібрали батьківський комітет, то всі за те, аби діти ходили в школу.

– Ольга Михайлівна, коротенько скажіть про свій коллектив, який очолюєте не один рік?

– У нас сорок чотири педагоги, п’ятнадцять працівників обслуговуючого персоналу. Колектив хороший і мудрий, який вміє дати якісні знання своїм вихованцям, вміє організувати роботу, вміє працювати з дітьми. І виховний, і освітній процеси на належному рівні.

У числі перших, хто завітав у День передплатника на поштове віділення Старої Вижівки, ми зустріли й нашу цьогорічну лавреатку, якій не так давно завезли мішок солодкого продукту, Валентину Усову. Валентина Іванівна йшла з нічної зміни, працює оператором на місцевій автозаправній станції. Знову не втрималася, аби не поділитися материнською радістю: у грудні старшому синові Романові, якій нині на фронті, мають присвоїти чергове звання майор. Весною має прийти у відпустку. Просимо Валентину Іванівну організувати журналістам «Волинської газети» зустріч із сином.

Окремих оповідей заслуговують і долі Віри Дубик та Геннадія Сачука зі Старовижівщини, Надії Крисько і Надії Смокович з Любешівщини та ще багатьох волинян, які не так давно поповнили ряди наших передплатників.

Усім їм ми вдячні за увагу до нашого видання, яке й надалі будемо старатися робити цікавим та змістовним, аби задовільнити найвибагливіші читацькі інтереси.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: Дні передплатника у Рожищі, Старій Вижівці та Любешові.