Стрижка із психотерапевтичним ефектом

Стрижка із психотерапевтичним ефектом


Це і не тільки вміє робити турійчанка, яка за фахом… педагог!

Валю Підгайну (а по-дівочому – Шум) знають не лише у рідному Турійську. А все тому, що жінка зуміла поєднати професії вчителя, практичного психолога, бізнес-вумен і перукаря.

Як таке можливо, вирішуємо дізнатися в самої пані Валентини. Та коли напрошуємося на зустріч, жінка вражає ще одним фактом: окрім перелічених занять, вона займається ще й вихованням однорічної дитини та веденням домашнього господарства!

Втім енергійності Валентині Миколаївні не позичати: щойно варячи борщ та миючи вікна, вона за 30 хвилин уже готова до розмови.

Отож, починаємо здалека: від перших проявів любові до волосся.

На відміну від багатьох дівчаток, маленька Валя не стригла ляльок чи домашніх тварин. Тоді вона мріяла стати такою майстерною швачкою, як її бабуся.

–  Пригадую ті часи і досі дивуюся: як проста селянка-самоучка із Купичева настільки фахово володіла голкою! Вона могла пошити пальто, піджака, навіть сукню на шкільний випускний. До неї йшли люди не лише з Купичева, а й із сусідніх сіл, – із гордістю каже оповідачка. – Тож дивлячись на бабуню, я теж тренувалася й вигадувала різні наряди для ляльок.

Але підрісши, Валя захотіла стати педагогом, вступила до Луцького педучилища. І саме на цей період припав її перукарський дебют.

– Тоді я проживала у гуртожитку. Звісно, там, де збираються дівчата, рух у пошуку краси триває постійно: стрижки, проколювання вух, фарбування волосся. Тож і мене подруга вмовила підстригти її а-ля каскад, – сміється жінка, пригадуючи події майже 20-літньої давнини.

Словом, 150 хвилин роботи канцелярськими ножицями і – зачіска готова! Огріхи стрижка, звісно, мала. Проте їх приховало кучеряве волосся «піддослідної» подруги.

– Тоді я, чесно кажучи, не любила стригти. Дівчата мусили тижнями мене просити, аби згодилася на черговий «сеанс». Але парадокси долі стаються часто. Так вийшло і в мене, – продовжує оповідачка.

Однак Валентину взятися за перукарську справу примусив не стільки парадокс, скільки безвихідь.

– Так, це припало на перші роки моєї роботи у школі. Якщо точніше – 1996-97. Тоді, якщо пам’ятаєте, були масові скорочення. Хто лишався працювати – по півроку чекав зарплати. А мене, шкільного психолога, взагалі перевели на півокладу. Тож аби заробити бодай на хліб, я вирішила знову взятися за ножиці.

Оскільки стрижка тепер вартувала грошей, то це накладало відповідальність на майстра. Тому Валентина провчилася на платних курсах перукаря і – почала перевтілюватися у бізнес-вумен.

– Перших своїх клієнтів приймала на дому. Трохи назбиравши грошей, стала орендувати кімнатку. А торік «перукарня Валентини» відсвяткувала своє 10-річчя, – із гордістю каже її господиня.

За час своєї роботи Валентина Шум-Підгайна завоювала неабияку популярність серед жителів Турійська і довколишніх сіл (саме вони, до речі, порадили записати інтерв’ю з жінкою).

Навіть коли ми у приміщенні перукарні спілкувалися з Валентиною Миколаївною, клієнтки, які стриглися та робили манікюр, просто засипали майстриню компліментами. Мовляв, «наша Валя дарує не тільки зовнішню красу, а й душевний спокій», «це прекрасна людина і ще кращий перукар».

Чим же завоювала жінка таку хвалу? І в чому той «творчий підхід до стрижки», про який розповідають навіть найбільш вибагливі клієнтки?

– Насамперед скажу, що до кожної людини підходжу індивідуально. Тобто враховую тип її волосся, форму голови й овал обличчя (який буває і квадратним, і круглим, і трикутним). Зважаю навіть на характер клієнта: бо хтось не любить жодного «відступу» від попередньої зачіски, а хтось воліє щоразу внести нотку новизни чи то до стрижки, а чи до кольору волосся.

Аби йти в ногу з модою, Валя щороку їздить до Києва, бере участь у виставках, семінарах, тренінгах. Каже: це корисно навіть для того, аби запастися натхненням, не боятися креативу, навіть підвищити самооцінку як спеціаліста.

Ділячись перукарськими секретами, Валентина Миколаївна зізнається: успіх тут залежить і від уміння знайти «точку дотику» із клієнтом. Адже волосся – накопичувач та передавач енергетики: як позитивної, так негативної.

– Буває, прийде людина напружена, «наїжачена» – волосся таке неслухняне, що мусиш удвічі більше часу потратити, аби нормально вкласти, – з досвіду знає Валентина Підгайна. – Тому працювати доводиться не лише ножицями, а й добрим словом. Як я вже не раз казала: в мене стрижка із психотерапевтичним ефектом.

Величезний досвід пані Валентини як практичного психолога, майже 20 літ педагогічного стажу допомагає клієнтам знайти відповідь на запитання: чи віддавати 6-річку до школи, а чи не спішити; радяться батьки 9-класників, куди їхньому чаду податися: у 10-й клас чи у спеціалізований навчальний заклад. Тож аби дати дієву відповідь, перукар не тільки стриже, а й пригадує, наскільки дитина самостійна, вміє слухати і чути. Якщо не знає дитини, розповідає батькам про методи прийняття правильного рішення. Словом, за одну стрижку дарує 150 порад досвідченого педагога.

Дорослі клієнти теж приходять у перукарню, ніби на сеанс сімейного психолога. Когось турбують постійні сварки у сім’ї, когось – нерозуміння якогось вчинку другої половинки. Навіть про розлучення мову вели. Але щоразу Валентина Підгайна ставить за мету збереження сім’ї. Ось чому клієнтів у нашої майстрині не бракує.

– Щоби встигати всіх обслуговувати, маю дві помічниці. Дівчатка молоді. Однак стараюся, аби вік не впливав на їхній професіоналізм. Коли на стрижку приводять найменших клієнтів, саме помічницям стараюся передати це замовлення. Не тому, що дітей не люблю, а тому, що їх шкодую, – зауважує співрозмовниця й відразу пояснює:

– Я – людина повільна, скрупульозна, під час стрижки маю пропрацювати кожну частину голови. А це займає трохи часу. Натомість дитина сидить у кріслі хвилин 15, далі починає крутитися, йорзати, плакати. Тож потребує більш моторного, ніж я, перукаря.

От тільки помічниць знайти в Турійську – справжня проблема, зізнається Валентина Підгайна. Пояснення цьому дуже просте: робота, яка в місті оцінується від 50 до 150 грн (залежно від престижності салону), в Турійську вартує 30-40 грн. Дівчата ж отримують відсотки від заробленого. Тож виходить далеко не така зарплата, як у їхніх колег із Ковеля чи Луцька.

– Робота перукаря теж не легка. Мало того, що цілий день на ногах, так іще руки постійно підняті, спина напружена. Через це я сама вже маю проблеми зі здоров’ям, – не приховує жінка. – Однак любов до професії, помножена на вдячність людей, допомагає забувати про всі негаразди.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (67) - 85.9%
Пізно (3) - 3.8%
Яка різниця? (2) - 2.6%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (1) - 1.3%
Мені байдуже (4) - 5.1%