→Рубрики →Історія

Марко Вовчок – не він, а вона…

Письменниця Марія Вілінська відома волинянам ще зі шкільного курсу української літератури як Марко Вовчок. Але дослідники встановили, крім відомих фактів, ще один, не менш скандальний: крім звинувачень у плагіаті чужих творів, додалися ще й сторінки про розхристане сексуальне життя цієї росіянки…

Відома столична журналістка Олена Новак-Зінченко у соцмережах опублікувала допис, який знову привернув увагу українців до одного зі своїх класиків. Ідеться про Марію Вілінську, яка народилася 10 (22) грудня 1833 р. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії Росії у збіднілій російській дворянській сім’ї. За життя вона не тільки двічі змінювала після офіційного заміжжя прізвища – спочатку на Маркович, потім на Лобач-Жученко, але й запам’яталася сучасникам… нерозбірливим сексуальним життям та скандалами, пов’язаними з… плагіатом!

Власне, ось що написала сучасна дослідниця Олена Новак-Зінченко. Незважаючи на доволі жорстку стилістику, з дозволу авторки подаємо допис без змін:

«Марія була розумною сучкою, яка знала, чого хоче від життя, як цього досягти, брала це, і при цьому не зважала на думку інших. І на це були причини. У юнацтві її зґвалтував п’яний вітчим, але мама його не вигнала. Відтоді Марія заприсяглася взяти від життя найкраще, аби більше ніхто не посмів чіпати її. І почала діяти.

Досконало вивчила 5 мов, чуттєво вміла писати, розбиралася у політиці, економіці, географії, математиці, мистецтві.

На любощі й пестощі не скупилася, якщо їй це було вигідно або вона цього безтямно хотіла.

Марію «застукали» на гарячому з поміщиком Марковичем на 11 років старшим за неї. Після цього пара побралася. Марія не приховувала, що хотіла просто поїхати від батьків, тому лягла зі старим. Поїхала з ним в Україну. Чоловік швидко набрид молодій Вілінській. Їй потрібен був хтось впливовіший, аби зробити кар’єру письменниці. І Марія його знаходить. Тодішній авторитет у літературі – Пантелеймон Куліш. Роман із ним зробив Вілінську знаменитістю, її твори розкуповували миттю.

Вони з Кулішем таємно вирішили їхати до Берліна, а звідти перебратися до Дрездена, аби жити разом. Обоє були одружені, тому за кордон виїжджали нарізно. Вілінська поклала у валізу Куліша свою білизну, а він віддав їй свої гроші.

Пантелеймон приїздить першим. Чекає Марію. І дізнається, що кохана їде до Берліна з його грошима й Тургєнєвим, який пообіцяв їй зв’язки й безбідне життя у Європі. Куліш поспіхом повертається в Україну, аби просити пробачення у дружини.

У Європі Марко Вовчок швидко оговтується. Виганяє Тургєнєва і віддається юнаку Саші Пассеку, бо бажає його понад усе. За 6 років він помирає, Марія вперше тужить за чоловіком.

Згодом повертається додому. Їй знову треба влаштовуватися. Вілінська пристрасно кохається з відомим літературним критиком, своїм троюрідним братом Писерєвим. Він пише чудові рецензії на її твори, що сприяє їх успіху.

Після його смерті 3 місяці жінка не розмовляла взагалі. Певно, кохала.

Потім Вілінська через іншого свого коханця знайомиться з Жулем Верном, зачаровує його й підписує контракт на переклад та публікацію 15 його творів.

Організовує перекладацьке бюро. Заробляє добре, але працівникам майже не платить гонорари. Одна з найнятих перекладачок, сестра її чергового коханця, вирішує помститися й звинувачує Вілінську у плагіаті, суд це звинувачення підтверджує, й Вовчок втрачає усе.

Їде до Нальчика, аби сховатися. Щоб підтримати, до неї приїжджає син Богдан (від Марковича) зі своїм другом Михайлом Лобач-Жученком. І юний Михайлик закохується у Марію. Вона, звісно, відповідає взаємністю. Одружуються. Марко Вовчок підписує себе просто Марія Лобач. І ще 13 років щасливо живе з молодим Михайликом.

Сильна, гаряча, спокуслива, цілеспрямована, авантюрна, відважна.

Ось вона справжня Марко Вовчок. Про це у школі не розкажуть»…

Для волинян ця історія цікава, як мінімум, ще з двох причин. Саме в обласному центрі нинішньої Волині, як уже повідомляла «Волинська газета» в статті «Чорна рада» – родом із Луцька!», і проживав молодий письменник Пантелеймон Куліш.

«Зараз немає остаточних документальних джерел, де саме в 1840 р. у м. Луцьку мешкав Пателеймон Куліш, але художник та дослідник Іван Бойко, котрий цими днями спробував відтворити пейзаж древнього міста з вікна оселі письменника та викладача, стверджує, що це був готель. І розташовувався він у будівлі на роздоріжжі вул. Драгоманова і Данила Галицького в Старому місті».

Саме тут майбутній класик і… коханець Марії Вілінської й розпочав творити свій фундаментальний твір «Чорна рада». Можливо, і ці його поетичні рядки були навіяні палкою пристрастю до ще незрадливої Марії Вілінської?

«І багато безталанних панна зустрічала.

І у серці зцілющії чари проливала.

І моє криваве серце скропила сльозою, –

Напоїла цілющою живою водою.

Обновилася, яко орля, юность мого серця:

Розпустила душа крила, пісня ллється, ллється…»…

Та недовго, як бачимо внаслідок невдалого візиту в Німеччину, лилася та пісня зрадливих любощів: Марія Вілінська просто обдурила Пантелеймона Куліша, як і десятки інших чоловіків, використавши їхній потенціал сповна.

До речі, саме Пантелеймон Куліш першим публічно звинуватив Марію Вілінську в… присвоєнні чужих творів! Він у 1857 р. був редактором та видавцем збірки «Народні оповідання» Марка Вовчка, тож бачив оригінал рукописів та автографи справжнього автора цих творів. Їх, до речі, не знайдено й досі…

А познайомилися Марія Вілінська і Опанас Маркович у салоні її тітки Єкатєріни Мардовіної в м. Орлі, де часто збиралися відомі письменники й фольклористи. Саме там, у 16 років, Марія й «лягла» під свого першого майбутнього чоловіка Опанаса Марковича, українського фольклориста і етнографа, який, як стверджували сучасники, і написав усі твори, підписані як Марко Вовчок!

Правда, невдячна Марія Вілінська жорстоко обійшлася з Опанасом Марковичем: у 1859 р. подружжя поїхало за кордон, але скоро, через зраду Марії, «рогоносний» поміщик повернувся звідти сам. Більше з жінкою й сином він вже не бачився, хоча і посилав ще кілька років гроші за кордон для сім’ї, сподіваючись на повернення дружини, але так і не дочекався ні жінки, ні сина. Останні роки життя Опанас Маркевич провів у скрутних обставинах, розбитий морально, і помер на самоті 1867 р. у м. Чернігові в земському шпиталі…

Що Марія Вілінська майже нічого не написала українською після розриву стосунків із першим чоловіком, зазначав й Іван Франко (помер, до речі, внаслідок ускладнень, викликаних венеричною хворобою – сифілісом):

«Ще одна рiзниця заходить мiж її українськими i росiйськими творами. Хто читав українського Марка Вовчка, той хоч би який запеклий теоретик, напевно, стоятиме пiд впливом чару й розкiшностi його чудової мови. В московських творах Марка Вовчка, на дивне диво, зовсiм навпаки: мова ординарна, безбарвна, неорганiчна мiшанина людової великоруської з мовою канцелярiї та школи, густо пiдсипана українiзмами, українськими поговiрками та пiснями. Так i чуєш, читаючи тi оповiдання, що вони, неначе переклади з якоїсь iншої мови, рiдної i натуральної мови авторки. Тут у неї i горренднi партиципiальнi конструкцiї, яких нiколи не побачите в її українських писаннях, i безбарвнi та шаблоновi розмови панiв, а навiть розмови властивих її героїнь, крiпачок, не мають того блиску i колоритностi, що в українських оповіданнях»…

Власне, не тільки «великий каменяр», але й Олена Пчілка – матір славетної Лесі Українки – вказувала на те саме:

«Бо справді, яке-то колись було неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледве захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її властивостями й почала писати по-українськи, та ще як – краще всіх українських повістярів»…

Ось такими бувають «класики»…

Світлана КОМА.

На фото авторки і з архіву: Марія Вілінська у молоді роки та на схилі віку; перший чоловік – Опанас Маркович; один із коханців – Пантелеймон Куліш; пам’ятник Олені Пчілці в м. Луцьку.