→Рубрики →Колонка редактора

Чому Порошенкові не позаздриш?

Отже, Україна вибрала нового главу держави. Вперше за роки незалежності в одному турі. Вперше переможець зібрав найбільше голосів в усіх без винятку регіонах. Уперше до влади прийшла людина, яка не має досвіду роботи в старих радянських та компартійних структурах.

Але не вперше починаємо чути стару фразу: «А що він зробив, той Президент?!».

І в цьому питання – відповідь, чому Петрові Олексійовичу навіть після перемоги в напруженому протистоянні з недавніми опозиційними соратниками справді не позаздриш.

Маємо розуміти, що країна перебуває далеко не в найкращих кондиціях. Щоб просто і доступно пояснити, куди ми скотилися за останніх 25 років, наведу просте порівняння: візьміть, наприклад, курс гривні до євро, долара США чи польського злотого, і тоді вам стане зрозумілим, що за середньостатистичного європейця ми існуємо в 16 разів скромніше, за американця – у дванадцятеро гірше, а за поляка – чотири рази не на нашу користь.

Але ця арифметика не на користь лише звичайному волинянинові, яких майже мільйон. Зо три сотні наших земляків і кілька десятків тисяч інших громадян України живуть ніби на іншій планеті, бо їхні реальні доходи вже давно або зрівнялися, або й навіть випередили рівень статків найбагатших людей планети.

Парадокс полягає в тому, що бідні низи будуть прагнути жити краще. Тоді як верхи намагатимуться мінімум законсервувати вигідний для них статус-кво. І як за таких умов Президентові Порошенко, за якого проголосувала більшість населення України, знайти такий баланс інтересів, який би не розгнівав всесильних олігархів і задовольнив би мінімальні запити звичайних громадян?

Відтак висновок напрошується один-єдиний: нас очікують дуже складні часи. Навіть якщо відкинути всі жахіття анексії Криму та війни на Сході, механізм державної машини явно застарів і не може адекватно реагувати на виклики часу. Теорія і практика цієї системи, успадкованої від СССР разом із так званими «висококваліфікованими фахівцями» компартійного походження, здатні задовольняти інтереси лише незначної, дуже привілейованої частини громадян.

Механізм треба змінювати, але – у правовому полі, котре залишилося в вотчині парламенту, який, у свою чергу, складається або з популістів-політиків, або з багатіїв, які захищають виключно власні інтереси. Як домогтися чіткої вертикалі управління державою, якщо в Петра Порошенка нині такі ж самісінькі, як у Віктора Ющенка, куці та обмежені повноваження? Як скеровувати діяльність уряду в потрібному напрямку, якщо фактично всіх міністрів обирає та ж Верховна Рада? На кого спертися Петрові Олексійовичу в областях та районах, коли начальників профільних управлінь самочинно призначають все ті ж столичні міністри, а в суспільстві все більше кажуть про повну децентралізацію виконавчої влади та створення виконавчих комітетів на базі місцевих рад?

Тотальна демократизація влади, безумовно, є дуже хорошою справою, але для країн, які перебувають у стані сталого економічного розвитку та усталених демократичних принципів. І – особливо! – для тих держав, які мають потужну оборонну парасольку і не змушені викидати останні матеріальні ресурси на війну з агресором! Тому, хоч як це парадоксально звучить, зараз треба не обмежувати повноваження новообраного глави держави, а навпаки їх посилювати! В умовах війни Верховний Головнокомандувач має ставити чіткі завдання і домагатися їх неухильного виконання. А як він це зробить, коли, наприклад, система МВС перебуває в підпорядкуванні Кабміну, який, у свою чергу, сформований парламентом, не Президентом?

Окрім цього, курс, узятий нинішньою владою на швидке та максимальне зближення з ЄС, крім велетенських переваг на перспективу, таїть у собі гігантські проблеми вже найближчим часом. Зростають тарифи на енергоносії та комунальні послуги, але рівень доходів українців скочується нижче мінімального прожиткового мінімуму. Як новообраному Президентові пояснити восени цього року своїм виборцям, чому після його приходу до влади народ вимушений жити гірше, а право на субсидії отримає понад 5 млн громадян, що означає одне-єдине: із середнього класу ця категорія населення плавно перейшла в розряд бідняків?

Саме тому, коли ще не стихли звуки фанфарів на інавгурації і не висохли бризки шампанського на святкових столах, Петрові Порошенко не можна заздрити. Як і не варто покладати на нього нездійсненних мрій, аби потім укотре не розчаровуватися. Бо наша Україна справді є дуже багатою державою. Якщо її стільки років обкрадали, а вона все ще існує, то це справді унікальна територія. Але як її все-таки перетворити на самодостатній живий організм?

Володимир ДАНИЛЮК.