Афера століття

66 років тому на березі річки Сапалаївки, на околиці тодішнього парку імені Климента Ворошилова, гриміли бравурні мелодії духового оркестру. Прикрашений багряними прапорами та портретами вождів марксизму-ленінізму, вирушав від станції «Піонерська» в свій перший маршрут трофейний німецький локомотив фірми «Хеншель»… 

Так, 8 листопада 1954 р. була написана перша сторінка легендарної історії Луцької дитячої залізниці. Нині ж виникає загроза похмурого епілогу – цілковитого її закриття та розпродажу рухомого складу, колії, будівель та землі… Чи зможуть лучани врятувати свою залізничну автентичність?

Зараз важко встановити, як склалася подальша доля  восьмикласника Валентина Ведерського – першого машиніста німецького трофейного локомотива фірми «Хеншель» 1941 року випуску, але в історії він закарбувався назавжди.  

Узагалі, в 1952 р. будівництво першої на Волині дитячої залізниці стало справою честі не лише залізничників, але й тодішнього партрадянського керівництва. Але тільки розпочавши, будівельники згорнули роботи. Через брак фінансування. І тільки влітку 1954 р. начальник Львівської залізниці Микола Ткаченко видав наказ, яким примусив усі структурні підрозділи надати для спорудження об’єкта всю необхідну допомогу. 

Як свідчить історія, в серпні-вересні до будівництва колій та вокзалів на станціях «Піонерська» (нині – «Росинка») та «Молодогвардійська» (згодом «Водограй») було залучено понад 10 тис. залізничників, піонерів і комсомольців. Права прокататися на першому поїзді НF 11751 типу 0-3-0, до речі, на «Жовтневі свята», удостоїлися лише школярі, які найбільш відзначилися на будівництві залізниці…

У 1962 р. дерев’яні пасажирські вагони були замінені двома суцільнометалевими вагонами фірми «Pafawag», а в 1971 р. залізниця перейшла з парової тяги на тепловозну. Дорога отримала свій перший тепловоз ТУ3-033, а пізніше основним локомотивом став ТУ2-097. У 2009 р. він був відправлений на капітальний ремонт, а потім переданий в Антонівку. Тож на цей час поїзди водить тепловоз ТУ7А-3094, який добряче потрудився на вузькоколійці в закарпатському м. Берегово.

Протяжність Луцької дитячої залізниці офіційно становить 1,5 км, поїздка триває щонайменше 7 хв., що робить її однією з найменших в Україні. Власне, це сталося не через «проклятих комуністів», а внаслідок «дикого капіталізму» початку 90-их років минулого століття. Саме тоді протяжність дитячої залізниці значно зменшилася через передачу частини Ботанічного парку на березі річки Сапалаївки під… приватну забудову. Власне, нові котеджі зараз виросли буквально навпроти головного вокзалу, наїжачуючись на поодиноких відвідувачів високими парканами та камерами відеоспостереження.

Натомість сама станція наче завмерла в часі та просторі. Вона закрита на звичайний замок, усередині зали для очікування пасажирів видніються невеличкий більярд, тенісний стіл і ще якісь атрибути щасливого дитинства українських школярів…

Важливо, що незважаючи на нові технології транспортного сполучення, залізнична тема продовжує цікавити підростаюче покоління. На вже згадуваній станції «Росинка» у «докарантинні часи» відбувалися щотижневі заняття для школярів 5-11-го класів і навчально-виробнича практика на станціях та потязі для ознайомлення дітей і підлітків із професією залізничника…

Грім вдарив із ясного вересневого неба. На початку першого місяця цьогорічної осені на сторінці «Дитячої залізниці» в соцмережах було опубліковано таке:

«Шановні юні залізничники, працівники залізниці, містяни та гості нашого міста Луцька! На превеликий жаль, з «Укрзалізниці» прийшла погана звістка. Планується повне закриття дитячої залізниці. Що буде після цього з залізницею – невідомо. Тому ми хочемо попросити вас, аби ви поширювали допис по максимуму. Чим більше ви будете поширювати, тим більшою буде підтримка та меншою вірогідність закриття. Збережемо дитячу залізницю для майбутніх поколінь!»…

На той момент радник Луцького міського голови, а на цей час уже новообраний очільник луцької громади Ігор Поліщук відреагував миттєво:

«Хочу повідомити лучан, що Луцька міська рада готова взяти у комунальну власність комплекс споруд дитячої залізниці та обслуговувати її, виплачувати працівникам зарплату, аби зберегти її для міста та продовжити її функціонування».

І доки в адмінцентрі Волині триває зміна депутатського корпусу та органів управління виконавчих структур, тема майбутнього дитячої залізниці зависла в провітрі. І остаточно її змити з лиця землі можуть не бурхливі весняні повені, якими колись славилася в цих місцях норовлива річка Сапалаївка, а цілком рукотворні загати залізничних панів. Бо граничний термін знищення – 15 грудня 2020 р.

Задля збереження дитячої залізниці Луцька міськрада надіслала низку клопотань щодо передачі її на баланс міської територіальної громади. Відповідні листи спрямували на адреси АТ «Укрзалізниця» та її підрозділів (Рівненська дирекція залізничних перевезень, регіональна філія «Львівська залізниця»), Міністерства інфраструктури України. Нещодавно такий же лист направлено й Прем’єр-міністру України Денисові Шмигалеві. Нещодавно мерія отримала відповіді, – сповістили колегам із ІА «Конкурент» у відділі інформаційної роботи Луцької міськради.

«АТ «Українська залізниця» повідомила про неможливість безоплатної передачі майна Луцької дитячої залізниці у комунальну власність міста та пропонує розглянути можливість придбання зазначеного майна. Своєю чергою Міністерство інфраструктури України запевняє у підтримці збереження функціонування дитячих залізниць в Україні, проте не може втручатися в господарську діяльність товариства», – зазначається.

Отакої! Як безплатно землю отримати від м. Луцька в 1952 р. – то залізничники були не проти. Як використовувати під час будівництва безплатну працю понад 10 тис. дітей та підлітків – також. Навіть коли ставити на рейки трофейного німецького паровоза – також. А тепер, коли самі не хочуть чи не можуть забезпечити функціонування Луцької дитячої залізниці – то пропонують лучанам відкупити назад те, що вони ж колись віддали даром!

Наразі, як зазначають у Луцькій міськраді, важкі переговори з залізничними тузами тривають.

Власне, спілкування з ними відбувається і в іншому форматі.

Як повідомила пресслужба Служби безпеки України, оперативники блокували протиправний механізм постачання на регіональну філію «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» неякісних запчастин виробництва РФ, які ввозились через тимчасово окуповані території.

«Оборудка діяла протягом 2019-2020 рр. Її організували комерсанти за сприяння посадовців регіональної філії. Зловмисники налагодили постачання вживаних запчастин російського виробництва до локомотивів, серед яких були взагалі непридатні для використання. Неякісну продукцію ввозили контрабандою із РФ через тимчасово окуповані території Донецької та Луганської обл. Експерти зазначають, своїми діями фігуранти не лише завдали значних економічних збитків АТ «Укрзалізниця», але й створювали реальні передумови до виникнення надзвичайних подій на об’єктах критичної інфраструктури залізничної галузі», – зазначається в повідомленні СБУ.

Через реалізацію таких протиправних механізмів, як вважають експерти,  могло здійснюватися фінансування так званих «ДНР» та «ЛНР». Крім того, незаконні схеми гальмують розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств, які виготовляють або планують виготовлення даної продукції, створюючи при цьому додаткові робочі місця.

До слова: регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» обслуговує залізниці західної частини України: Львівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської обл. У її ж власності й всі об’єкти інфраструктури Луцької дитячої залізниці…

Тож із усього цього можна зробити один-єдиний висновок: очільники «Львівської залізниці» під проводом Романа Черніцького намагаються зекономити на луцьких школярах та збагатити бойовиків ОРДЛО. А якщо пригадати, що ця структура вперто відмовляється передати луцькій громаді історичну споруду колишнього залізничного вокзалу, де був ресторан «Світлофор», доводячи її до руїни, то в СБУ, мабуть, є підстави зацікавитися, на кого насправді працюють певні посадові особи…