→Інтерв'ю

Хай чабан, усі гукнули

Враженнями від виборчих перегонів до місцевих рад на Волині і в Україні, які закінчилися минулої неділі обранням міського голови Чернівців, ділиться опальний волинський політик, народний депутат України другого скликання, беззмінний голова обласного громадського об’єднання «Захист дітей війни» Ростислав ЧАП’ЮК.

– Місцеві вибори, яких не могли діждатися-дочекатися українці і проведення яких через пандемію не раз ставили під сумнів столичні і регіональні політики, нарешті відбулися. Виборчі штаби завершують розбір польотів, а переможці формують команди, які будуть виконувати обіцянки кандидатів. Розкажіть, Ростиславе Степановичу, які Ваші враження від виборчих перегонів і що стало найбільшою несподіванкою після підбиття підсумків голосування?

– Вибори до місцевих рад характерні виключно низькою участю виборців

у голосуванні в усіх регіонах України. В якійсь мірі, безперечно, вплинув карантин, але головне – розчарування людей владою в цілому, яка з кожними виборами стає все менш авторитетною, втрачаючи довір’я електорату. На жаль, збирають дедалі більше голосів виборців партії опозиції, які відстоюють у своїх програмах більш насущні проблеми народу, одночасно виявляючи прихильність до путінського режиму, який інакше як імперіалістичним та антиукраїнським не назвеш. Нинішня влада в Україні настільки некомпетентна, що навіть політизує закупівлю антивірусних вакцин, нехтує життям громадян. Відтак не стали несподіваними підсумки останнього голосування: перемогли гроші. Реалії такі, що товстосуми можуть купити сьогодні будь-який мандат, тим більше, що продажних виборців в умовах тотального зубожіння населення не бракує.

– Як ставитися до того, що сьогодні кожна політична партія намагається надягнути на голову лавровий вінок, виокремлюючи вигідні для себе показники. Хтось недосяжний за кількістю депутатів усіх рівнів, хтось – за кількістю виборців, які віддали голос за політичний бренд, хтось за лідерством в обласних центрах… Цей перелік можна, як ви розумієте, продовжувати.

– Пересічним українцям зовсім не цікаво та, зрештою, й неважливо, під які партійні прапори стало більше народу. Всі очікують радикальних змін у житті, підвищення добробуту, а не політичної тріскотні. Ще раз повторюся : переможцями виборів загалом у державі і , і зокрема, на Волині та в Луцьку стали великі гроші. Тому статистикою вже нікого не обманеш, реальні справи дадуть відповіді на питання, хто є хто.

– Вже відомо, що не змогли зберегти за собою владу політичні важковаговики.

– На жаль, багато авторитетних, досвідчених політиків втратили керівні кріслі в об’єднаних громадах, не змогли здобути депутатські мандати. Тут прадавня українська традиція: хай чабан, усі гукнули… Дарма, що блазень, комедіант чи інший не зовсім підготовлений до роботи у владі персонаж.

– На Волині впевнену перемогу здобула партія Коломойського-Палиці із претензійною назвою «За майбутнє». Вони взяли владу у містах обласного значення, найбільшій кількості об’єднаних територіальних громад, мають контрольний пакет акцій в обласній раді. На що повелися виборці: на світле майбутнє (нинішнє покоління волинян буде жити…), чи на нестерпне буття, яке вже дістало всіх?

– Каверзність ситуації полягає в тому, що обіцяне світле майбутнє в повсякденному житті кожної сім’ї може дуже швидко виявитися не лише сірим, а й темним. І кого спитаєш? Де поділися депутати від партії «Укроп», яких було найбільше в Луцькій міській та обласній радах? Партія «За майбутнє» створена «мудрими людьми» для прийняття рішень і законів «слугами народу», що втрачають колишню довіру виборців через прийняття антисоціального законодавства і повну бездарність у розвитку економіки. Одним з важливих завдань нової партії є забезпечення майбутнього Коломойському, до якого вже добираються юристи США.

– Аналітики відзначають, що під час виборів практично не було змагальності політичних програм. Команди відбувалися загальними фразами, словесною еквілібристикою, не було й солодких обіцянок.

– Маєте рацію. Як у відомій українські пісні – ні обіцянок, ні побачень. Уже набудували за гроші Євросоюзу міжнародний аеропорт в обласному центрі районного підпорядкування, тролейбусну лінію з Луцька до Шацьких озер, сміттєпереробні заводи у кожній ОТГ. А стосовно змагальності програм, то їх ніхто на очі не бачив, бо вони безплатно не оприлюднювалися. Монополізований інформаційний ресурс грав у одні ворота. Головна ідея виборчих платформ зводилася в основному до забезпечення стабільного добробуту їх керівників. Виборці добре розуміють, що поліпшення економічного і соціального розвитку України залежить від центральної влади, а там вона має тенденцію до повної відсутності компетентності.

– Яке ваше бачення притомності політичних еліт і, зокрема, на Волині. Судячи з перебігу першої сесії обласної ради нового скликання, керівна і спрямовуюча партійна сила просто деморалізувала політичних супротивників. Чи довго триватиме ера одностайності на Київському майдані?

– Ера одностайності на Київському майдані буде тривати лише до чергових виборів, можливо, й дочасних. Громадськість Волині ще добре пам’ятає, що було під час монополії влади в одних руках і до чого це призводить. Найбільш сумно, що під партійні знамена охоче стають представники інтелігенції, які повинні служити народу, суспільству, а не вождям і олігархам. Лягли під владу й представники інших політсил, бо на їх «обрання» вплинула та ж сама грошовита владна партія.

– А як вам родичі гарбузові? Після недавніх виборів їх не так вже й мало. Дружини, куми, діти…

– Останнє діло досліджувати родовід і родинні зв’язки можновладців. Цим доволі активно займаються соціальні мережі, їм, як кажуть, і карти в руки. Чи достойні поваги на Волині активісти інших партій, які опинилися у фарватері лідерів виборчих перегонів, – покаже найближче майбутнє.

– Чи спроможна новообрана волинська влада протистояти головним загрозам, які як дамоклів меч нависли над головами простих українців. Бурштин – це добре, ліс – теж, але чому нічого не роблять місцеві чиновники, аби зупинити галопуючий ріст тарифів на енергоносії, житлово-комунальні послуги, підвищити соціальні стандарти? Свіжий факт. Нещодавно сусід отримав платіжку на газ. За його споживання належить заплатити в листопаді 362 гривні, а за доставку АТ Волиньгаз – 899 гривень. Таких абсурдних прикладів з нашого життя чимало.

– Знаю, що нововведена плата за доставку газу набагато більше коштує за вартість використаного газу. Це повністю залежить від центральної влади, точніше від зовнішнього впливу на неї в інтересах газових монополістів. Зростання тарифів за комунальні платежі від місцевої влади не дуже залежить. Останнім часом побільшало розмов, що у формуванні тарифів на житлово –комунальні послуги останнє слово буде за місцевими органами влади. Якщо так станеться, то й добитися справедливості людям буде легше.

– Ви як колишній законотворець знаєте ліпше, чому в Україні протягом десятиліть правлять бал меншовики. Звісно, не в тому марксистському трактуванні. Навіть чинний президент, за якого нібито віддали голоси 73 відсотки українців /читай – виборців, які взяли участь у виборах/, насправді здобув заледве четверту частину громадян, які мають право голосу. Аналогічна ситуація будь-де.

– Уся виборна влада у центрі і на місцях представляє лише невелику частину виборців від їх загальної кількості. І поки таке явище буде мати місце, годі чекати відповідальності перед людьми чинної влади та її керівників.

– Однією з найболючіших під час виборчої кампанії була тема української мови. На одному із загальнонаціональних каналів колишня міністерка в уряді Азарова істерично переконувала аудиторію, що державна мова провокує міжнаціональну колотнечу і припливи ненависті в суспільстві. Це ж треба до такого додуматися. Що скажете з цього приводу?

– Скажу відверто, що за тридцятилітню історію Незалежності України не пам’ятаю добре політично підготовленого міністра освіти. Це були висококласні педагоги, але їхня політика була хибною, яка для багатьох учнів виявилася вразливою. Мені довелося бути у Фінляндії. В музеях демонстрували ксерокопію Декрету Раднаркому за підписами Леніна (Ульянова), Троцького, Сталіна та інших наркомів про надання Фінляндії незалежності від Росії. Повідомляли, що на той час фінську мову вважали рідною лише 5 відсотків, це переважно в окрузі Ювяскуля, а решта фіннів і карелів були шведськомовними, бо в Ювяскуля була єдина на всю країну гімназія з фінською мовою виклалання. На час мого перебування у Фінляндії вже 95 відсотків населення вважали рідною фінську мову, шведську лише 5 відсотків і то в основному жителі островів Балтики, які працювали в Швеції. Нікого до добра не слід примушувати насильно, бо це лише викликає спротив. В грудні 1991 року за надання Незалежності Україні проголосували 61 відсоток кримчан і 56 відсотків севастопольців, хоч Севастополь був пенсійним пристанищем усіх адміралів та офіцерів радянського військового флоту. Треба ж було завезти в Крим для похорону кілька спалених напалмом на вулиці Грушевського беркутівців, що захищали порожнє приміщення Верховної Ради, щоб більшість кримчан висловилася за імперіалістичний путінський режим.

– Мова, віра, армія. Погодьтеся, що ці святі поняття є надважливі для розвитку будь-якої держави, збереження її територіальної цілісності. Чому ми політизуємо державотворчі процеси і заграємо з агресором, в якого миру не випросиш? До речі, досить вкорінені проросійські настрої у Володимир-Волинському районі, який ви свого часу очолювали.

– В питаннях мови і релігії повинна переважати любов до іншомовних

співгромадян та іншого віросповідання. Щодо княжого міста. Володимир-Волинський протягом останніх століть зажди був гарнізонним містом. Перед другою світовою війною тут дислокувалися дві дивізії, укріпрайон і прикордонний загін, після війни – велике мото-стрілецьке військове з”єднання, більшість офіцерського складу і рядових вояків складали етнічні росіяни. Багато сімей увільнених у запас військовослужбовців тут і залишилась на постійне проживання. Ще донедавна в місті була загальноосвітня школа з російською мовою викладання. Тож не має нічого дивного, що у Володимирі багато носіїв російської мови і культури. Але я, більш ніж упевнений, що більшість російськомовних володимир-волинців є патріотами України і так само, як і ми, не сприймає путінський режим.

– А як бути з тими носіями мови і віри, які відкрито підтримують агресора і всіма правдами-неправдами тягнуть нас у російську неволю?

– Щодо носіїв мови і віри, які підтримують агресора, іншого виходу нема, як піддавати їх постійній критиці, але без образ і ворожості доти, поки не зрозуміють своєї хибності. Їхні нащадки можуть і мають стати патріотами України. Ну а прояви, які протирічать чинному законодавству, повинні отримувати відповідну правову оцінку.

– І питання на засипку. Наступним Прем’єр-міністром України буде…

– В Україні є десятки видатних управлінців, але президенти бояться на них опертися, бо стане дуже помітною їх неспівмірність зі справжніми державниками. Зеленський, безперечно, розумна людина, але взявся за надто важку справу. Дуже надіюся, що, вітаючи українців з Новим Роком, Президент зробить великий подарунок усім громадянам.

– Дякую за відверту розмову.

Розмовляв Михайло ОНИЩЕНКО.